У нашій уяві світ криміналу уявляється як чоловічий клуб, і при слові «банда» перед очима постають образи суворих мачо в темних провулках. Та насправді й жінки завжди були частиною цієї ризикованої гри. Більш того, вони не просто виконували роль «подруг босів», а й створювали свої власні банди, диктували правила і доводили, що сила, хитрість і жорстокість – не лише чоловічі риси. Ці жінки не просто порушували закон – вони змінювали правила гри. Й залишили помітний слід у кримінальній історії, про який говорять і досі. Це доводить: коли жінки потрапляють у цей світ, вони можуть бути ще небезпечнішими за чоловіків.

Англія XIX-XX століття: жіноча банда «Сорок слонів» (The Forty Elephants ), або вишукані крадійки

«Сорок слонів» була однією з найстаріших і найуспішніших жіночих банд не тільки в Лондоні, а й в усьому світі. Ці жінки за гангстерським сленгом називалась «Hoister» – крадійки магазинів, і крали вони направду з неабияким розмахом.

Ця шахрайська банда з’явилась приблизно у 1870-х роках. Цілком ймовірно, що назву для свого угрупування аферистки обрали через таверну «Слон і замок», що була тоді розташована в самісінькому центрі Лондона. Тут дівчата полюбляли влаштовувати посиденьки й обговорювати наступні кримінальні операції. Існує й інша версія – під час пограбування у магазин заходили стрункі дівчата, а при виході, коли ховали вкрадене під одягом, ставали схожими на «слоних». Вільний крій суконь вікторіанської епохи дозволяв сховати під спідницею усе накрадене добро, тому вони й стали називати себе «слонихами».

Кількість учасниць банди була близько 40 осіб. Цікаво, що дівчата, приєднуючись до угрупування в чотирнадцятилітньому віці, залишались в ньому до старості, адже ця злочинна організація діяла понад 80 років.

Аферистки спеціалізувалися на пограбуваннях елітних магазинів та ювелірних салонів, використовуючи  «розкішне маскування» – вони вдягалися у вишукані сукні, щоб здаватися пані з вищого світу й безперешкодно «чистити» дорогі магазини

Як їм вдавалось так довго чинити свої афери? Зазначимо, що в ті часи за жінками-клієнтками не слідкували пильно, продавці покладалися на їхню доброчесність. Навіть якщо пані й підозрювали у грабунку, обшук вишукано вбраних жінок був практично недозволеним і непристойним. Авантюристки часом діяли поодинці, та зазвичай групою: поки одні відволікали персонал магазину, інші «чистили» полички. Цікавим фактом є те, що учасниці «Сорока слонів» були справжніми «амазонками». Ба більше, коли злочинниць ловили поліціянти, жінки навіть могли виколоти око шпилькою, тільки б втекти й не потрапити до в’язниці.

Лідерка банди Еліс Даймонд могла одним ударом кулака вибити зуби супротивнику, й поліція боялася її не менше за представників чоловічих банд. Прізвисько «Diamond Anni» вона отримала через шалену любов до коштовностей. За деякими джерелами, вона носила персні з діамантами на кожному пальці й використовувала їх як кастет у бійках. Для свого часу вона була незвично високою, 178 см, тож виглядала досить грізно. Крім коштовностей, вона носила дизайнерські сукні та хутра. Еліс була приречена на кримінальне життя з дитинства, адже її батько, Том Даймонд, був відомим злочинцем і постійним в’язнем.

Легендарна крадійка залишилась в історії кримінального світу як та, що керувала жіночою бандою залізною рукою і в разі зради або непокори могла досить жорстоко покарати. У 1950-1960 роках банда поступово зникла, оскільки нові системи безпеки ускладнювали їхні подальші крадіжки.

Україна XX століття: жіноча банда пані Марії, або театр на лезі ножа

Українська жіноча банда складалась з 20-30 жінок, що робило її однією з найбільших жіночих злочинних організацій України. Очолювала угруповання Марія Никифорівна Гаврилюк, більш відома як Марія Занькова (або Заньковецька). Вона була направду легендарною фігурою у кримінальній історії завдяки своєму харизматичному лідерству, розуму та здатності організовувати складні злочинні схеми.

Відомо, що Марія народилася в селянській родині наприкінці XIX століття. З дитинства вона відзначалася сильним характером і харизмою. Після смерті чоловіка (за деякими даними, вона сама вбила його у бійці) вона взялася за створення злочинного угруповання, залучивши інших жінок, які теж втратили чоловіків чи перебували у складних життєвих обставинах. Її історія – яскравий приклад того, як жінка могла не лише вижити, а й досягти впливу у суворому кримінальному світі того часу. Звісно, не за красиві очі: Марія вирізнялася жорсткістю та стратегічним мисленням. Вона змогла організувати дисципліну в групі й навіть створила щось на кшталт «кримінального кодексу», за яким діяли її соратниці.

Її банда славилася добре спланованими операціями, які нагадували військові рейди, й спеціалізувалася на крадіжках, вимаганнях і пограбуваннях поштових карет. Щоб досягати своїх цілей, жінки використовували хитрощі й маніпуляції

Наприклад, перевдягалися у черниць або заможних мандрівниць, входячи в довіру до жертв. У багатьох випадках вони діяли як пересувний «театр», відволікаючи увагу, поки їхні колежанки грабували чи нападали.

