«Тіні забутих предків»: цікаві факти про зйомки, заборону дітям до 16 і трембіти у літаку

Фільм «Тіні забутих предків» займає перше місце у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно, а Гарвардський університет додав його до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. Нема, напевно, українця, який би не бачив «Тіні…», але впевнені – мало хто цікавився історією його знімання, і ми теж. А це ж – безліч доленосних фактів і для режисера, і для акторів, і для всього українського кіно.

Маємо хороший привід їх вивчити та ще раз подивитися шедевр Сергія Йосиповича Параджанова: 4 вересня 1965 року фільм вперше вийшов у прокат.

Для Івана Миколайчука роль у «Тінях…» стала першою головною роллю в кіно

І він міг у ньому не зіграти – на роль Івана затвердили іншого актора. А проби Миколайчуку влаштували постфактум – виключно з поваги до його наставника Віктора Івченка, режисера і товариша Параджанова.

Параджанов при першому знайомстві Миколайчука «забракував», як не надто ліричного на вигляд, і на проби не залишився. Потім згадував: «Я не очікував нічого особливого, тому доручив Іллєнку (оператору – прим. ред.) провести зйомки [кінопроби] і пішов з павільйону. Через кілька хвилин мене наздогнав збуджений Юрій: “Сергію Йосиповичу! Поверніться! Це щось неймовірне! Щось нелюдське! Щось за межами розуміння і сприйняття “.

Злякавшись, що я пішов, Іван побілів, йому здалося, що він мені не сподобався (так зізнавався актор потім), і в ньому ніби щось прорвалося. Він зачарував нас. Юний, дуже стурбований, він світився дивовижним світлом”.

Ларису Кадочникову Параджанов затвердив без кастингу – з першого погляду

На той час акторка була дружиною оператора фільму Юрія Іллєнка і під’їхала разом з ним до міністерства культури срср, куди він разом з Параджановим йшов здавати сценарій «Тіней забутих предків» на затвердження. «Я йшла в білій сукні, тоненька, з розпущеним волоссям, і Сергій, побачивши мене, тут же крикнув: «О, Марічка!», – згадувала потім Лариса Валентинівна.

«Тіні…» заборонялися для перегляду неповнолітнім

У кінотеатрах фільм демонструвався з позначкою «Крім дітей до 16 років» – через оголену Палагну. Тетяна Бестаєва, яка грала цю роль, у кількасекундній сцені ню викликала ажіотаж глядачів, захват чоловіків.

Фільм знімали у селах Верховинського району Івано-Франківської області

У цих мальовничих місцях Михайло Коцюбинський, власне, й написав однойменну повість. Знімали на натурі майже цілодобово, а в рідкісні вихідні Параджанов зі знімальною групою відвідували справжні весілля та навіть похорони, аби краще вивчити й зобразити життя гуцулів. Через це режисер відмовився жити у готелі й оселився у будинку звичайних селян.

«Я ображав групу тим, що вивчав храми, ходив на хрестини, на похорони. Все, що бачите на екрані, було насправді. Так, як плачуть гуцули, ніхто не може плакати. Це був рік життя, прожитий біля вогнища, біля джерела натхнення. Це незвичайний край, який треба пізнавати й вивчати у всій його чарівності», – ділився потім Сергій Параджанов.

Кадр з ярмом на шиях молодят обурив гуцулів

Параджанов намагався не просто точно відтворити усі карпатські обряди, народні традиції, колористику, а посилити їх кіно втілення, додати символізму, змістів. Йому у цьому допомагали місцеві самі гуцули, що жили у селі й знімалися в масовці.

Утім вони не схвалили експромт режисера одягти при вінчанні справжнє ярмо на Івана та Палагну. Таким чином Параджанов хотів показати нерівність шлюбу, обтяжливість зв’язку головних героїв.

Літо у фільмі знімали восени, а кадри з церкви вирізали

Під час прем’єри фільму Сергій Параджанов розповідав, скільки всього довелося «пережити» «Тіням…». Передусім випробовування холодом: весілля Марічки з Іваном знімали у жовтні, а за сюжетом це літо. Актори мало того, що були в легкому одязі, ще й мокли під «дощем» – холодною водою з поливалок. Знімальна група теж роздяглася – на знак солідарності.

