УКРАЇНСЬКІ ВІДЬМИ

Хто вони, чи мали силу і чи відзначали Вальпургієву ніч.

Відьми, за повір’ям, мають своє “професійне свято” 🙂 – Вальпургієву ніч на 1 травня. Це так званий Брахманський Великдень і “ніч відьом”, коли вони збираються на шабаш і літають на мітлі. Польоти й танці в повітрі, звісно, – вигадки, а от самі відьми – ні. Принаймні, так ще два сторіччя тому називали українських жінок, яких судили за чари – офіційно, навіть документи в архівах є. Їх вивчала Тетяна Адамус – історикиня, дослідниця історії чаклунства (до речі, тема її дисертації), гідеса. Її авторська екскурсія Києвом під назвою «Місто відьом» (повний перелік екскурсій є на її сайті adamus.com.ua) користується неабияким попитом – Тетяна розповідає цікаві легенди та факти про давнє «містичне життя» столиці. Але журнал “Українки” Тетяну розпитав про відьом загалом. І от що ми з’ясували…

“Відьомство як суто жіноча справа – це стереотип

Якщо брати період ХVІІ-ХVІІІ сторіч, якими датується найбільша кількість справ проти “відьом”, то, наприклад, в Росії чи Скандинавії за чаклунство було засуджено більше чоловіків, ніж жінок. В Європі та Україні – так, переважали жінки, незаміжні чи вдови, але й чоловіків вистачало.

Чому саме за жінками закріпили відьмацтво? Відповідь варто шукати у тодішньому соціальному становищі жінок. Для самотніх це був спосіб заробити – маленький бізнес, нашою мовою. Вони переважно знахарювали, зналися в травах, настоях, вміли лікувати, а значить, за уявленнями простих неграмотних людей, володіли якимись таємними знаннями, мали певну силу, тобто вміли чарувати. Для заміжніх жінок, а таких серед «відьом» було небагато, «чаклунство» було способом хоч якось контролювати чоловіка, від якого тоді повністю залежали.

Сексуальність і спокусливість відьом – теж міф

Він з”явився завдяки знаменитому трактату «Молот відьом». Згідно з ним, головна «риса» відьми – зв’язок з дияволом через… секс. Саме в цьому – в спокусливості, сексуальності чи неприпустимо вільній, на думку інквізиції, для тих часів поведінці й звинувачували жінок – переважно молодих і красивих. Важче припустити, що так «розпусно» могла поводитися старенька бабуся, хоча інквізиція не рідко закидала таке й їм. Але юних свіжих дівчат, які, закономірно, викликали сексуальний потяг і цікавість чоловіків, звинувачували у відьомстві значно частіше – мовляв, схиляють навмисно до гріха. Хоча дівчата були невинні – їхній гріх був не в чарах, а в чарівності.

Закріпила цей міф через кілька сторіч Епоха романтизму, яка прийшла у 1800-х роках на противагу раціональному Просвітництву. Письменники, художники поверталися до емоційності, сил природи і зображали «чарівниць». Погодьтеся, спокуслива красуня, яка летить на шабаш, виглядає привабливіше, ніж стара жіночка.

Насправді в магії звинувачували саме літніх жінок

Це якщо опиратися на судові справи XVIII сторіччя. І, що характерно, звинувачували не за зв’язок з дияволом, а начебто завдану чаклунством шкоду – за малфіцію, був навіть такий судовий термін. Причому довести факт чаклунства було неможливо, але тоді було достатньо звинуватити – будь-кого. Позаяк нема жодної «класифікації відьом», то звинувачених як тільки не називали: знахарка, мольфарка, чаклунка, а фактично – цапи-відбувайли, на яких списували всі негаразди: неврожаї, безпліддя, здохлу худобу, пожежу в хаті. Найчастіше страждали знахарки і повитухи: вважалося, вони володіють таємними знаннями і саме від них залежало здоров’я людини чи новонародженого.

“Пік” віри у відьом і розправ над ними припав на XVII-XVIII сторіччя

На теренах нинішньої України в цей період в архівах віднайдено близько 400 судових справ проти чаклунок. Одна із знакових, в якій була задіяна тодішня “верхівка”, – спалення шістьох жінок, яких звинуватив у магії гетьман Іван Брюховецький. Серед них була й дружина Гадяцького полковника, але це Брюховецького не спинило: він вважав, що жінки винні у викидні його дружини, московської боярині. Подейкували, що з тюрми, куди спершу зачинили «відьом», втікали білі миші і чорні коти – ще один «доказ» чаклунства.

