Чесно кажучи, ми в редакції онлайн-медіа «Українки» не зовсім розуміємо дискусій навколо 8 березня. Для нас це Міжнародний жіночий день або День боротьби за права жінок. Навіть ті з нас, хто застав 8 березня як «жіноче свято», і ті, хто за старою традицією любить приймати квіти в цей «день весни й краси», теж сприймають цю дату однозначно як день жіночої боротьби – тому що вже знають історію його появи, «правду про 8 березня».

Так називається й дуже класна віртуальна експозиція, представлена в Музеї жіночої та гендерної історії на основі ґрунтовного дослідження Марини Вороніної, кандидатки історичних наук, доцентка кафедри всесвітньої історії ХНПУ імені Г. С. Сковороди, членкині Української асоціації дослідників жіночої історії. Повну версію її статті «8 Березня та більшовики в 1917–1924 рр. (геортологічне дослідження)» можна прочитати за посиланням.

А ми разом з Музеєм жіночої та гендерної історії переказуємо лише коротку хронологію перетворення в доленосного для боротьби світового жіноцтва за свої права дня у спотворене пролетаріатом «жіноче свято»…

СИЛА ЖІНОЧОГО РУХУ

1857 РІК 
Активістки Національної Жіночої партії тримають транспарант із цитатою однієї з засновниць феміністичного руху в США Сюзен Б. Ентоні: “Жодна жінка, яка себе поважає, не повинна бажати успіху або працювати на політичну силу, що зневажає її стать. 1872 рік”

Історію цього дня пов’язують насамперед із масовими березневими страйками жінок-робітниць текстильної та швейної промисловості проти нелюдських умов праці, 12-годинного робочого дня і низької зарплатні, що відбулись уперше 8 березня 1857 року у Нью-Йорку (США). У цей день у багатьох містах Америки сотні жінок вийшли на демонстрацію, вимагаючи надання їм виборчого права.

Жінки вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов роботи, рівної з чоловіками заробітної плати

Працювали тоді жінки до 16 годин на добу, отримуючи копійки. Чоловікам після рішучих виступів вдалося домогтися введення десятигодинного робочого дня, на багатьох підприємствах у США виникли профспілкові організації.

І ось після березня 1857 року з’явилася ще одна – членкинями якої вперше стали жінки. 

1908 РІК

Минуло понад 50 років, і в останню неділю лютого тисячі жінок знову вийшли на вулиці Нью-Йорка. Можна припустити, що демонстрацію було приурочено до 50-річчя того самого «Жіночого дня» 1857 року.

Жінки знову стали вимагати виборчого голосу, виступили проти жахливих умов праці, а особливо проти праці дітей. Поліція отримала наказ розігнати демонстрацію, для чого були застосовані шланги з крижаною водою.

Соціалістична партія Америки оголосила національний жіночий день, що відзначався останньої неділі лютого у Нью-Йорку, Чикаго, Монреалі та інших містах Америки аж до 1913 року.

1910 РІК
На фото зліва – Луіза Зіц, справа – Клара Цеткін 

На Міжнародній конференції жінок-соціалісток у Копенгагені німецькі соціалістичні активістки Луїза Зіц та Клара Цеткін запропонували оголосити Міжнародний жіночий день. Хоча вони не назвали офіційної дати, Клара Цеткін запропонувала, щоб у кожній країні був день, що символізує боротьбу за права жінок.

У резолюції, запропонованою Кларою Цеткін, зазначалося:

«У цілковитій згоді з класово-свідомими політичними профспілковими організаціями пролетаріату в кожній країні соціалістки всіх країн щорічно проводять Жіночий день, який у першу чергу слугує агітації за надання жінкам виборчого права. Ця вимога має бути висунена як частина всього жіночого питання в цілому і повністю відповідати соціалістичним поглядам. Жіночому дню слід повсюдно надавати міжнародного характеру, і він всюди має бути старанно підготовлений».

БУРХЛИВІ РОКИ ЖІНОЧОГО ПИТАННЯ

19 БЕРЕЗНЯ 1911 РОКУ

Понад 1 мільйон жінок у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії вийшли на мітинги та демонстрації, протестуючи проти дискримінації та вимагаючи рівних із чоловіками прав на працю, на участь у виборах, на освіту і здобуття фаху.

1912-1915 РОКИ

До протестів приєдналися також жінки Нідерландів, Франції, Швеції та Росії; серед вимог з’явилися гасла про припинення війни.

1913 РІК

Міжнародний жіночий день вперше відзначався в Петербурзі. У проханні на ім’я градоначальника було заявлено про організацію «…наукового ранку з жіночого питання».

Влада дала дозвіл, і 2 березня 1913 року в приміщенні Калашниковської хлібної біржі на Полтавській вулиці зібралися півтори тисячі людей. На порядку денному наукових читань були питання: право голосу для жінок, державне забезпечення материнства, про дорожнечу життя.

1914 РІК

На європейському просторі відзначення Міжнародного жіночого дня було остаточно призначено саме на восьмий день березня

В цьому ж році відбулося перше відзначення Міжнародного жіночого дня на українській території Російської імперії. У цей день вулицями Києва розповсюджувались прокламації із печаткою Київського комітету РСДРП, які закликали робітниць до страйку саме 23 лютого (8 березня) на знак протесту проти пригноблення жіноцтва. Під відзначення Міжнародного жіночого дня за наказом В. І. Леніна був заснований журнал «Робітниця».

