Жіночі історії: про Жанну Самарі, її роман з Ренуаром і війну з Сарою Бернар

Яка, все-таки, несправедливість: набираєш в пошуковику ім’я Жанни Самарі, а інтернет видає… передусім П’єра Огюста Ренуара та історію написаного ним знаменитого портрета миловидної молодиці в зеленій оксамитовій сукні. Історія суто творча, і вона розтиражована мистецтвознавцями, дослідниками живопису, колекціонерами. А от історія героїні полотна, її короткого і яскравого життя, залишається маловідомою.

Акторка у третьому поколінні

Жанна Самарі, 1857 року народження, походила з достатньо відомої театральної родини. Бабуся Жанни – Огюстін Сюзанна Брохан у 1830-х роках була, як зараз би сказали, зіркою «Комеді Франсез». Мати Жанни – Мадлен теж була акторкою і також майже все життя працювала у цьому паризькому театрі.

Жанна майже виросла в ньому, часто буваючи й в іншому знаковому мистецькому місці – в Паризькій опері, де віолончелістом працював її батько Луї-Жак Самарі.

Не дивно, що з малих років Жанна й сама виходила на сцену – її залучали на ролі дітей у виставах.

Нетипова краса

Жанну Самарі важко назвати ідеальною красунею – з документальних фото на нас дивиться досить проста дівчина. Але всі, хто її знав, підкреслювали, що Жанна підкорювала іншим: відкритістю, простотою, щирістю. Саме тому першою роллю, яку вісімнадцятирічній акторці доручили в «Комеді Франсез», стала весела служниця Доріна в мольєрівській виставі «Тартюф». Молоду дебютантку навіть згадали в газетних відгуках: мовляв, «пухка, рожевощока, веселенька» акторка повністю відповідала сценічному образу.

Втім, цей перший успіх зіграв із Жанною жарт: на якийсь час за молодою актрисою закріпилося амплуа служниць – жвавих, спритних і хитреньких, кокетливих і послужливих одночасно. Вони Жанні справді вдавалися, принесли першу популярність і любов глядачів.

Зі сцени у живопис

Власне, саме жага театральної слави мимоволі призвела до несподіваної слави акторки в… живописі. Молода і запальна Жанна вирішила вчинити, як Сара Бернар – як визнана акторка: замовити собі портрет і продемонструвати серйозність свого амплуа. Сара Бернар якраз хизувалася картиною Луїзи Аббема, молодої художниці-лесбійки, яку називали «офіційним художником Третьої республіки». І Жанна теж пішла до художника – молодого і ще невідомого Ренуара.

Вони щойно познайомилися в салоні мадам Шарпантьє, де збиралася паризька богема. Ренуар, за свідченням його біографа Анрі Перрюшо, був вражений Жанною.

Жанна N1

Художник сам запропонував Жанні написати її портрет. І амбітна акторка, звісно, швидко погодилася. По-перше, щоб підкреслити рівень театральної прими, портрети якої пишуть митці. По-друге, щоб втерти носа «конкурентці» Сарі Бернар – не тільки її одну увіковічнюють в живописі.

Щодня Ренуар приходив до Жанни писати портрет – вони ще й мешкали, як виявилося, по сусідству, на вулиці Фрошо.

Але найпершим зображенням акторки стала не відома всім картина в зеленій оксамитовій сукні, а портрет Жанни з червоним бантом. Зараз ця робота коштує шалених грошей і нічим не гірша за інші картини Ренуара, але тоді у 1877 році йому зовсім не сподобалася.

«Невдала» робота

Як тільки не називають цей шедевр сучасні критики і поціновувачі мистецтва: поема фарб, рапсодія кольорів, ода жіночності, зразок імпресіонізму. «Ренуар зумів підкреслити кращі риси своєї моделі: красу, грацію, жвавий розум, відкритий і невимушений погляд, променисту посмішку. Основні кольори картини –  відтінки рожевого й зеленого. Стиль роботи художника дуже вільний, місцями до недбалості, проте це створює атмосферу надзвичайної свіжості, душевної ясності і безтурботності», – так описують картину наші сучасники.

А сучасники Ренуара його «хуліганство» спершу не зрозуміли і розкритикували вщент. За дисонанс і вульгарність тих самих кольорів – зеленого і рожевого. За дивну техніку мазків, через яку руки героїні, «немов покриті лускою».

Бідний художник після такої неприязної хвилі пожалкував, що виставив «Портрет Жанни Самарі» на виставці імпресіоністів. Та й сама Жанна була розчарована картиною і навіть відмовилася викупити. Більше того, звернулася за портретом до Луїзи Аббеми – тої самої, що написала Сару Бернар.

