Форум, що відбувся у партнерстві з USC Shoah Foundation та Oral History Association, КНУ імені Тараса Шевченка та Університетом Марії Кюрі-Склодовської (Люблін), викликав неабиякий інтерес ще до початку.

Захід складався з трьох дискусійних панелей, присвячених різним аспектам документування досвідів війни, а також спеціальних промов від keynote-спікерів. Він тривав майже увесь день 10 жовтня, його відвідало близько 200 гостей. Серед них були науковці-історики, фахівці та студенти вишів України та Європи, а також воєнні кореспонденти і документалісти, представники громадських організацій, інституцій, що займаються досвідів війни, юристи, правозахисники тощо.

Учасників Форуму привітали партнери: професор Володимир Бугров, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і професор Валентин Балюк, директор Центру Східної Європи Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні.  

Форум усної історії

Наталя Ємченко, директорка з комунікацій SCM, членкиня наглядової ради Фонду Ріната Ахметова, членкиня наглядових рад проєктів Mariupol. Reborn та «Серце Азовсталі», подякувала всім гостям, спікерам, учасникам, які приєдналися до Форуму онлайн і офлайн: «Документаційні ініціативи, які зараз активно працюють в Україні, з одного боку є відгуком на страшні події повномасштабної війни, з іншого – надзвичайно значущим фактором для усвідомлення того, хто ми є, і заповнення білих плям. Для нас велика честь зробити свій внесок у цю справу. Адже без здатності пам’ятати ми житимемо в чужих міфах і наративах. Це є окупацією пам’яті та історії, такою ж, як і окупація нашої території». 

Також Наталя зазначила, що серед основних цілей Форуму були такі: обговорити ключові больові точки у розвитку поля документації досвідів війни та розбудувати і поглибити наявні зв’язки між професіоналами й інституціями, що наразі працюють в цій сфері.

Під час першої панельної дискусії «Коли досвіди стають знанням» учасники підіймали питання дослідницької етики та методологічних підходів. Адже усна історія – це лише один із методів документації досвідів війни; не менш важливими є й інші методи. Також учасники обговорили різні підходи до документації, що застосовують представники документаційних ініціатив з різним бекграундом: академічним, журналістським, правозахисним, мистецьким.

У другій панельній дискусії на тему «Усна історія: завдання, ролі, проблематики» йшлося про ключові виклики, з якими працюють нині практики середовища документації досвідів війни. Зокрема, про досвід подолання емоційного вигорання, посттравматичних ускладнень та дотримання етичних норм при документації.

Третя панельна дискусія, «Документація досвідів війни і майбутнє», присвячувалася значенню задокументованих досвідів війни для майбутнього: від досягнення повоєнної справедливості до адвокації України на міжнародному рівні.

Євгенія Близнюк, спікерка Форуму, Gradus Research

Keynote-спікер Форуму Антон Лягуша, кандидат історичних наук та дослідник публічної історії, академічний директор магістерських соціальних та гуманітарних студій у Kyiv School of Economics,виступив із доповіддю на тему «Стратегії документації війни: влада, сила, зміст та свідчення». Вінзазначив, що обговорити питання фіксації війни як і з теоретичних, так і з практичних позицій, – надзвичайна важлива можливість зараз.

«На мою думку, росія не лише вбиває людей, а й приватизує голос мертвих. Звідси її «побєдобєсіє». Ми ж, на відміну від них, хочемо чути голос тих, хто вижив. Збереження історії, на жаль, не унеможливлює її повторення, цьому достатньо прикладів. Але очевидно, що коли ми забуваємо власну історію, її вибудовують інші. Це століттями намагалася робити росія з Україною.

Говорячи про документацію війни, ми говоримо насамперед про:

  • встановлення відповідальності. У такому разі документи створюються за професійними стандартами. Потім вони слугуватимуть свідченнями в міжнародному суді;
  • створення наративів. У цій царині багато ризиків і треба бути чесними та максимально критичними;
  • важливість для військових, – вони завдяки цьому можуть відслідкувати тактику та стратегії ворога;
  • збереження пам’яті про жертв та героїв».  
Перша панельна дискусія «Коли досвіди стають знанням»

Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, один зі спікерів першої дискусійної панелі, зазначив: «Пам’ять завжди суб’єктивна, емоційна, вибіркова, ненадійна. Вона ніколи до кінця не є об’єктивною. І методи, якими ми працюємо з пам’яттю, відбираючи ці чи інші свідчення — спрямовані на мінімізацію цих проявів. Але, чим більший масив спогадів, тим більша претензія на об’єктивність. Тому я дуже тішуся, що Форум починає розмову з презентації дослідження про стан усної історії в Україні».

Keynote-спікер Форуму Стівен Слоун, виконавчий директор Oral History Association (OHA), Асоціації усної історії, доктор, історик, професор Бейлорського університету в Техасі, розповів про  проблеми, з якими стикаються фахівці Асоціації, яка досліджуєкризові ситуації під час катастроф у різних країнах: «Ми досліджували кризи в Єгипті, Китаї, Малайзії, Італії, Таїланді тощо. Наша мотивація – це, по-перше, бажання задокументувати в реальному часі історію розгортання криз. І, по-друге, мова про гуманітарне реагування, ми хочемо зрозуміти й почути людей під час кризи. Криза завжди виявляє багато цікавих елементів, які були приховані до цього –гендерних, класових, релігійних тощо. Для усних істориків стояти поруч із тими, хто проходить через випробування – це складне завдання, адже вікарної травми (вторинної травми слухача) уникнути буває важко. З іншого боку, людям, які змогли заявити про свою історію вголос, часто стає легше». 

Редакторки «Українок» Вікторія Пасічник та Вікторія Шапаренко на Форумі усної історії України

Спеціальний гість Форуму, спікер панельної дискусії «Документація досвідів війни і майбутнє» Пйотр Цивінський, історик, громадський діяч, Директор Державного музею Аушвіц-Біркенау і президент Фундації Аушвіц-Біркенау (Польща), зізнався, що не пам’ятає жодного військового конфлікту, який би настільки добре, живо демонструвався поза межами країни: «В українців є, як мінімум, 5-7 мільйонів мобільних телефонів. На багатьох є сотні фотографій з місця подій війни. Кожне фото має метадані. Якби вдалося створити єдину платформу, на яку би люди відправляли свої фото, то це був би унікальний спільний архів. Я думаю, що наступні етапи цієї документації матимуть дуже важливе значення. Адже після етапу інформування починається етап судових процесів. На основі цих свідчень прокурори дуже легко зможуть знайти людей, які виступатимуть в ролі свідків. Потім наступить так званий історичний етап, і для істориків буде надзвичайно багато цінного матеріалу». 

Проведення Форуму є ініціативою Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова, який понад п’ять років документує свідчення цивільних про війну від першої особи та зібрав вже понад 85 тисяч свідчень.