психологія
ЛЮБОВ ЯК
ПРАКТИКА СВІДОМОСТІ
Поради від психологині
Тетяни Шаповал про те,
як підтримувати почуття
Любов – це не почуття. Це стан присутності. Ми часто плутаємо закоханість і любов. Закоханість – це енергія початку: хімія, вибух, потяг, дофамін та ідеалізація. Це те, що створює магніт між двома, але не гарантує глибини. Закоханість – це вогонь, який запалює. Любов – це тепло, яке треба підтримувати. Але як? Як у наш час вимушених розлук, дистацій, зайнятості й стресів підтримувати це тепло? Питання, над яким замислюється зараз, напевно, кожна друга пара. Питання, з яким ми звернулися до психологині Тетяни Шаповал, авторки системи Д.А.Р. (Довіра — Автентичність — Розвиток) і засновниці Школи розвитку через систему Д.А.Р. та Асоціації сучасних езотериків. За три роки своєї діяльності пані Тетяна допомогла понад пів тисячі випускників і учасників індивідуального наставництва, провела сотні індивідуальних сесій і менторських супроводів, десятки групових курсів та авторських медитацій.
Вона працює з жінками, які хочуть вийти з болю, повернути собі силу і гармонійні стосунки, звільнитися від аб’юзивних стосунків і відродити внутрішню гідність, покращити самопочуття та ресурсність, покращити стосунки у сім’ї через внутрішню трансформацію.
Спеціально для українок Тетяна Шаповал нагадала кілька важливих усвідомлень, які допомагають підтримувати почуття, і поділилася трьома практиками усвідомленої любові
Закоханість створює емоцію. Любов створює глибину
Любов починається не з погляду і не з обіцянок, а лише з часом – роками і з твоїх рук –коли ми діємо, торкаємось, проживаємо, приймаємо одне одного у реальності. Не у фантазії, не в ролях, а у побуті, в словах, у щоденних взаємодіях.
Саме через руки – через дії, жести, турботу, готовність бути поруч – народжується справжня близькість. Бо любов – це не те, що відбувається між ідеальними людьми, а те, що створюється між живими.
Закоханість – це короткий вибух енергії, який показує, що ми здатні любити. Любов – це довга історія присутності. У закоханості ми реагуємо, у любові – обираємо.
Закоханість – це початок історії “я хочу тебе”.
Любов – це історія “я вибираю тебе і вибираю нас”.
Любов народжується лише в процесі – в тому, як ми торкаємось реальності одне одного, як приймаємо, слухаємо, пробачаємо, повертаємось.
Любов починається не між двома, а всередині одного. Ми можемо прийняти партнера лише настільки, наскільки приймаємо себе
Любов завжди – про нас самих
У партнері нас дратує або те, що ми не хочемо бачити в собі, або те, чого нам бракує.
Якщо ти не дозволяєш собі силу – тебе дратує чужа впевненість.
Якщо не дозволяєш ніжність – викликає напруження чужа м’якість.
Якщо бракує волі – партнерська рішучість здається тиском.
Усе, що викликає в нас емоцію, – це не випадковість. Це дзеркало, в якому видно те, що ми ще не прийняли у собі. І саме тому будь-які стосунки – це завжди про тебе. Любов – це простір, де оголюється правда, а не де ми ховаємось за ролями.
Близькість = увага + кордони
Справжня близькість – це не злиття, а тонка рівновага між «бути поруч» і «залишатись собою».
Там, де зникає увага – народжується холод.
Там, де зникають межі – народжується втрата себе.
Увага – це вміння бути присутньою, чути, бачити, помічати.
Межі – це вміння зберігати власну правду, навіть у любові.
Любов без меж перетворюється на залежність.
Межі без любові – на відстань.
Зріла любов – це баланс тепла і вашого простору простору
Любов як щоденна практика
Справжня любов народжується не в моменті пристрасті, а в моменті щирості. Вона живе в тому, як ми торкаємось плеча, як дивимось у втомлені очі, як не тікаємо після конфлікту, а шукаємо діалог.
Любов – це дія свідомості. Це готовність бути чесною, не тікати від себе, не вимагати,а помічати, де болить, і вчитись говорити про це відкрито.
Три практики усвідомленої любові
1. Ритуал «з руками»
Щодня зробіть хоча б одну дію, що передає турботу — не словами, а руками: приготуйте чай, обійміть, поправте подушку, напишіть листа. Тілесна дія зміцнює нейронний зв’язок між емоцією і присутністю. Мозок запам’ятовує: любов = дія, а не очікування.
2. Спостереження без оцінки
Коли партнер викликає роздратування, зупиніться і запитайте: «Що саме мені це нагадує у собі?» Часто ми реагуємо не на людину, а на власний невирішений фрагмент. Це перетворює конфлікт на можливість побачити себе глибше.
3. Діалог замість проєкції
Замість «Ти мене не розумієш» скажіть: «Я хочу, щоб ти почув, бо мені важливо».
Замість «Ти холодний» — «Я потребую тепла, бо мені зараз складно».
Так ти переводиш мову любові з претензій у присутність.
Любов – це практика щоденного дотику до життя
Любов – не казка, не романтика і не обіцянка “назавжди. Вона існує лише тут і зараз, у кожній дії, у кожному слові, у тому, як ми звертаємось до іншого – і до себе.
Любов починається не серцем – а руками. Не в ідеалі, а в реальності. Не в мріях, а в діях, які ми повторюємо щодня. Бо любов – це не мета, це практика бути живими поруч.
Також Тетяна Шаповал поділилася цінними порадами про те, як турбуватися про свій емоційний стан і вимкнути внутрішнього критика – читайте в окремій статті тут.