Найгучніший випадок стався у 1912 році, коли банда напала на поштовий караван у районі Катеринослава (сучасний Дніпро). Злодійки вивезли величезну суму грошей і цінностей, залишивши по собі лише спалену карету. Це пограбування стало легендою. У 1913 році Занькову заарештували. Під час судового процесу вона вразила присутніх своїм спокійним і впевненим виступом, зізнавшись у всіх злочинах. За легендою, перед смертною карою вона сказала: «Краще померти стоячи, ніж жити на колінах». Її стратили, а банда розпалася. Сам образ Марії з плином часу перетворився на легенду, не залишивши по собі навіть відбитку на фотоплівці.

Японія XX століття: жіноча банда «Сукебан», або зухвалі юні бунтарки

Субкультура sukeban («suke» – жінка, «ban» – бос) виникла наприкінці 1960-х років і зберігалася в Японії протягом 70-х років. І саме в цій парадигмі існували однойменні жіночі банди.

Безстрашність і відвага, зухвалість і боротьба проти звичних засад, помножені на молодість учасниць сукебан, робили їх по-справжньому небезпечними. Цілком ймовірно, що сукебан могли зʼявитися через відмову груп якудза приймати жінок до свого складу. Тоді дівчата й згуртувались, почавши з дрібних злочинів та закінчуючи більш серйозними. Вже в 70-х роках банди сукебан стали домінувати в кримінальному середовищі Японії, витіснивши дрібніших конкурентів. Сукебан не гребували як розбоями та крадіжками в магазинах, так і вуличними бійками. Ба більше, жіночі банди прославилися своєю жорстокістю, яка поширювалася як на мирних громадян, а й на інші банди – учасниці сукебан носили леза для гоління й ланцюги, заховані під довгими спідницями.

Через велику кількість магазинних крадіжок, злодійства та насильства японська громадськість вважала дівчат загрозою суспільству. Довгі шати, розвʼязані краватки, порвані блузи…

Учасниці угруповання усім своїм виглядом намагалися виказати протест проти традиційного «правильного» образу дівчаток-підлітків тих часів, а зброя для них ставала засобом захисту та твердженням того, що вони – щось більше, ніж просто обʼєкт чоловічих бажань 

Знадобилося менше десяти років для того, щоб молодіжні банди розрослися до мережі жіночих злочинних угруповань, куди входило понад 20 тисяч дівчат, у яких була навіть своя рада. Крім того, у банді діяв свій дрес-код – японська шкільна форма. Втім, насправді вони не завжди носили її, хоча й використовували одяг для виділення та підкреслення власної єдності. Пізніше вони стали носити шкіру, і їхній стиль став більш байкерським, проте традиційні японські мотиви завжди були теж. Цим вони протиставляли себе американській культурі, засилля якої спостерігалося тоді у Японії. Надалі ця субкультура розчинилася в інших угрупованнях, проте образ дівчини-підлітка з хижим поглядом експлуатується досі. До 80-х років популярність сукебан зросла ще більше, але зникла кримінальна складова. Нині це радше субкультура, яка будується на бунтарському дусі, бойовому фемінізмі, а не крадіжках та пограбуванні. Вони досі вшановують свій кодекс честі, носять одяг відповідно до свого дрес-коду, а їхня японська шкільна форма поряд з йо-йо стали символами боротьби за гендерну рівність. Якоюсь мірою саме сукебан змінили ставлення до жінок у Японії. Вони домоглися, щоб їх поважали, причому зробили це чоловічим шляхом – змусивши себе боятися. Попри те, що до 90-х жіночі банди як явище зійшли нанівець, образ зухвалих і небезпечних школярок популярний – його можна зустріти в аніме, компʼютерних іграх. Романтичний образ бунтарки, дівчинки, яка не побоялася боротися за своє особисте щастя, досі сприймається романтично.

Бразилія XXI століття: банда білявок, або «блондинки в законі»

У Бразилії, де, як відомо, є багато диких мавп, не так добре з блондинками. Можливо, саме тому дівчата й обрали собі такий імідж – більшість із них мала світле волосся. Проте стереотипними, шаблонними «блондинками» вони точно не були – красуні володіли кількома мовами та вчились в університетах. Але це й не завадило їм стати злодійками, скоріш за все, навпаки, допомогло в їхній злочинній діяльності. Хоча головною зброєю аферисток було все ж таки зваблення, адже всі дівчата були напрочуд привабливими. Своїх жертв вони зазвичай обирали в торговельних центрах. Це переважно були багаті жінки, зовні схожі на котрусь із представниць банди, аби потім можна було з легкістю скористатися відібраною кредиткою. Після вибору жертви за нею слідували до машини, де й відбувалося пограбування: жінку змушували відкрити автомобіль та віддати цінні речі – документи, коштовності, кредитні картки.

А потім білявки пускали в хід свої чари, аби зірвати головний куш: одна з них йшла по магазинах та причаровувала продавців своєю красою й харизмою, аби не викликати жодних підозр під час розрахунку краденою кредиткою

Найулюбленішими місцями білявок для витрачання чужих грошей були магазини електроніки, але дівчата також полюбляли зазирати у крамниці дизайнерського одягу та просто знімати готівку через банкомати. Практикували й так звані «експрес-викрадення», під час яких жертву викрадають на кілька годин, поки з її кредитних карток знімаються гроші. Це взагалі дуже поширений вид грабунку в Латинській Америці. Поліція намагалась викрити шахрайок, але пошуки завжди ускладнювалися тим, що майже усі членкині банди – туристки, що уповільнювало розслідування. Проте у 2012 році поліції вдалося затримати кількох учасниць банди. Після цих арештів її діяльність зійшла нанівець.

Ці історії про жіночі банди доводять, що кримінальний світ – не лише чоловіча гра. Влада не має гендеру, лише силу характеру.