сучасні українки

---

Я – ДАЛЕКОБІЙНИЦЯ. ІСТОРІЯ ІРИНИ ПЕРЕГРИМ

У 23 вона «перекваліфікувалася» з візажистки у водійку і з того часу (вже шість років) працює далекобійницею, руйнуючи всі стереотипи

Взагалі, Ірина Перегрим-Фединяк мріяла бути співачкою – має справді красивий голос, у чому можуть переконатися всі підписники її фейсбук-сторінки, де дівчина викладає свої пісні. Але, як розсудлива донька вчителів (мама викладає зарубіжну літературу, тато – фізкультуру), після школи вступила до Львівського інституту економіки й туризму – на менеджмент готельно-ресторанного бізнесу. Під час навчання працювала офіціантом і барменом – зрозуміла, що це не зовсім її робота.

Пішла на курси візажистів і щиро захопилася цією справою: майстер-класи, макіяжі, замовлення – робота приносила і задоволення, і заробіток.

Хтозна, може Ірина й присвятила би цьому більше часу, якби не… коханий чоловік – професійний далекобійник. Саме він навчив дружину вправно кермувати і зацікавив автомобілями – настільки, що Ірина навіть «асистувала» йому в заміні запчастин чи ремонті та їздила за можливості з ним у рейси. І, як кажуть, доїздилася 🙂 Тепер вона теж далекобійниця.

Ірино, як і коли ви все ж наважилися сама сісти за кермо вантажівки?
У рейсі з чоловіком. Його вантажівка саме стояла на паркінгу, і чоловік просто запитав, чи не хочу я зробити коло і спробувати, як це – їздити на такій великій машині. Звісно, я тут же зголосилася – автомобілі, завдяки чоловіку, вже стали моєю пристрастю. І в той момент, коли я сіла за його кермо, в мені клацнуло – це воно! Це те, чим я дуже хочу займатися. Потім зробила коло парковкою і відчула такий неймовірний запал, який не зрівняється із звичайним авто. Дорогою додому я вже знала, що подам документи на права для кермування вантажівками.

Як зреагував чоловік? І що сказали батьки на ваше рішення?
Чоловік поставився з повагою і розумінням – саме він підтримував і допомагав в усьому і до останнього. Всьому, що я вмію за кермом, завдячую йому: так як він мене навчив, так не навчив жоден інструктор. Ми з ним їздимо зараз у подвійному екіпажі, тобто разом.

Рідні були дещо шоковані. Сестра взагалі подумала, що це такий затяжний жарт і довго не вірила, що я стала далекобійницею. Тато теж не вірив і просто сказав: «Клоунка» – це він так з любов’ю каже:) Дідо (як мені здається) відреагував добре – він у молодсті теж працював далекобійником, я, фактично, пішла його стопами. А от мамина реакція була найприкольніша. На моє «мам, я хочу стати далекобійницею» вона засміялась: «Ну-ну, розказуй тут».

Я взяла паузу – понад півроку, якраз отримала потрібні права, всі документи і за тиждень до свого від’їзду в Польщу для працевлаштування ще раз мамі сказала. Вона зблідла, потім почервоніла, потім почала кричати, але не довго – хвилин п’ять:) А потім кожні пів години перепитувала: чи я добре подумала, а чому вантажівка – те, се 🙂 Зараз мама вже спокійна, мій вибір прийняла, як уся сім’я, і я дуже цьому рада.

А як навчалися кермувати вантажівкою? Тут легковою поки навчишся, а що казати про фуру…
Є спеціальна автошкола далекобійників: теорія, практика, іспити. Але найкраща школа, повторюся, – мій чоловік, саме завдяки йому я впевнено кермую. Хоча під час навчання були тисячі невдалих спроб, сльози, нерви, страх.

Найважчим для мене було під’їхати задом до рампи. У вантажівках інший принцип, ніж у легкових. Скажімо, щоб причеп пішов вліво, кермо потрібно крутити вправо. Спершу треба ставити причеп у потрібне положення, а вже тоді доставляти «морду» (кабіну). Також потрібно добре вивчити габарити, і як машина «йде», щоб не знести кабіну сусіднім вантажівкам. От саме ці труднощі ніколи не забуду…

Але я дуже сильно хотіла всього навчитися і ставати під рампу без допомоги чоловіка. І вже можу! Пів року мук – і впевнено, без страху заїжджаю 🙂

Вантажівка – це більший радіус в поворотах і на колах, це 40 тонн за твоєю спиною! Ти маєш думати на два кроки вперед, не жартувати зі швидкістю, мати миттєву реакцію, бути серйозним і відданим своїй справі, правильно вантажити товар, правильно гальмувати – дуже багато нюансів! Але найважливіший – йти в цю професію потрібно тільки через щире бажання, тільки так ти витримаєш непросте навчання і будеш справді добре кермувати.