ЖІНОЧА РЕВОЛЮЦІЯ

1917 рік

23 лютого (8 березня за новим стилем) з жіночих масових виступів розпочалася Лютнева революція.

Жінки вийшли на вулиці Cанкт-Петербургу з лозунгами «Хліба і миру», щоб заявити свій рішучий протест проти нестерпних умов життя, війни та голоду. Вони вимагали хліба і повернення чоловіків з фронту, виступали проти царизму.

Демонстрацію підтримали 200 тисяч робочих загальним страйковим виступом по всьому місту. Цей масовий жіночий страйк вважається вирішальною подією Лютневої революції в Росії. Через 4 дні імператор Микола II зрікся престолу, тимчасовий уряд гарантував жінкам виборче право.

В 1917 році Тимчасовий уряд надав виборчих прав жінкам, які проживали тоді в колишній Російській імперії (частина українських земель тоді входила до її складу)

Конституція Української народної республіки проголосила рівноправність жінок із чоловіками. В статті 11 було записано: «Актова, громадянська і політична правомочність громадянина УНР починається з 20 літ. Ніякої ріжниці в правах і обов’язках між чоловіком і жінкою право УНР не знає».

1919 РІК

В Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки від 1919 року опосередковано сказано про рівноправність і виборчі права жінок. Більшість прав жінок врегульовувалися декретами та постановами радянської влади 1918-1919 років. Остаточно «політичні права для трудящих мас, без ріжниці статі, віри, раси і національності» були затверджені лише в статті 5 Конституції УСРР від 1929 року.

ПРОЛЕТАРСЬКА ІДЕОЛОГІЯ

1920 РІК

Уперше відбулося святкування 8 березня в радянській Україні. Організація свята в українських регіонах була відповідною. 20 лютого на зібранні районних організаторів робітниць жінвідділу при Харківському Губкомі на чолі з В. А. Мойровою (головою відділу роботи серед жінок при ЦК КП (б) У) тільки 3 пунктом із п’яти є «Святкування 8-го березня», де зокрема звертаються до К. М. Самойлової щодо тез доповідей із значення 8 березня.

Вся суть святкування зводиться за формою до масового свята: мітинги-концерти, лекції, організація дешевого буфету, розповсюдження літератури, листівок, а головне – прохання до Наркомпраці щодо звільнення робітниць з обіду в цей день.

26–28 лютого вже було відомо, що декретом Комісаріату Праці усі звільнялися на цілий день

У телеграмі під грифом «Військово-термінова» зазначалося, що особи жіночої статі, які працюють за наймом у цей день звільняються від роботи із збереженням утримання, необхідно використати день із метою залучення робітниць до комуністичного руху пролетаріату», але все дійство мало носити лише агітаційний характер.

Теми доповідей були гендерно диференційовані: для чоловіків – «Поточний момент і задача робітниці», для жінок – «Міжнародний день, його встановлення, значення», «Міжнародний день і задача робітниці» і концерти- мітинги з 5 до 10 ранку, після чого відбулася  святкова хода.

1921 РІК 

З’явився всепоглинаючий акцент на «міжнародне становище»: всі статті йшли під загальним заголовком «В міжнародному єднанні жінки-пролетарки запорука перемоги праці над капіталом» на «Сторінці міжнародного свята робітниць» в газеті «Вісті», де зокрема розповідалося про українських робітниць, що вступили до Української Федерації Комуністичної Партії Америки (що була заснована в 1918 році) й вели там нелегальну роботу.

В цей рік святкування розпочалося з вечора 7 березня, а 8 березня робітниці були звільнені за дві години до закінчення роботи, о другій годині розпочалося дійство, де вперше були презентовані тези для доповідей, які використовувались надалі й де і згадувалось про «жіночий» початок Лютневої революції.

Утім партійному керівництву знову було не до 8 Березня – у цей час проходив 10-й з’їзд партії (8–16 березня 1921 року), на якому вирішувалось питання єдності партії та НЕПу.

1922 РІК

Традиція масштабного святкування Міжнародного жіночого дня закріпляється. Після 11 з’їзду партії позиції самих відділів стали, по-перше, більш сильними, по-друге, в період безробіття, яке найчастіше має жіноче обличчя, значна частина жіноцтва отримала роботу в структурі жіночих відділів як жінорганізаторки, які допомагали іншим жінкам або зберегти, або отримати робоче місце.

8 Березня в наступні роки за інерцією ще проводили жінвідділи, але з початком індустріалізації їх поступово витісняє місцева влада.

8 березня втрачає статус масового свята та феміністичне забарвлення, відбувається його поступова приватизація

Це свято настільки відокремили й віддали на відкуп самим жінкам, ще до проголошення його вихідним днем у травні 1965 року, що в історіографії 1960–80-х років щодо масових свят або взагалі про нього не згадується, або це – лише невеличке згадування в декілька рядків. Тобто радянським воно було тільки формально, тому й наповнилось згодом цілком патріархатним сенсом, а початкова ідея солідарності працюючих жінок у захисті власних прав була остаточно сплюндрована.