Чотири українки, які стали першими жінками у своїх професійних сферах

Українки – і минулого, і сучасності – мають безліч здобутків: у науці, мистецтві, спорті, літературі, медицині, освіті, управлінні тощо. Багато з них зробили відкриття, здобули медалі, знайшли рішення першими серед жінок, як от нещодавно українська математикиня Марина В’язовська першою розв’язала так звану «гіпотезу Кеплера» – задачу, над якою математики мізкували ще з XVII сторіччя.

Є серед українок справжні піонерки – перші у своїх професійних сферах жінки. Наприклад…

СОФІЯ ОКУНЕВСЬКА

перша гінекологиня

Батько Софії Окуневської – Атанас Окуневський походив з давнього українського роду «Окунів» і був священником, доки не померла його дружина і мама Софії Кароліна Лучаківська. Овдовівши, Атанас у вже досить дорослому віці зрікся сану, вступив на медичний факультет Віденського університету і став дуже шанованим повітовим лікарем на Буковині.

У 19 років Софія Окуневська несподівано для родини подалася на курс Львівської академічної гімназії і через рік склала іспити на атестат зрілості, що стало сенсацією, – одна з 13 дівчат на всю Австро-Угорську імперію і єдина в Королівстві Галичини дівчина, що отримала гімназійний атестат. На той час лише 40 українок взагалі мали середню освіту. А Софія до того ж складала «матуру» таким викладачам, як Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Олександр Кониський, Іван Белей і Юліан Кобилянський, брат письменниці Ольги Кобилянської.

У 22 роки Софія вступила на медичний факультет Цюрихського університету, в Австро-Угорщині жінок тоді ще не приймали до університетів. Отримавши диплом, вона стала першою жінкою-лікаркою в Європі та першою галичанкою, що здобула університетську освіту. А згодом, написавши докторську дисертацію про анемію крові, стала ще й першою жінкою, що здобула ступінь докторки медицини.

На роботу її взяв двоюрідний брат Євген Озаркевич, який заснував добродійну «Народну лічницю» для бідних. З-поміж різних відділень Софія одразу обрала гінекологію і, фактично, стала першою гінекологинею не лише в Галичині, а й у Європі.

Вона організувала курси для сестер милосердя, потім – курси акушерок. Також уклала словник української медичної термінології та була співініціаторкою створення «Лікарської комісії» – першої профспілки лікарів. Окуневська була першим лікарем Галичини й Австро-Угорщини, хто почав використовувати променеву терапію в боротьбі з жіночою онкологією.

Втім, лікарка, яка рятувала тисячі жінок, не змогла врятувати себе і своє жіноче щастя… Чому – читайте у повній статті про цю видатну українку.

СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА

перша кінооператорка і тревел-блогерка

Софія Яблонська наважилася на подорож світом в часи, коли наші панянки не наважувалися покидати місто, не те що країну, і зайнялася фільмуванням задовго до «звитяг» Ленні Ріфеншталь.

Вона народилася в 1907 році в селі Германів на Львівщині у сім’ї священника. Попри походження, це не завадило їй навчатися на різних курсах: державних семінарійних, машинопису, комерційної діяльності та навіть драматичних. Акторство і кінематограф, який тільки-но з’явився, стали її найбільшою мрією. Певний час Софія керувала кінотеатром в Тернополі, уявіть! Але що Тернопіль, коли все мистецтво зосереджене в Європі!

У 1927 році двадцятилітня Софія їде в Париж вивчати кінематографічну справу. Тоді ж знайомиться з письменником та мандрівником Степаном Левинським, а на початку 1928 року – з Володимиром Винниченком. Останній, до слова, мав на неї неабиякі чоловічі види, але кмітлива галичанка зуміла елегантно уникнути зазіхань «головного ловеласа української літератури».

У столиці Франції Софія підпрацьовує манекенницею та моделлю для художників, а також пробує зніматися в кіно. На додаток емансипована панянка не соромиться жити у цивільному шлюбі з художником Крістіаном Кальяром і без сумніву і страху сама вирушає у Мароко – надихнувшись розповідями Крістіана про Африку. Свої враження вона описує в романі «Чар Марока», який вийшов друком у Львові в 1932 році та отримав чудові відгуки критиків. Рецензію на нього написав навіть Михайло Рудницький.

Перша мандрівка так надихнула Софію Яблонську, що вона вирішує здійснити другу – навколосвітню. Щоб якимось чином утримувати себе під час поїздки, укладає контракт на зйомку документальних фільмів-актуальників про життя місцевого населення Індокитаю з товариством «Фільмтак» (згодом також працює з «Індокитайфільмом»).

Свої враження з поїздки Яблонська надсилає в Галичину, де публікується у багатьох періодичних виданнях, головно жіночих, у яких до того ж веде рубрики, присвячені жіночому здоров’ю та догляду за собою.

У 1935 році, після довгої мандрівки, востаннє відвідує Галичину, де її – першу українку, що самотужки здійснила навколосвітню подорож – надзвичайно тепло зустрічають читачі: тут і там організовують зустрічі, відчити тощо. Згодом виходять друком ще два романи: «З країни рижу та опію» (1936) та «Далекі обрії» (1939), де, власне, й описана та проілюстрована екзотичними авторськими фотографіями «велика мандрівка».

Але й це ще не все: наша галичанка була першою жінкою, яка додумалася будувати гостьові вілли на Французькій Рив’єрі й здавати їх в оренду. Детальніше про це читайте у повній статті.

