Світлина з Музею пам’яті жертв Голокосту Аушвіц-Біркенау. Фото: Віта Гольдман

Хто ці двоє… Двоє посеред пекла. Двоє, яких можна помітити, лише уважно розглядаючи унікальну світлину. Вона 1942 року. З меморіального Музею Аушвіц-Біркенау. Фото на пів стіни. З понад сотнею привезених в’язнів. Щойно з потяга.

І посеред натовпу – двоє.
Поміж жінок, чоловіків, дітей.
Серед хаосу і терору.
Перед табором смерті.
У метушні. Паніці. Втомі.
З великими торбами. За які тримаються, як за колишнє життя.
Не знаючи про невідворотність смерті.

Фаталізм. І посеред нього ці двоє.
Він у концтабірній робі. Вона – у залишках довоєнного вбрання.

Непорушні. Дивляться в очі. Щось говорять.
Кохані? Зведені долею на вході у фабрику смерті.
Родичі?
Друзі?
Просто знайомі?
Чи взагалі незнайомці…
Можливо, випадкова розмова.
Але про щось дуже важливе – у неї зосереджено зведені брови.

Можливо, це прощання.
Дружина й чоловік.
Ідуть у невідомість.

На цьому фото – двоє посеред пекла.
Двоє як символ мільйонів зламаних доль.
Тоді і зараз.
Зламаних війною.
Диктаторами при владі.
Тими, хто дійсно заслуговує на довічне пекло.