Погані дівчата: три легендарні жіночі банди

У нашій уяві світ криміналу уявляється як чоловічий клуб, і при слові «банда» перед очима постають образи суворих мачо в темних провулках. Та насправді й жінки завжди були частиною цієї ризикованої гри. Більш того, вони не просто виконували роль «подруг босів», а й створювали свої власні банди, диктували правила і доводили, що сила, хитрість і жорстокість – не лише чоловічі риси.

Ці жінки не просто порушували закон – вони змінювали правила гри. Й залишили помітний слід у кримінальній історії, про який говорять і досі. Це доводить: жіноча банда в кримінальному світі може бути ще небезпечнішою за чоловіків.

ЖІНОЧА БАНДА
“СОРОК СЛОНІВ”
Британія

Жіноча банда з такою назвою була однією з найстаріших і найуспішніших не тільки в Лондоні, а й в усьому світі. Ці жінки за гангстерським сленгом називалась «Hoister» – крадійки магазинів, і крали вони направду з неабияким розмахом.

Ця шахрайська банда з’явилась приблизно у 1870-х роках. Цілком ймовірно, що назву для свого угрупування аферистки обрали через таверну «Слон і замок», що була тоді розташована в самісінькому центрі Лондона. Тут дівчата полюбляли влаштовувати посиденьки й обговорювати наступні кримінальні операції.

Існує й інша версія – під час пограбування у магазин заходили стрункі дівчата, а при виході, коли ховали вкрадене під одягом, ставали схожими на «слоних». Вільний крій суконь вікторіанської епохи дозволяв сховати під спідницею усе накрадене добро, тому вони й стали називати себе «слонихами».

Банда налічувала близько 40 осіб. Цікаво, що в угрупування брали дівчат з 14 років, і вони залишались у банді до старості. Діяла ця злочинна організація понад 80 років.

Як їм вдавалось так довго чинити свої афери? Зазначимо, що в ті часи за жінками-клієнтками не слідкували пильно, продавці покладалися на їхню доброчесність. Навіть якщо пані й підозрювали у грабунку, обшук вишукано вбраних жінок був практично недозволеним і непристойним. Авантюристки часом діяли поодинці, та зазвичай групою: поки одні відволікали персонал магазину, інші «чистили» полички. Цікавим фактом є те, що учасниці «Сорока слонів» були справжніми «амазонками». Ба більше, коли злочинниць ловили поліціянти, жінки навіть могли виколоти око шпилькою, тільки б втекти й не потрапити до в’язниці.

Лідерка банди Еліс Даймонд могла одним ударом кулака вибити зуби супротивнику, й поліція боялася її не менше за представників чоловічих банд. Прізвисько «Diamond Anni» вона отримала через шалену любов до коштовностей. За деякими джерелами, вона носила персні з діамантами на кожному пальці й використовувала їх як кастет у бійках. Для свого часу вона була незвично високою, 178 см, тож виглядала досить грізно. Крім коштовностей, вона носила дизайнерські сукні та хутра. Еліс була приречена на кримінальне життя з дитинства, адже її батько, Том Даймонд, був відомим злочинцем і постійним в’язнем.

Легендарна крадійка залишилась в історії кримінального світу як та, що керувала жіночою бандою залізною рукою і в разі зради або непокори могла досить жорстоко покарати. У 1950-1960 роках жіноча банда поступово зникла, оскільки нові системи безпеки ускладнювали їхні подальші крадіжки.

Читайте також:

• Агентка спокус Марта Рішар: повія, яка стала розвідницею двох війн, лідеркою сексосвіти і дружиною мільйонерів
• «Агентки» Моссаду: як жінки увійшли до ізраїльської розвідки

ЖІНОЧА БАНДА
“СУКЕБАН”
Японія

Субкультура sukeban («suke» – жінка, «ban» – бос) виникла наприкінці 1960-х років і зберігалася в Японії упродовж 1970-х років. І саме в цій парадигмі існували однойменні жіночі банди.

Припускають, що сукебан могли зʼявитися через відмову груп якудза приймати жінок до свого складу. Тоді дівчата й згуртувались, почавши з дрібних злочинів та закінчуючи більш серйозними.