А як ви влаштувалися на роботу?
Без проблем. Компанія, в якій я працюю водієм вже шість років, знаходиться в Польщі. В тому, щоб влаштуватися на таку роботу, нічого важкого немає, якщо ти маєш потрібні знання, документи і вмієш їздити. А жінка ти чи чоловік в Європі нема значення, жінка за кермом вантажівки тут взагалі нормальне явище.

До речі, після працевлаштування компанія відправила мене на навчання для отримання «коду 95», і це був ще один серйозний стрес. Я живу в 50 кілометрах від польського кордону, знала польською лише побутові фрази, а тут польською всі лекції, термінологія, іспити. Чоловік поїхав у рейс, і навіть не було кому допомогти. Це був чи не найважчий період: мої перші уроки тривали годинами, кожне слово шукала в перекладачі, половини змісту не розуміла, спілкування з викладачами теж польською… Я перші дні не те що ревіла, я була у відчаї – здавалося, я провалю навчання.

Але все до кращого: я стисла зуби, зосередилася на меті, здолала всі страхи, проблеми і вже через тиждень навчання почала потрохи забувати про перекладач, сміливіше спілкуватися з викладачем, успішно пройшла практичне заняття – проїзд на десятитонній вантажівці на мокрому асфальті з АBS і без нього. Ще й пощастило повчитися їздити на автобусі-гармошці – навіть думала, чи не піти водієм автобуса. Іспит теж був польською – вперше в житті так хвилювалася. Але нічого: склала на відмінно з першого разу.

Як реагують колеги-водії: як спершу вас сприйняли, що казали?
Скільки людей, стільки й думок. Більшість ставиться нормально, тим паче в Європі. Це в нас досі побутують якісь радянські стереотипи, що жінка за кермом – це не нормально і принижують її здібності. Звичайно, не всі так реагують, але ненависники трапляються.

Спершу я таке сприймала надто близько до серця, плакала, коли стикалася з сильними образами. Але з часом зрозуміла, що воно не варте уваги. Я займаюся справою, яка приносить мені задоволення, і чужа та ще й погана думка мене не цікавить.

Взагалі далекобійники – чуйні люди з добрим серцем, і це не вигадана картинка з фільмів. В них нема поділу за якимись ознаками. Вони завжди допоможуть, підкажуть, підкинуть.

Як правильно називається ваша вантажівка і як виглядає «робоче місце»?
Кожної каденції у нас інша машина, але це не заважає їх любити. До машини потрібно відноситись, як до коханої (у моєму випадку – коханого), і тоді вона буде тебе «слухати».

У нас добре облаштовані автівки: є мікрохвильові печі, перетворювач напруги з 24 на 220 вольт, а це означає, що я можу навіть сушити і рівняти волосся. Є холодильник і достатньо тумбочок. Я, до того ж, завжди беру з собою улюблену постіль.

На робочому місці (а це кермо і біля нього) завжди чисто. Улюблений чохол на рулі, фото рідних і улюблена лялька – відмочка на ім’я Вівді 🙂

А яка річ завжди є у вашій машині?
Виділю найважливішу – образок. Завжди перед дорогою хрестимось і просимо Бога оберігати нас.

Чи маєте якісь «водійські» прикмети?
Є точно одна: якщо миєш машину, обов‘язково впаде дощ!

Тривалі переїзди – це важко? І чи не нудно вам – кілька годин лише дорога попереду?
Якщо любити цю професію, то нудно не буде ніколи. Кожен кілометр – це завжди щось нове, цікаве і це завжди досвід. Важко лише перший тиждень, коли приїжджаєш з дому на роботу: ще сумуєш за рідними, важко влитися в ритм. А далі все по плану, і вже останній тиждень роботи важкий, бо подумки вже вдома.

У нас чіткий і нормований графік роботи і відпочинку. Зараз режим 6-8 робочих тижнів і 2-3 тижні вихідні. Ми з чоловіком працюємо в подвійному екіпажі, тому робочий день у нас триває 21 годину, з них 18 годин в дорозі: 9 год один водій, 9 – другий, і кожні 4,5 години ми міняємося. Після зміни маємо 9 годин паузи. Одиночний екіпаж працює 15 годин і 9 годин в дорозі з перервою 45 хвилин теж через 4,5 години.

Читайте також: Софія Окуневська: перша українська жінка-лікарка гінеколог

Можемо помилятися, але таке враження, що у нас вся дорожно-водійська інфраструктура підлаштована під чоловіків. Як ви справляєтеся: нічліги, туалети?
Можливо, в Україні все й підлаштовано тільки для чоловіків, але не в Європі. Там дуже величезними темпами створюють умови і для жінок. Рівні права! Туалети – чоловічі й жіночі – є на кожній заправці, на кожному паркінгу. Душ також роздільний і на заправках, і на паркінгах. Вже є навіть паркувальні місця суто для жінок!

Чи не страшно: одна в вантажівці вночі на паркінгу?
Чому має бути страшно? Платні парковки (та й деякі безкоштовні) мають камери, охорону. Вночі часто патрулюють поліцейські машини. Збоку купа інших далекобійників. До того ж, на Заході багато жінок-водійок, можна і серед них стати.

