Днями в широкий прокат нарешті вийшов фільм, на який так довго чекали, – «Я працюю на цвинтарі». Насправді роком його народження можна вважати 2021-й, однак через різні перипетії (ковід, локдаун, війну) український глядач може побачити фільм тільки зараз. Хоча він вже побував на багатьох кінофестивалях й зібрав чимало нагород.

Так, «Я працюю на цвинтарі» визнаний найкращим повнометражним фільмом на Munich Film Award 2021. Також на Montelupo Fiorentino International Independent Film Festival 2021 фільм отримав нагороду за найкращу операторську роботу, на International Film Festival Prague названий найкращою комедією, а на Stockholm Independent Film Festival – найкращою драмою. Не дивно, адже жанр фільму – драмеді.

Це життєствердне кіно про те, як тісно переплетені життя та смерть. Про те, що без філософського підходу й дрібки чорного гумору тут ніяк не обійтися. В основі фільму – однойменна збірка українського письменника Павла «Паштета» Белянського, який виступив співсценаристом фільму разом з Олексієм Тараненком (також Олексій є й режисером). Головні ролі зіграли Віталій Салій (Саша) і Анна Іванова (Аліса, його дочка). З ними ми й поговорили про життя й смерть – і не тільки.

ВІТАЛІЙ САЛІЙ (САША)

На ваш погляд, про що найперше цей фільм? Він скоріш сумний чи веселий? І чому?

Це фільм про силу життя, силу надії. З іншого боку, в ньому багато чорного парадоксального гумору, болю, питань, які можна лише поставити, а відповіді на них ніколи не отримаєш. Це глибоке, трішки сумне, але обнадійливе і смішне кіно. І сміх у ньому крізь сльози.

Фільм готувався до виходу доволі довго. У житті теж чимало змінювалося (ковід, війна). Що змінили ці зйомки особисто у вас? Можливо, ваше ставлення до життя і смерті… 

Війна змінила абсолютно все. І мені здається, немає жодної людини в Україні, для якої це інакше. Смерть стала постійним і частим супутником, а життя – неймовірною цінністю.

Чим вас зацікавив ваш герой, чому його вибрали і як втілювали цей образ?

Грати Сашу було і цікаво, й водночас непросто. Адже я актор доволі сильного темпераменту, люблю грати на високих емоційно-психічних тонах і черпаю в цій енергії натхнення. А в цій ролі мені треба було грати спустошеного, внутрішньо вигорілого персонажа. Грати, як то кажуть, тему, при цьому мати мінімальну палітру для прояву емоцій. Бути «слухачем» і «провідником» історії. І при цьому майже не впливати на її події. Штовхати дію й при цьому не діяти. Всі переживання мав відчувати не я, а глядач. Це виявилося дуже цікавим і важким.

Але сам матеріал і режисер Льоша Тараненко дуже мені допомагали тримати цей баланс. Чи вийшло – вирішувати глядачам

Чи мали упередження щодо зйомок на цвинтарі? Як це взагалі – кілька місяців провести на цвинтарі?

Упередження до роботи на цвинтарях не маю. В мистецтві мене давно цікавить і хвилює тема смерті і того, як людина з нею співіснує. До того ж цвинтарі виявилися дуже цікавими і, якщо можна так сказати, харизматичними локаціями. Кожен зі своєю атмосферою, ритмом, історією. Треба було просто навчитися його відчувати й «читати». Іноді з’являлось відчуття, ніби відвідав неймовірний історичний або художній музей.

Фільм виходить у прокат в час, коли питання життя й смерті загострені, як ніколи. Як вважаєте, як він може бути корисний у переосмисленні цих понять або їх проживанні? В чому загалом бачите його місію? 

Цей фільм ми знімали про перемогу життя і надії. Про те, як пережити особисту втрату. Зараз особисті втрати є у кожного. І мені здається, що наша історія допоможе пережити це, надасть силу, трішки заповнить порожнечу. Я дуже на це сподіваюся.

Як ви особисто переживаєте виклики нашого часу? Що тримає вас на плаву, надихає, дає надію?

Мені допомагає віра у справедливість, перемогу, силу людського духу. Надихають мої друзі, близькі, колеги та й просто незнайомі люди, які стали на захист країни, волонтерять, допомагають усіма силами один одному. В цьому і я сам намагаюся знаходити сенс і ціль.

АННА ІВАНОВА (АЛІСА)

Що ви відчули, коли отримали одну з головних ролей у цьому фільмі? Це перша ваша значна роль?

Я пам’ятаю, що була здивована, рада: вау, повний метр, цікава ідея, новий персонаж. Але, напевно, до кінця не розуміла масштабів цього кіно, не усвідомлювала, наскільки крутий продукт у нас вийде. Це була не перша моя роль, до цього я знімалась у серіалах – грала головні дитячі ролі. Але такий класний фільм з таким класним персонажем у мене дійсно вперше.

