Як швидко заспокоїтись (без валеріани)
Прості поради від знавців стресових ситуацій, навіть прес-секретаря Нацполіції.
Прості поради від знавців стресових ситуацій, навіть прес-секретаря Нацполіції.
Страх заволодів тілом і думками, нервово трусяться руки, зрадливо тремтить голос перед суперважливим виступом або тіпається ліве око, коли репетує начальник, чи може накинулась якась істеричка в магазині, чи потрапила в ДТП… Стресових ситуацій, на жаль, безліч. Як бути нам, простим смертним, яких, на відміну від пілотів чи спецназівців, не вчать блискавично гасити свій психоз і бути взірцем зібраності й спокою?
Класно, якщо ви вдома і під рукою запашна розслаблююча ванна, м’ятний чай чи посуд, який ви можете розтрощити. А як бути, коли ось він – кабінет начальника, ось вона – презентація, де на тебе чекає виступ… і ось воно, рідне – серцебиття таке, що аж у вухах дзвенить. Як швидко заспокоїтись?
Звісно, у кожного з нас свої методи. Хтось уявляє райське місце й видихає, хтось бачить «тусовку чєлавєчків, які бігають голяка», хтось мне все, що є під рукою (ну, чи ручку ламає, то вже особисте:)
У них є найпростіший і найуніверсальніший спосіб: переключити увагу з зовнішньої ситуації на ваше внутрішнє дихання. Вдих – видих – вдих – видих. Аж так, щоб чути роботу своїх легенів, рахувати кожен свій подих. Комусь треба з десяток інтенсивних вдихів, комусь – парочка медитативних глибоких і п-о-о-о-овільних видихів.
Якщо дихання не допомогло, психологи рекомендують «заземлитись» – взятися рукою за щось металеве, потримати руку під потоком води і спрямувати свої думки саме на це тілесне відчуття.
А от прес-секретар Нацполіції Вінниці Тетяна Плахотнюк розказала по-секрету, що перед чимось дуже відповідальним завжди собі каже:
Читайте також: Я страшенно ревнива. Що робити?
Магістр історії з Літературно-меморіального музею-квартири П. Тичини Богдана Тараніна, яка щодня працює з різними (і не завжди ввічливими) людьми, вважає, що треба дозволити собі похвилюватися, понервувати і: «… мені вже не хочеться. Я можу, тому більше не хочу». А якщо її хтось дратує по саме нікуди, вона переказує інцидент з цією людиною, але з гумором. «Що смішне, те більше не лякає. За будь-якої безвихідної ситуації я іду й купую собі каву і пончик. На останні гроші. Навіть знаходячись десь на автозаправці о 2 ночі біля зламаної машини, на якій я мала бла-бла-каром їхати до університету. Але, і це головне, треба любити людей. Вони класні і завжди знайдеться хтось, хто підтримає під ліктик і вкриє ковдрою в нічному плацкарті».
Виконавчого директора аналітичного агентства «Левіафан» Наталю Гузь часто заспокоює саме… крик, тобто можливість викричатися в безлюдному місці. Та якщо стрес підкрався на роботі, зізнається по секрету, несамовито рве папір. І чим агресивніше рве, тим швидше заспокоюється.
Учительці школи Оксані Нестеровій допомагає «зміна картинки»: залишити приміщення, де знаходиться об’єкт стресу. Інколи навіть доводиться виходити з класу – походити, знову ж таки, видихнути, випити склянку води.
Читайте також: Мене ігнорують мовчанням. Що робити?
Затята театралка, засновниця «Дикого театру» Ярослава Кравченко в стресових ситуаціях або ж коли виникає непередбачувана проблема питає саму себе: чи можу я прямо зараз це виправити? Може – виправляє, не може – просто розслабляється, чого дарма нервувати. «У мене девіз: немає нічого, що не можна змінити, окрім смерті. Тож якщо всі живі все розв’яжеться:). А коли стикаюся з агресивними людьми, обожнюю їх «вбивати» спокоєм: вони на тебе нападають, кричать, сварять, а ти незворушно, мов за скляною стіною, на них дивишся або й взагалі не дивишся – робиш свої справи далі й цілковито ігноруєш їх. Досягнути цього дзену не просто, але раз по раз і навчишся».
Режисер Леонід Кантер у стресовій ситуації завжди пам’ятає, що завтра однаково настане незалежно від того, в якій ситуації ти опинився сьогодні. Тому «піднімає кришку чайника» і рухається далі.
Поки все це читали, до речі, заспокоїлися. Хай це буде теж порадою – у стані кипіння читати «Українок»:)
Втім, є ситуації, коли заспокоїтися справді важко – сексуальні домагання або харасмент. Ледь не кожна третя українка хоч раз з ним стикалася. Що робити в таких випадках, куди бігти і в кого шукати допомоги – читайте тут.