Третя Жанна Самарі

Тим не менше, Ренуар не образився на невдячну Жанну. Навпаки, після того написав ще три картини з нею і мав, подейкують, з акторкою дворічний роман. Правда це чи ні – досі точаться дискусії. Син Ренуара Жан у спогадах був категоричний: «Перед моїм батьком ніколи не стояло питання про одруження на Жанні». Олександр Дюма-син, який часто бував у майстерні художника, зухвало (чи від ревнощів) насміхався над тим, як Ренуар тонув в очах Жанни: «Але ж і очиці в неї! Так і хочеться їх виколоти!».

Хоч як там, але Ренуар обожнював Жанну принаймні як модель – п’ять картин присвячують не просто так!

Її третій портрет – це «розмитий» етюд. «В страву з фарб входить ваніль, червоний аґрус і фісташки. Цей портрет можна їсти ложкою», – писав про цю картину відомий в той час критик Луї Леруа. І вона справді «смачна» своєю колористикою.

І ще дві Жанни

Через кілька місяців Ренуар знову пише Жанну. І цього разу портрет не схожий на попередні: він спокійний, аристократичний. Такий, яким хотіла бачити себе Самарі: у вишуканій сукні, в буржуазному інтер’єрі, а не в богемному салоні. Це полотно Ренуар гордо виставив на виставці «Паризького салону» і здобув перше визнання.

А потім знову «похуліганив»: написав п’яту Жанну – пастеллю. Світла, маже невагома, ніжна, вона повна протилежність попереднім насиченим портретам і наступній картині «Сніданок гребців». На цьому полотні Ренуар зобразив чотирнадцять своїх друзів на терасі ресторану «Мезон Фурнез». В правій частині в оточенні чоловіків сидить Жанна, а в нижньому лівому куті – нова пассія Ренуара, теж акторка. Начебто нове захоплення художника й поклало кінець тривалому зв’язку з Самарі.

Конкурентка Сари Бернар

Страждати через Ренуара Жанна не стала, і повністю віддалася театральній кар’єрі. Їй трошки більше за 20, а вона вже грає у п’єсах Гюго, Бурсо – нарешті їй дають серйозні ролі. У 22, в 1879 році, Жанна Самарі увійшла в трупу «Комеді Франсез» – 305 членом, що прирівнювалося до нинішньої зірки на Алеї слави і було офіційним визнанням її таланту.

Втім, найбільшим успіхом була любов публіки, і на вистави за участю Самарі подекуди приходило більше глядачів, аніж на Сару Бернар. Подейкують, між двома примами завжди точилася негласна конкуренція. І заздрість Сари зросла ще дужче, коли за молоденькою «простачкою» Жанною почав впадати справжній французький аристократ, син впливового і заможного фінансиста Поль Лагард. 

Він закохався у Жанну просто під час вистави. Молодик навіть розсварився з поважною родиною, яка була категорично проти зв’язку сина з якоюсь «актрисулькою». Спадкоємцю влаштували справжній бойкот, коли він все ж повів Жанну під вінець: намагалися анулювати шлюб, погрожували позбавити статків.

Коротка жіноча доля

Жанна Самарі дивовижним чином зуміла поєднати роботу в театрі з роллю дружини аристократа і мамою двох доньок. Вона народила третю, але маля померло від тифу.

Напевно, про цю цікаву жінку зараз писали б такі ж романи, знімали б біографічні фільми, як про Сару Бернар та інших видатних дам того часу – вона б точно досягла значно більшого. Але її життя обірвав тиф. У 33 роки.

Ніщо не віщувало такої біди: Жанна готувала нову роль, чоловік з доньками відпочивав у їхньому маєтку. Вона приїхала до них на вихідні, а через кілька днів померла від гострого інфікування.

На похорон акторки прийшло понад дві тисячі людей – шанувальників, друзів. Серед них був і Огюст Ренуар… «Він називав її променем світла. Радісний сміх, чарівний дитячий характер, милі жарти, все приваблювало Ренуара», – згадував у мемуарах друг художника Жак Рівьєр.

Фокус для Жанни

Поль Лагард пережив дружину на 13 років, більше не одружившись. В його кімнаті завжди висів той самий портрет Жанни Самарі в зеленій оксамитовій сукні.

Після його смерті доньки Жанни, яким тоді не було й 20, змушені були виставити картину і майно на продаж, аби мати кошти на життя. Портрет придбав російський купець Іван Морозов і відвіз до Москви, де картина досі зберігається в музеї імені Пушкіна.

Доньки згодом теж стали акторками в «Комеді Франсез», продовживши династію Жанни вже у четвертому поколінні. Обидві вдало вийшли заміж – за імпресаріо та керівника театру. За переказами, вони намагалися викупити портрет матері, але… І саме вони начебто розповіли про маленький секрет картини: якщо на неї дивитися збоку, то оксамитова сукня змінює колір – з зеленого на синій. Начебто Ренуар спеціально створив цей оптичний «фокус» для Жанни. Найяскравішої жінки його життя…