СОНЯ ДЕЛОНЕ

перша дизайнерка моди і перша жінка, яка виставлялася в Луврі

У 1920-х роках ім’я Соні Делоне знав кожен паризький художник, у 1930-х – кожна європейська модниця, у 1940-х – всі солідні декоратори, ілюстратори, дизайнери – навіть автомобільні. Вона – перша жінка, виставка робіт якої відбулася в самому Луврі у 1964 році – при житті, і єдина жінка, яка в 90 років отримала почесне звання офіцера Ордену Почесного легіону.

В Україні про видатну полтавку, на жаль, згадали аж у наш час, коли кілька років тому привезли виставку її плакатів. Зрештою, за право називати Соню землячкою сперечається й Одеса – звідти родом мама мисткині. І це ще не всі цікавинки про жінку, яку називали першою Коко Шанель.

Взагалі, справжнє ім’я Соні – Сара Іллівна Штерн. Вона народилася у 1885 році в Полтаві, де мешкав її батько – управитель цвяхового заводу, але часто гостювала в Одесі. У цих двох містах проходило безтурботне дитинство та юність майбутньої дизайнерки, аж доки не помер батько.

Дівчина разом з матір’ю переїхали до дядька – заможного адвоката, який дав Соні хорошу освіту і дослухався до викладачів гімназії віддати підопічну ще й у художню школу – Сара дуже гарно малювала. Дядько не поскупився і відправив дівчину до Німеччини в Академію витончених мистецтв. Тут вона поринула у світ живопису, галерей, музеїв, багато подорожувала Європою, а в 20 років переїхала до Парижа навчатися в Академії Ла Палетт і, взявши собі нове ім’я на французький кшталт – Соня, швидко завоювала місцеву богемно-художню когорту – передусім своїми новаторськими яскравим стилем малювання.

У 22 роки Соня вже виставляла свої художні роботи в паризькій галереї «Нотр-Дам Шан». У багатьох роботах дизайнерки простежуються етнічні українські мотиви. «Яскраві фарби я люблю, – писала Соня Делоне у своїй книзі спогадів. – Це фарби мого дитинства, фарби України». Вона поєднувала їх з геометричними принтами, «вплітала» в основу яскравих орнаментів і в започаткований нею стиль живопису – симультанізм, коли малюнок наповнюється безліччю різних форм, розписів, декоративних елементів, що доповнюють одне одного.

Вона придумувала не лише фасони пальт, манто, торбинок, купальників, а й впроваджувала новинки: в’язані жилети й сукні, сюрреалістичні сукні-«вірші» з написаними цитатами її улюблених дадаїстів, манто геометричних форм.

Одна з її суконь – так звана «оптична» – стала настільки революційною, що її намалювали на обкладинці журналу Vogue 1925 року. Симультанні – картаті яскраві шалики та хустки – Соні Делоне стали однією з візитівок дизайнерки й принесли їй шалену популярність, але вже не серед митців, а серед звичайних жінок.

Ще одна знакова річ Соні – ковдра у стилі печворк, з різноколірних клаптиків, яку вона пошила для новонародженого сина Шарля. Ковдру вмить розтиражували для масових продажів, а оригінал досі виставлений у Музеї сучасного мистецтва в Парижі.

Вона оформляла перші покази мод і світські бали, розробляла малюнки для тканин ліонських фабрик, текстиль для найвідоміших будинків високої моди – Chanel, Missoni, Yves Saint Laurent і отримала на Паризькій Всесвітній виставці 1937 року золоту медаль. За що саме – читайте у біографії цієї видатної української парижанки.

КАТЕРИНА ЮЩЕНКО

перша жінка програмний розробник

У Вікіпедії про Катерину Ющенко – довгий перелік наукових робіт, незрозумілих нам, гуманітаріям, комп’ютерних, фізичних і математичних термінів з мови програмування, які викликають ще більшу повагу. І це не рахуючи, що Катерина Логвинівна – член-кореспондентка НАН України, заслужена діячка науки, лауреатка премій Ради Міністрів СРСР, двічі – Державної премії України, премії імені В. М.Глушкова. Портрет Катерини Логвинівни висить у «Музеї Тюрінга» – Всесвітньому музеї обчислювальної техніки у Великій Британії. Також вона як піонерка програмування увійшла до галереї програмістів знаменитого Музею комп’ютерної історії в Кремнієвій долині.

Саме наша українка своїми програмними розробками випередила англійку Діну Джонстон – авторку першого програмного забезпечення для Бі-Бі-Сі, королівських ВПС та Британської залізниці; американку Карен Спарк Джоунз, першу програмістку-лінгвістку з Кембриджу, Ґрейс Гоппер – авторку Коболу і голову жіночого відділу шифрувальниць Блетчлі-парку ВМФ США.

Важко повірити, але всі звання й визнання Катерина Ющенко отримала попри статус доньки ворога народу. Її батько – чигиринський вчитель історії у 1937 році був розстріляний, Катерину за це виключили з Київського університету й усіляко утискали.

Коли все ж змогла повернутися до України, працювала вчителем математики, фізики, креслення і навіть літератури у районній школі на Львівщині. А коли дізналася про відкриття філії Інституту математики АН України у Львові, тут же попросилася на роботу і буквально «виловила» новопризначеного керівника філії Бориса Гнеденка, майбутнього академіка АН України.

Побачивши в дипломі Катерини Ющенко одні п’ятірки, він запропонував талановитій дівчині роботу у відділі теорії ймовірностей. Так почався її шлях у програмування. Спершу – з маленької кімнатки, яку виділив їй Інститут для проживання, потім – до просторих конференцзалів і кабінетів для наукових досліджень. Повну історію Катерини Ющенко читайте тут.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• Ольга Косач: улюблена сестра Українки, яка врятувала її архів і загинула в таборі
• Останні з роду Скоропадських: три доньки гетьмана України, які продовжили справу батька
• Трагедія сестер Крушельницьких: дві співачки, різні долі й одне божевілля