Гнів, обурення, ненависть – почуття, які зараз справедливо відчувають всі українці. Закономірні почуття після кривавого рашистського нападу на нашу країну, після вбивств, знущань, руйнувань. Звірств, не інакше. Цьому не буде прощення ніколи. Відтепер це наше глобальне відчуття, риса, яка увійде в наш національний код навіки.

Водночас нашу озлобленість викликає не лише очевидний і безсумнівний ворог. «Ніколи не прощу» ми кажемо рідним, знайомим, які підвели, зрадили, поранили. Така категоричність особливо загострюється зараз, в час, коли нерви, як оголені дроти, вчинки оцінюються дуже однозначно – біле або чорне. Навіть те, на що до війни ми дивилися поблажливо. Наприклад, родичі евакуювалися і не допомогли вам. Або ж рідня з росії зазомбовано звинувачує в усіх гріхах Україну. Або ж керівник скоротив і залишив без роботи у час війни. Або ж знайомі викладають безтурботні фото розкішних вечерь десь у Португалії, коли ви сидите під бомбардуваннями у Харкові…

Розумом ви розумієте, що гнів, образа, осуд нічого не змінить, лише псує і без того не найкращий настрій. Але простити не можете. Це відчуття дуже близьке журналістці американського видання Thought Catalog («Каталог думок») Хейді Прейб. Цьому відчуттю вона присвятила статтю «Якщо ви не можете простити, просто прочитайте»…

Я ненавиджу існуючі кліше про прощення

Знаю кожне прислів’я, кожну пораду, кожну загальноприйняту думку, всі пости у блогах, присвячені мистецтву відпускати гнів. Я виписувала цитати Будди і вчила їх напам’ять, і жодна з них не спрацювала. Я знаю, що відстань між «рішенням пробачити» і справжнім внутрішнім умиротворенням може бути нездоланною. Я знаю. Я дуже довго і багатьох не могла пробачити. Якщо і ви також, просто прочитайте…

Прощення – це непрохідні джунглі для тих, хто прагне справедливості. Одна лише думка про те, що хтось уникне покарання після всього, що він вчинив, завдає болю. Ми не прагнемо зберегти руки чистими – кров кривдників на них нас не лягає. Ми хочемо зрівняти рахунок. Ми хочемо, щоб вони на собі відчули те, що й ми.

Прощення сприймається як зрада себе, як програш у бою за справедливість. Гнів горить усередині, з’їдає. Ви усвідомлюєте це, але не можете відпустити ситуацію. Гнів стає частиною організму – як серце, мозок чи легені.

Мені знайоме це почуття. Мені знайоме відчуття, коли лють у крові б’ється у такт пульсу

Але ось що треба пам’ятати про гнів: це інструментальна емоція

Ми злимося, бо хочемо справедливості. Тому що думаємо, що це принесе користь. Тому що вважаємо: чим ми зліші, тим більше можемо змінити. Гнів не розуміє, що минуле вже закінчено і шкоди вже завдано. Він навіює, що помста все виправить.

Бути в гніві – це ніби постійно ятрити незагоєну рану, вважаючи, що таким чином ви вбережете себе від утворення шраму. Наче людина, яка поранила вас, прийде і накладе шов з такою неймовірною точністю, що від порізу не залишиться й сліду.

Але правда про гнів така: це просто відмова від лікування. Вам страшно, адже коли рана затягнеться, доведеться жити у новій, незнайомій шкірі. А ви хочете повернути стару. І гнів підказує, що найкраще не давати кровотечі зупинитися.

Коли всередині все вирує, прощення здається неможливим

Нам хотілося б пробачити, бо розумом ми розуміємо, що це здоровий підхід. Ми хочемо спокою, умиротворення, яке з’являється з прощенням. Ми хочемо звільнення. Хочемо, щоб цей вир у голові припинився, але нічого не можемо з собою вдіяти.

Тому що головну річ про прощення ніхто не пояснив: прощення нічого не виправить. Це не гумка, яка зітре все, що з вами сталося. Воно не скасує біль і не викличе миттєве умиротворення. Пошук внутрішнього спокою – це довгий важкий шлях. Прощення – це лише те, що дозволить уникнути «зневоднення» на цьому шляху. Прощення означає відмовитися від надії на інше минуле. Це розуміння, що все закінчилося, попіл осів і зруйноване вже ніколи не відновиться у первісному вигляді.

Так, ураган був несправедливим, але доведеться жити у своєму зруйнованому місті. І ніякий гнів не відновить його з руїн. Ви можете зробити це лише самі

Прощення означає прийняти свою відповідальність не за руйнування, а за відновлення

Це рішення про те, щоб повернути собі спокій. Прощення не означає, що вина кривдників загладжена. Воно не означає, що ви повинні дружити з ними, симпатизувати їм. Просто ви приймаєте, що вони залишили слід у вашій душі, і доведеться жити з цією міткою.

Ви перестанете чекати того, хто зламав щось всередині вас і тепер поверне «все як було». Ви почнете лікувати цей злам незалежно від того, чи залишаться рубці. Прощення – це рішення жити далі зі своїми шрамами. Знову стати на ноги і не дозволити вашим шрамам визначати ваше майбутнє.