Гуня: як одяг наших прабабусь повертається у моду
Вовняна автентична альтернатива пуховикам і шубам, родом із Закарпаття
x
x
Вікіпедія дає таке визначення: гуня – це гуцульський прямий верхній одяг із довговорсого саморобного сукна із «фальшивими» рукавами, що накидався на плечі. Сучасні українки скажуть по-своєму: це модні безрукавки, накидки, пальта з вовни, який майстрині й дизайнери шиють із «кошлатого» сукна за прикладом гуцульських кожухів. До речі, саме слово «гуня» походить від латинського gunna – кожух.
Як давно їх виробляють на Закарпатті – важко сказати. Точно не одне сторіччя. Принаймні вуйків з полонини у теплющих накидках з вовни ми бачили на ретрофотографіях ще позаминулого сторіччя. Як розповів журнал Ukrainian People Magazine, у Міжгірському районі Закарпатської області, на північно-східних схилах гірського хребта Боржава на висоті 500-600 метрів над рівнем моря досі існує село Річка – батьківщина гуні. Одне з наймальовничіших, найпоетичніших сіл Карпат, яке розкинулось ніби у природній чаші, з усіх боків оточеній невисокими горами. Річка – чи не єдине село в Україні, де зберігаються прадідівські традиції виробництва гунь. Одягу, який ще в ті давні часи виконував кілька функцій одразу.
Гуня зігрівала, рятувала від дощу і навіть лікувала та допомагала… фліртувати! А все завдяки властивостям вовни, обробленої у складний унікальний спосіб
(Австрійський національний архів), внизу – жінки у Хусті, листівка часів Першої світової війни. Джерело: “Локальна історія”
ЗОЛОТЕ РУНО
Основа гуні – овеча вовна. Лише біла. Спершу свіжо зістрижену вовну парили гарячою водою і вимочували в ній пів дня. І так повторювали кілька разів. Далі промивали в холодній протічній воді місцевих водоспадів і висушували на сонці. Суху вовну розскубували, вичищаючи від домішок й сміття, далі вичісували таким чином, щоб утворювалися клубки-хмаринки. Їх складали шарами одна на одну і зверху притискали каменем, щоб вовна спресувалася. Після цього її скручували у нитку на спеціальному верстаті. Через те, що його веретено при обертах робить махи – «махається», сам процес часто називали «намахати на гуню».
ГУНЯ І КОЦОВАНЯ
З ниток ткали джерги – великі вовняні «полотна». Їх ретельно обвалювали – вибивали, пом’якшуючи. А далі вже виготовляли з них на вибір – або пальто або коцованю.
Гуня – це фактично півпальто або пальто. Вона була таким же звичним одягом для закарпатських дівчат, як для нас зараз пуховик. З вовни робили теплі гуні, на зиму. З коноплі або льону робили демісезонні, як би ми зараз сказали.
Коцованя – це та ж гуня, але у формі пончо, накидки й більш кудлата. Її носили частіше чоловіки – вівчарі. Ці накидки мали не гладку поверхню, як гуня, а «волохату».
До основи полотна закріплялися вовняні нитки й виймалися на лицьовий бік полотна, наче густий шар китиць. Це додавало коцовані ще більшу водонепроникність й теплоізоляцію
НЕ ПРОСТО ОДЯГ
Гуня виконувала не лише функцію незамінного в холодний сезон одягу. Їй надавали цілющої сили: людину, яка застудилася, загортали на ніч гуню пропотіти, прогрітися – і на ранок хвороби наче не було.
Ще гуня була атрибутом вечорниць та загравань. Довгими зимовими вечорами молодь збиралася у хатинах: дівчата пряли вовняні нитки, плели полотно й «губили» веретено або нитки перед парубками, аби побачити, хто ж з них кинеться підіймати й подасть – тобто проявить симпатію. За це дівчина могла легітимно поцілувати хлопця, якщо він дуже подобався.
Як розповідає “Локальна історія”, закарпатські верховинці святкові гуні використовували для важливих обрядових дій. Вважали їх оберегами. У білих гунях ходили до церкви та одягали їх на весілля. Чорні або сиві – на похорон.
Гуня також була символом багатства. Наприклад, на Мараморощині – українсько-румунському пограниччі – наречена мала ходити весь весільний тиждень у білій гуні, хоч як було би тепло. А батько молодої, зустрічаючи молодих, сипав на них тенґерицю (кукурудзу), барвінок та хміль.
Молодятам співали: “Так бисьте багаті, як вам гуні косматі. Позерай, Марійко, крізь колач, який твій Василько багач”
ГУНЯ НАШОГО ЧАСУ
Традиції закарпатських майстрів зараз переймають сучасні майстри – дизайнери й виробники одягу. Чимало років в Україні існує навіть бренд з назвою GuniaProject, щоправда, гуні він вже не шиє, але адаптує цікавих традиційних речей.
Гуні пропонують такі бренди, як «Отаман», «Зерно. Живий одяг», SVITLO, PARA Platform і чимало різновидів у karpaty.market. На інстаграм-сторінці останнього ще й розповідають, як відрізнити якісну вовну, як доглядати за вовняними речами тощо.
У кожного бренду – свої ціни: є гуні й по 5 000 гривень, є й по тисячі у.є. Після перемоги обов’язково собі такі купимо 🙂 А поки радіємо, що стільки вдалих сучасних інтерпретацій нашого модного спадку.