Так, багато залежить від країни, в якій зупиняєшся. Австрія, Німеччина, Голандія безпечні, де б не припаркувався. В Бельгії і Франції краще обирати платні паркінги, на звичайних можуть траплятися крадії. Хоча в Бельгії якось і на платному паркінгу вночі мали пригоду: до нас в автівку хотіли залізти емігранти. Але в більшості країн приводу для страху нема.

У вас, напевно, було немало водійських пригод?
Скоріше, кумедних ситуацій – їх вистачає. Найбільше люблю реакцію тих, хто вперше бачить жінку за кермом фури: щиро дивуються, посміхаються від вуха до вуха, показують «люкс», фотографуються. Це і веселить, і розчулює, і взагалі доброзичлива реакція завжди приємна.

Вибачте, а як реагують на жінку-далекобійницю… повії?:) Не секрет, що вони працюють на дорогах, в придорожніх готельчиках. І тут з вантажівки виходите ви – руда красуня!
Я не потрапляла на такі «паркінги» 🙂 Але неодноразово проїжаємо повз дівчат, які все ж стоять на дорогах. Вони лише посміхаються. Я завжди їм махну рукою, вони мені у відповідь. Знаєте, мені шкода тих дівчат. Серед них є неймовірно красиві! Що вони загубили на дорозі, не розумію.

Далекобійник – це одразу стереотип: кремезний водій, крутить важким кермом, сам ремонтує, їсть на ходу, вічні нерви на дорозі, міцне слівце… Як насправді? І як це у вашому випадку?
Розумієте, уявлення про цю професію в Україні і за кордоном дещо відрізняється. В Європі є певні правила, яких дотримуються перевізники, є години роботи і години відпочинку, яких ти теж зобов’язаний дотримуватись, є якась повага до водіїв…

За кордоном на вантажівках їздять і худорляві хлопці, і тендітні жінки. Якщо в тебе поламалася машина, навіть колесо, ти не ремонтуєш сам – ти викликаєш відповідний сервіс. Я добре знаю будову свого автомобіля, але я не автомеханік, а водій.

У нашій країні, на жаль, все інакше: водії працюють день і ніч, без відпочинку, аби лиш встигнути доїхати, самі ремонтують, самі вирішують всі проблеми на дорозі. Знаєте, якось один старший чоловік мені написав так хамовито: мовляв, я нічого не знаю про життя далекобійників, бо я не стояла в мороз чи спеку з пробитим колесом, не ремонтувала сама машину, а той, хто цього не пройшов, ніякий не далекобійник. За цією логікою виходить, що в Європі нема жодного далекобійника, адже вони не ремонтують машин. Те саме закидалося мені, як жінці: якщо чоловік одразу працевлаштовується в Європу і не проходить це «хрещення» нашими дорогами, то все нормально, а для жінки – це біда. Розумієте? Відчуваєте різницю?.. Я б дуже хотіла, щоб у нас було так, як Європі, щоб водія поважали.

А щодо міцного слівця… Буває, що можна й сказати, але я дотримуюся правила: на дорозі водій має зберігати спокій і самоконтроль. Нерви до добра ще нікого не привели.

Я нічим не відрізняюся від інших жінок: так само доглядаю за собою, ділюся цікавим на своїй інстаграм-сторінці, люблю зручний одяг, щоправда, не дуже люблю сукні. Жінок-далекобійниць взагалі багато. Я з багатьма спілкуюся і, повірте, вони всі жіночні. І дуже сильні духом:)

Ти ніколи не втратиш жіночність, якщо ти цього не хочеш! Тепер, знаючи мене, будете уявляти і такий тип далекобійників 🙂

Читайте також: Доріс Флейшман: перша жінка, яка не взяла прізвище чоловіка після заміжжя

Ірино, ви – хороший приклад для інших жінок: не боятися змін, стереотипів, перепон. Що порадите нашим читачкам?
Сміливо йти до мети! Жити своїм життям і не думати про те, що скажуть інші. Ви живете для себе і повинні бути щасливі! Налаштувалися на зміни – приготуйтеся до боротьби, адже перепони ставитиме не лише життя, а часто й люди. Образи, зневіра, насмішки – не беріть все це близько до серця. Взагалі не звертайте на це уваги! Це ваш шлях, ваше життя і ніхто не вправі вам вказувати. Творіть свою історію! І пам‘ятайте: я – збоку 🙂

Хочу похвалитися, що – так – я вже надихнула не одну жінку просто отримати водійські права. А дві вже навіть сіли за кермо вантажівки!

І насамкінець: то хто краще кермує – чоловіки чи жінки?
Питання цікаве. Деякі жінки дійсно круто їздять, а деякі чоловіки смачніше готують! 🙂

А хто краще пілотує величезним пасажирським “Боїнгом” – жінка чи чоловік? Розпитали про це в пілотеси Юлії Слободянюк, яка кермує пасажирськими літаками і провела в небі 1 200 годин або 50 діб! Читайте її історію тут.

Фото надані Іриною Перегрим-Фединяк.