Вже в 70-х роках банди сукебан стали домінувати в кримінальному середовищі Японії, витіснивши дрібніших конкурентів. Сукебан не гребували як розбоями та крадіжками в магазинах, так і вуличними бійками. Ба більше, жіночі банди прославилися своєю жорстокістю, яка поширювалася як на мирних громадян, а й на інші банди – учасниці сукебан носили леза для гоління й ланцюги, заховані під довгими спідницями. Безстрашність і відвага, зухвалість і боротьба проти звичних засад, помножені на молодість учасниць сукебан, робили їх по-справжньому небезпечними.

Через велику кількість магазинних крадіжок, злодійства та насильства японська громадськість вважала дівчат загрозою суспільству. Довгі шати, розвʼязані краватки, порвані блузи…

Учасниці угруповання усім своїм виглядом намагалися виказати протест проти традиційного «правильного» образу дівчаток-підлітків тих часів, а зброя для них ставала засобом захисту та твердженням того, що вони – щось більше, ніж просто обʼєкт чоловічих бажань. 

Крім того, у банді діяв свій дрес-код – японська шкільна форма. Втім, насправді вони не завжди носили її, хоча й використовували одяг, аби підкреслити власну єдність. Пізніше вони стали носити шкіру, і їхній стиль став більш байкерським, проте традиційні японські мотиви залишалися. Цим вони протиставляли себе американській культурі, засилля якої спостерігалося тоді у Японії.

Надалі ця субкультура розчинилася в інших угрупованнях, проте образ дівчини-підлітка з хижим поглядом експлуатується досі. До 1980-х років популярність сукебан зросла ще більше, але зникла кримінальна складова. Нині це радше субкультура, яка будується на бунтарському дусі, бойовому фемінізмі, а не крадіжках та пограбуванні. Вони досі вшановують свій кодекс честі, носять одяг відповідно до свого дрескоду.

Якоюсь мірою саме сукебан змінили ставлення до жінок у Японії. Вони домоглися, щоб їх поважали, причому зробили це чоловічим шляхом – викликаючи страх. Попри те, що до 90-х жіночі банди як явище зійшли нанівець, образ зухвалих і небезпечних школярок популярний – його можна зустріти в аніме, компʼютерних іграх.

Читайте також:

• Міріам Родрігес: мати, яка помстилася за доньку і знайшла 10 вбивць
• Звабила в готелі: як «агентка» Юля-Пуля стала коханою Олександра Довженка

ЖІНОЧА БАНДА
БІЛЯВОК
Бразилія

У Бразилії, де, як відомо, є багато диких мавп, не так добре з білявками. Можливо, саме тому дівчата й обрали собі такий імідж – більшість із них мала світле волосся.

Проте стереотипними, шаблонними «білявками» вони точно не були – красуні володіли кількома мовами та вчились в університетах. Але це не завадило їм стати злодійками – навпаки, допомогло в їхній злочинній діяльності. Хоча головною зброєю аферисток було все ж таки зваблення, адже всі дівчата були напрочуд привабливими.

Своїх жертв вони зазвичай обирали в торговельних центрах. Це переважно були багаті жінки, зовні схожі на котрусь із представниць банди, аби потім можна було з легкістю скористатися відібраною кредиткою. Обравши жертву, за нею слідували до машини, де й відбувалося пограбування: жінку змушували відкрити автомобіль та віддати цінні речі – документи, коштовності, кредитні картки.

Найулюбленішими місцями білявок для витрачання чужих грошей були магазини електроніки, але дівчата також полюбляли зазирати у крамниці дизайнерського одягу та просто знімати готівку через банкомати.

Практикували й так звані «експрес-викрадення», під час яких жертву викрадають на кілька годин, поки з її кредитних карток знімаються гроші. Це взагалі дуже поширений вид грабунку в Латинській Америці. Поліція намагалась викрити шахрайок, але пошуки завжди ускладнювалися тим, що майже усі членкині банди – туристки, що уповільнювало розслідування. Проте у 2012 році поліції вдалося затримати кількох учасниць банди. Після цих арештів діяльність угруповання зійшла нанівець.

Ці історії про жіночі банди доводять, що кримінальний світ – не лише чоловіча гра. Влада не має гендеру, лише силу характеру.

Сподобалася наша стаття? Підтримайте нас донатом! Клікніть тут: https://base.monobank.ua/CYoctH131Vgrky#donate і зарахуйте будь-яку суму на каву авторкам, а ми під цю каву напишемо нові цікаві статті 🙂 Дякуємо, що нас читаєте!