Намучилися й з кадрами у церкві. Знімали у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні. Вона була настільки красиво і багато оздоблена, що кіночиновники, які приймали фільм, назвали сцени… релігійною пропагандою. Параджанов змушений був їх перезнімати у бутафорній церкві, яку звели на кіностудії ім. Довженка.

«Тіні…» чи не єдиний український фільм, не продубльований у ті часи російською мовою

В той час дублювали всі стрічки. Параджанов затято боровся з цим і врешті переконав совєцьких кіночиновників, що дублювання порушить аудіовізуальне сприйняття української поетики.

Музику до фільму написав композитор Мирослав Скорик, а народні пісні відтворили з повною аутентикою

Спершу гуцульські трембіти намагалися записати просто на полонинах, але звук виходив не ідеальним. Тому Параджанов вирішив відвезти карпатських музик у звукозаписувальну студію в Київ. Літаком.

Прем’єра «Тіней…» стала першою в СРСР акцією протесту інтелігенції проти влади

Перший показ відбувався 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна». На прем’єру зібралися не лише тодішні «зірки» екрану, діячі культури та мистецтва, а й дисиденти.

Прем’єра почалася урочисто: на сцені фільм представили Параджанов, Миколайчук, знімальна група. А потім з глядацької зали піднявся з букетом письменник Іван Дзюба, друг Параджанова, і взяв слово: «У нас велике свято, але й велике горе. В Україні почалися арешти творчої молоді». І це була правда – жахлива правда того часу. В залі тут же увімкнули сирену, аби заглушити подальший виступ Дзюби. Директор кінотеатру навіть кинувся стягувати його зі сцени.

Сам Параджанов про акцію протесту не знав, Дзюба його не попередив. У залі в цей час піднялися з місць В’ячеслав Чорновіл і Василь Стус, закликаючи зробити так само усіх незгодних з політикою радянської влади. Піднялося ще 50-60 людей, а в залі сиділо 800. Адміністрація кінотеатру швидко загасила світло й почала прем’єрний показ.

Того вечора нікого не заарештували. Дзюбу й Чорновола звільнили з роботи, Стуса – вигнали з аспірантури.

Читайте також: «Ніч перед Різдвом»: 9 невідомих фактів про культовий фільм

В Європі фільм йшов під назвою… «Вогняні коні»

Суть української назви «Тіні забутих предків» виявилося важко передати у перекладі. Тому французькі прокатники, які першими показали фільм Параджанова, вхопилися за ефектний кадр з червоними конями і зробили з нього афішу і назву. Причому українська знімальна група про це не знала.

Юрій Іллєнко згадував, що у газеті «Правда» побачив статтю: «Скромні українські кінематографісти навіть не уявляють, що на їхній фільм «Вогняні коні» (Les Chevaux de Feu) в Парижі стоять у чергах усю ніч». Після того, як хтось із кіночиновників поцікавився, а що ж це за фільм, отримав пояснення з КДБ: перейменований «Тіні забутих предків».

Читайте також: 10 маловідомих фактів про «Наталку Полтавку»

«Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннеса за кількістю міжнародних кінонагород

Загалом на рахунку фільму їх 39, з них 28 – кінофестивальних, зокрема, й 24 гранпрі, отримані у 21 країні. Жодну з них Параджанов не отримав особисто – його не випускали з країни. Розповідають, що перед поїздкою з фільмом на кінофестиваль до Аргентини режисер необачно пожартував «між своїми»: «Можна мені квиток в один бік». Серед своїх, зрозуміло, були кагебісти, які швиденько донесли, «куди треба», і Параджанову заборонили виїзд.

Фелліні, Антоніоні, Куросава – видатні режисери того часу виловлювали Параджанову своє захоплення від фільму. Анджей Вайда навіть став перед ним на коліна на знак подяки за шедевр. Ми б також встали…

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

• «Вій»: цікаві факти про перший фільм жахів, який знімали в Україні
• Знято в Україні: 10 місць, де знімали замениті фільми
• Чукутиха: “стара гуцулка”, якою милувався весь Париж і знали всі Карпати