Як працювалося з іменитими акторами? Що було легко, а що важко? Що найперше згадується зі зйомок?

Професійні актори надзвичайно харизматичні, добрі, смішні, тож важко мені точно не було. Було важливо перейняти досвід, чомусь навчитися. Зі зйомок мені запам’яталася атмосфера такої розважливості, спокійності. Ми в першу чергу думали про те, як зробити кіно кращим. Хоча, звісно, мали місце й жарти, але більше у перервах – на зйомках ми були зібрані й зосереджені. Пам’ятаю й кумедні епізоди. Якось була дуже емоційна сцена з Віталієм, в якій я мала кликати на допомогу. Тоді я ще розмовляла російською і настільки увійшла в роль, що стала кричати замість «допоможіть» «помогитє». І тут Віталій розплющує очі й каже: державною, будь ласка 🙂

Ваша героїня Аліса схожа на вас чи, навпаки, ви різні? Як вам працювалося над цим образом?

Ми з Алісою не схожі – у нас різні життєві ситуації, різний характер, світогляд. Усім своїм зовнішнім виглядом вона кричить: зверніть на мене увагу! Вона хоче повернути Сашу в своє життя і застосовує для цього усі засоби – яскраве волосся, незвичний одяг. Але навіть у кольорі волосся закладена певна філософія – перехід від рожевого дитинства до глибокої сині дорослого життя. Навіть такі дрібні деталі були продумані. Одяг також змінюється разом зі станом Аліси. Стосовно її поведінки щодо Саші – вона ніби намагається оживити мертве і дає йому надію на переродження, ніби кажучи: смерть – це ще не фінал. Я намагалась максимально прочитати Алісу, щоб потім перевтілюватися було нескладно.

Мені було цікаво вивчати Алісу, намагатися зрозуміти її філософію, пробувати, як вона ходить, підбирає такий одяг тощо

Чому вас навчила Аліса?

Мені відгукнувся її спокій. Аліса – дуже глибока дівчинка, занурена у себе і водночас наполеглива. Вона вчить досягати своїх цілей, якщо вони того варті. Боротися за дорогих тобі людей, робити світ кращим.

Коли знімався тизер, вам було 14, зараз – 18. Це значний проміжок часу, особливо у юності. Ви, фактично, дорослішали разом з фільмом – чи допомагав він вам у цьому?

У фільмі я знімалася з 15 років, а тизер дійсно був ще раніше. Й Аліса у тизері та фільмі відрізняється – спершу вона більш імпульсивна, колюча. А у фільмі вона, як янголятко. Досвід роботи над цією роллю навчив мене перевтілюватися не лише у гарних дівчат, бути різною. Я дуже просунулася у професійному плані завдяки цьому кіно. Ще під час роботи над ним я прийняла й зрозуміла чорний гумор – від самого сценарію, зйомок, жартів Віталія на знімальному майданчику. Тепер мені це теж близько, і це дозволяє не драматизувати життя, сприймати його легше. Дивитися на життєві події з різних ракурсів.

Як змінювалося ваше ставлення до життя і смерті в процесі зйомок? Адже фільм піднімає ці питання, більш того, глибоко копає…

Панічного страху смерті у мене й до цього не було. Я розуміла, що це колись буде, коли і як – невідомо. Під час зйомок я почала про це більше задумуватися, хоча, напевно, як дитина, не дуже заглиблювалася. Але зараз питання життя і смерті стоять ще більш гостро, і про них, звісно, думаєш більше. Однак водночас і розумієш: це не кінець. І цього не треба боятись. У мене тепер таке філософське ставлення.

Зараз війна, і всі ми, хочемо чи ні, думаємо про життя й смерть постійно. Що допомагає вам зараз? Як ви це проживаєте? Про що хвилюєтесь і про що мрієте?

У перші дні війни я хвилювалася через те, що може не здійснитися. Мені допомагала заспокоїтись мама, вона сказала: якщо ми не можемо на щось вплинути, ми це відпускаємо. Коли я це зрозуміла, дійсно стало легше. Відпустила те, що я не знаю, коли відновиться кіно, коли ми зможемо видихнути.

Я все одно думаю, чи можу щось встигнути, щось змінити. Бо зараз така ситуація, що тебе може й не стати… А якщо тебе раптом не стане, як ти допоможеш своїй країні, підтримаєш свою сім’ю, зробиш те, що планував? Тож, поки ти живий, ти маєш максимально цим скористатись. Цим моментом тут і зараз, коли ти є. Щоб зробити все, по-перше, для перемоги, по-друге, задля розвитку української культури. Вона неймовірна. І її треба розвивати, вивчати, про неї треба говорити. Я мрію стати режисером, щоб через своє бачення розкривати могутність нашої культури. Щоб всі казали: вау, це українське.

Зараз, поки нема зйомок, я вирішила зосередитись на навчанні. Готуватися до вступу, вивчати нашу культуру. Використати цей момент максимально на користь собі. І водночас допомагати ЗСУ, донатити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: