Жінка-сапер: як житомирянка Ілона Куликівська розміновує Україну

Ілона Куликівська працює в поліції 15 років, має звання капітана. У 2024 році разом з колегами вона розміновувала території в Ізюмському районі Харківщини в складі зведеного загону вибухотехніків. Про те, як вона опанувала фах сапера, жінка розповіла “Суспільне Житомир”. Ділимось історією цієї відважної українки.

Цікава робота

Все почалося з того, що Ілона прийшла у підрозділ вибухотехніків допомогти, впорядкувати документообіг. «Паралельно дивилася, чим займаються хлопці – мені було дуже цікаво, це ж зовсім інша робота, – згадує вона в інтерв’ю “Суспільне Житомир”. – Згодом мене почали залучати до слідчих дій, огляди місця подій – ми також залучаємося на експертизи та знищення вибухових матеріалів, які були вилучені на оглядах. Мені сподобалось, я зрозуміла, що це дуже відповідальна робота, яка потребує великих знань і зосередженості».

Перший досвід

Про свій перший досвід, здобутий під час навчань, Ілона розповідає так: «На мене вдягли бронежилет, каску, ми робили малі заряди. Коли вперше тримаєш в руках підривну машинку, натискаєш «пуск», відчуваєш такий прилив адреналіну!». Водночас вона згадує, що була цілком спокійна, тобто страшно не було (хоча це й не вітається у цій роботі).

Новий фах

Після звільнення Київщини частина колег Ілони працювала в різних населених пунктах області, зокрема в Гостомелі. «Складалися такі групи з двох-трьох людей, а ті, хто лишився тут, виїжджали на «прильоти» від шахедів, авіабомб. Наприклад, в Богунію (мікрорайон у Житомирі), де були «прильоти» ракет і були знищені будинки, – згадує Ілона. – Це потребувало великих знань. І тоді я вирішила здобувати професію сапера розмінування».

Розмінування Харківщини

У 2024 році Ілона у складі зведеного загону вибухотехніків два місяці перебувала на Харківщині, де розміновувала поля, польові дороги та виїжджала на оперативні виклики. Вся територія там була засмічена вибухонебезпечним металом. «Майже всі поля мали характерні ознаки «прильотів» авіабомб, ракет, касетних боєприпасів. Все це розлітається по великій території, і нашим завданням було виявлення таких предметів і їх знешкодження», – розповідає жінка. За її словами, на Харківщині росіяни мінували все: від полів до річкових переправ.

Підступні міни

Ілона згадує про виклик, що запамʼятався найбільше: «Місцеві жителі повідомили про виявлення міни біля річки. По приїзду туди ми виявили міну ОЗМ-72. Вона небезпечна тим, що встановлюється на розтяжку, і коли людина її зриває, міна підстрибує десь на метр і має великий радіус ураження. В ній знаходиться майже 2400 осколків, які розлітаються на 25 метрів по периметру. Після такої міни рідко хто виживає… Ми почали робити підхід до неї, у кожного були міношукачі, щупи, з якими ми працюємо, і десь за метр від неї ми виявили ще дві, закопані в ґрунт. Це теж дуже небезпечні міни ПМН-4. Вони російського виробництва, нові, не описані в навчальних матеріалах».

Реакція родини

Про свою роботу рідним Ілона розповідає не все. «Загалом родина до останнього не знала, що я планую відрядження, я їх оберігала від цього, – говорить вона. – У мене дві дорослих доньки, мама, чоловік, і, зрозуміло, що це б паніка була, шок, мовляв, куди мама їде. Взагалі, вони не одразу змирилися, що я працюю з вибухонебезпечними предметами і на кожному кроці очікує якась небезпека. Але пройшов певний час, і вони це прийняли. Хоча й дуже хвилюються за мене. У нас є така домовленість, що коли я виїжджаю навіть по місту на виклик, маю телефонувати, щоб чоловік не переживав, так само й діти».

Однак Ілона вже не бачить себе в іншій професії. Адже роботи саперам вистачить ще надовго – війна продовжується, і наша земля все засмічується вибухонебезпечними предметами. «Тож кому як не нам проводити цю роботу, – говорить Ілона. – Ми маємо досвід у виявленні та розмінуванні цих предметів. Тому, авжеж, я поїду ще».