В одному з сіл Чернівецького полку в XVIII сторіччі задокументована справа, розслідування якої тривало майже 10 років, про самосусуд над відьмою. У мешканців села, і зокрема у війта, почали гинути коні й худоба, а на нивах і на стріхах люди знаходили завитки колосків. Звинуватили місцеву вдову, назвали її відьмою, довго розбиралися, а потім вчинили самосуд – спалили. «Борців за справедливість» згодом відправили на каторгу, але бідну жінку з того світу ж не повернули.

У ХVІІІ сторіччі вийшов наказ про заборону судового переслідування чаклунства

Його визнали забобонами і таких позовів не стало. З часом інтерес і страх перед потойбічним взагалі зійшов до нуля – згадане Просвітництво, потім науково-технічний прогрес, індустріалізація: люди вірили у формули й те, що можна довести, а не в магію.

Однак часи потрясінь, невпевненості в сьогоднішньому дні змушують людей шукати підтримку і допомогу у «вищих сил». Згадаймо популярність фентезі, бум на екстрасенсів, НЛО, Кашпіровських і Чумаків у 1990-х, коли руйнувались країни, світогляди цілих поколінь. Зараз ми теж спостерігаємо сплеск такого інтересу: ефір заполонили «Битви екстрасенсів», а на кожному стовпі – оголошення якоїсь провидиці чи ворожки.

Колишні відьми і нинішні – дві великі різниці

Мій знайомий влучно підмітив: якщо в селі ви назвете дівчину відьмою, вона образиться, а міські чи столичні дівчата подякують за комплімент. Ми перестали боятися диявольщини. Навіть коли жінка називає себе відьмою, пропонує свої чаклунські послуги, за це ніхто на вогнище не потягне, навпаки, ще покличе на телебачення і зробить зіркою. Останні роки відьма стала навіть певним символом фемінізму: це образ незалежної жінки, яка робить, що хоче, живе як і з ким хоче – вільна.

Чи справді існують магія, надприродні сили, чаклунство?

Як казав Христос, кожному дається по його вірі. Хто вірить у чаклунство, той вірить і в його дієвість. Мені здається, люди звертаються до магії, як до рятівного кола. Суто психологічний захисний прийом – бажання контролювати те, що не можеш контролювати. Зрівняйте зі стоянням у пробці: нервуєш від бездіяльності, безпорадності і, не витримуючи, вискакуєш із машини та йдеш пішки. Так ти знімаєш напругу, протидієш ситуації – робиш хоч щось.

Ще цікаве: Одеська “демонеса” Кароліна Собанська – на її честь коханець назвав Кароліно-Бугаз, а Пушкін і Міцкевич писали вірші

Чи вірити в магію?

Поки не заглибилася в історію, вірила в якісь потойбічні речі. В молодості навіть якось ходила до ворожок, цікавилася ритуалами, але нічого не справдилося і не допомогло. Моя мама, людина старих переконань, не дуже любить медицину і дуже запустила зір. Коли вже зовсім стало погано, пішла до бабки, і стало ще гірше. Зараз я скептично сприймаю всі гадання, відьом, родові прокляття, приворожіння чоловіка, пророцтва, хоча сама колись вчилася читати карти таро.

Я вірю, що все – в нашій голові, а магія – це та сама психологія. Окрім історії, я ще знаюся на психотерапії і добре розумію, що людський мозок може таке викидати, куди там відьмам:) Ті ж карти таро – лише аналіз реакції людини: через зображення, яке випало на карті, трактуються думки, стан, сподівання, проблеми. Це не магія ворожки, а сприйняття картинки тим, хто до ворожки прийшов. А «ворожки», які запевняють, що бачать майбутнє, можуть його змінити, катаючи яйце, розклавши карти чи нашептавши на курячу лапку, або самовпевнені або брехуни.

Заперечувати однозначно існування якихось вищих сил я теж не можу. Ще Шекспір писав: «Есть многое на свете, друг Горацио, что и не снилось нашим мудрецам». Істина десь посередині. І, повторюся, в тому, у що ти віриш сам…

Фото: картина Олега Шупляка, а також з відкритих джерел.