Жінки у війні: лідерки Теронліфанс, що нюдсами зібрали 14 млн грн для армії

Спецпроєкт про українок, які воюють з рашистським окупантом на своєму фронті: гуманітарному, інформаційному, креативному – своїми вміннями та знаннями.

Ідея збирати кошти для армії за допомогою нюдсів народилася у її авторок, подруг Насті і Насти, спонтанно. І виявилась не лише креативною, а й надзвичайно ефективною – за неповних 2 місяці їхній проєкт зібрав понад 14 мільйонів гривень. Ці кошти йдуть на потреби ЗСУ, волонтерських організацій, допомогу дітям, тваринам, переселенцям тощо. А в команді Теронліфанс, що базується у твіттері, наразі вже 42 людини – і дівчата, й хлопці.

Розкажіть трохи про себе: яка освіта, чим займалися до війни, звідки, де зараз?

Я Настя, я з Києва. Але з кінця лютого – у Варшаві. Взагалі я художник, займаюся ілюстрацією. А зараз – проєктом Теронліфанс, який ми створили разом з моєю найкращою подругою. Її також звати Настя, тобто Наста (вона з Білорусі).

Вже три роки ми дружимо – здружились на ґрунті любові посидіти в затишних місцях Києва, познайомились через твіттер випадково через спільного колишнього хлопця, як то кажуть в барах, на одному стільці сиділи.

Як ви зустріли перший день війни?

О 5 ранку, коли все почалося, я ще не спала – грала в комп’ютерну гру Counter-Strike (CS:GO). І коли почула перші вибухи, сказала: всім до побачення, по ходу тут справжня війна почалася. Спочатку я не дуже зрозуміла, що коїться. Я була на околиці Києва, у квартирі Насти, яка була у відпустці в Хорватії – приглядала за її тваринами, кішкою і собакою.

Коли все почалося, я написала їй: напевно, побачимось раніше. Я розуміла, що треба їхати з Києва, що у бомбосховищі з двома тваринами не дуже зручно. І дуже стресово для самих тварин.

Тоді й виникла ідея створення Теронліфанс? Хто придумав назву? Як загалом все починалося?

Майже. Ситуація була наступна: в перші дні війни було дуже складно виїхати з міста, ми ледь-ледь змогли знайти за день машину, аж за 700 доларів. Дуже непіднімна сума на той момент.

Наста з Хорватії намагалася зарадити: зробила у себе в твіттері допис про те, яку суму з нас просять, і що деякі просто показились з такими розцінками. Тоді знайшлися люди, котрі допомогли фінансово. Без нюдсів, про це тоді ще не домовлялись. Коли ми вже були разом у Польщі, Наста намагалася так само вивезти свого знайомого з Харкова. І це знов було дуже проблематично. Всі робили репости, а у Насти дуже популярний твіттер-акаунт, бо вона займається відеоіграми, смм-ом, але автівка ніяк не знаходилась. І десь на межі гумору та відчаю, крику про поміч, вона написала: якщо ви знайдете машину, я скину вам свій нюдс. Це спрацювало: машина знайшлася за 5 хвилин. І не одна.

Пропонували й фінансову допомогу. Ажіотаж виник тому, що Наста, як я кажу, така дівчина-квіточка: ніколи не виставляла оголені фотокартки, нічого такого. Тому всі були просто вражені! Коли ми увечері зустрілися й побачили, скільки запитів від охочих допомогти та водночас отримати за це якийсь фідбек, то подумали: це вже не просто донати, це якийсь Теронліфанс 🙂 Назва народилася з двох слів: тероборона й онліфанс (соцмережа з інтимним контентом. – Прим. ред.).

Того ж вечора я намалювала нам логотип. І ми вирішили: якщо нам зараз уже не потрібні гроші, то вони потрібні комусь іншому.

Читайте також: Мама прикордонника Романа Грибова: «Була б поруч з сином, теж би послала російський корабель!»

Як це функціонує і хто у вашій команді зараз?

Спочатку ми були лише вдвох. Наста всім розсилала свою фотокартку, але запитів було дуже багато, і вона сказала мені: так, діставай свої нюдси, питай у колишніх, хай тобі скидають, будемо також розсилати. Так ми працювали днів 5. Потім почали запитувати наші знайомі, чи можуть і вони долучитися. І процес пішов.

Зараз у нас, як кажуть, “у штаті” 42 людини. З них 10 – повних анонімів, які просто відправляють нам свої фотокартки, бо не хочуть займатися цим особисто. Фото ми самі розсилаємо. З цих «добровольців» 6 хлопців, решта – дівчата.

Зараз система функціонує краще, бо в перші дні ми перевіряли власноруч кожен скрін донату, який отримували – звіряли номер квитанції на спеціальному сайті, стежили, щоб не було повторів. Потім це стало складніше, бо донатів було дуже багато. Лише за перший день ми зібрали 200 тисяч гривень. І так приблизно було щодня. Тож нам допомогли зробили бота, який перевіряє повтори. Також зробили більш зручну комунікацію для людей, які у нас працюють.

Це дуже круто! Хто про вас писав? Може, до популяризації долучилися і якісь селебритіз?

Першу згадку про нас зробив Дантес – запостив сторіс без посилання: «Чекаю, коли дівчата з онліфанс зберуться допомагати армії». Йому написали, що це вже відбувається, вибачився. Ще про нас згадувала Alyona Alyona, ютуб-канал Srakadupa, Toronto TV. ЗМІ також про нас писали чимало. Також було відеоінтерв’ю в прямому ефірі телеканалу Київ.

Чи були, навпаки, якісь негативні відгуки, нерозуміння вашої діяльності, засудження як чогось аморального? Як ви на це реагували?

Так, звичайно. Завжди є люди, які не підтримують або мають неправильну інформацію. Але таких було небагато. Це не зупиняє нас робити те, що ми робимо. Ми знаємо, що це хоч мала праця, але все одно праця. Якщо ми не можемо стояти з автоматами десь на лінії вогню, це не означає, що ми повинні сидіти й просто скаржитися, як все погано. До того ж нюдси – це не порно, а красива еротика. І це спрацювало, тому що вже до цього був створений хештег #нюдсочетвер, який дуже вдало збігся з бажанням людей і бачити нюдси, і донатити. Бо коли ти просто донатиш організації, ти не маєш ніякого фідбеку, просто знаєш, що гроші кудись пішли. Але не знаєш, кому й куди. А так ти відразу від живої людини отримуєш подяку за те, що робиш, і це дуже допомагає тримати голову в порядку.

Тим паче, ми збираємо не тільки на великі організації (фонд «Повернись живим», ЗСУ, Нацбанк, фонд Сергія Притули), а й на маленькі, волонтерські, спрямовані на кожне місто. Хтось не хоче, наприклад, кидати донати на прилади нічного бачення або бронежилети, вважаючи це спонсоруванням війни – тоді він обирає допомогу зоопарку або на їжу і підгузки для дітей. Завжди є вибір.

Читайте також: 15 днів під обстрілами Бучі: розповідь Наталії Ємеліної, яка пережила окупацію

Що ви зрозуміли про себе особисто, про близьких, про Україну за цей час?

Про себе – що я більш українка, ніж я навіть думала. Раніше в повсякденному житті я розмовляла російською і, як багато хто, мріяла, що коли «виросту», поїду за кращим життям за кордон. Все це відпало, стало другорядним. На перший план вийшло інше. І це одна з причин, чому ми вирішили, що Теронліфанс буде тільки до нашої перемоги – як то кажуть, до смерті діда. Потім ми припинимо нашу діяльність – волонтерських організацій, які збиратимуть кошти на відбудову міст, буде достатньо. А ми приїдемо і будемо, просто працюючи, економічно підтримувати Україну.

З близькими у мене все складно. Мами, тата, сестер-братів у мене нема, а далекі родичі, на жаль, є продуктом радянського виховання. Вони навіть не вірять, коли їм показуєш фото з Бучі, кажуть, що все неоднозначно. Їх не переконаєш. Це важко, хоча я знала, що так буде, тому не розчарована.

Щодо України – я вражена. Мені вона нагадує родину, яка раніше збиралася разом хіба на свята, і при цьому всі сварилися один з одним. А зараз вони наче всі разом поїхали у відпустку, і тепер нема куди одне від одного дітися, і всі нарешті починають розумітися. Почалася повноцінна комунікація між людьми, які раніше майже не спілкувалися. І зараз це неймовірна міць, яку ніщо не зможе розірвати. Я раніше про таке хіба у віршах читала. Ніколи не думала, що побачу це наживо.

Чого зараз хочете найбільше і що зробите найперше після перемоги?

Дуже хочеться перемоги якнайшвидше – і додому. У Варшаві спокійно, але це не дім. Це важко пояснити, але коли ти не вдома, то навіть не відчуваєш запахів: весняних квітів, каштанів… Натомість – порожнеча. Тож після перемоги я найперше повернуся додому. А потім нарешті покладу ту довбану плитку у ванній, яку купила рік тому – і досі роблю ремонт 🙂

Жінок, які зараз підтримують інших жінок, нашу армію, опікуються дітьми, літніми людьми, готують, шиють і навіть перевозять, дуже багато. Їм ми присвячуємо наш проєкт “Жінки у війні” – детальніше про нього читайте тут.