інтерв’ю

---

АРТЕМ
ЄФРЕМОВ

пластичний хірург мережі клінік CALM про найпопулярніші в Україні операції, про секрети хірургів і про те, чому пластична хірургія на часі

«Приємно бути трошки чарівником
і робити людей щасливими!»

розмовляла:
Іванна Слабошпицька

Ще донедавна пластична хірургія вважалася чимось недоступним, розкішшю, яку можуть собі дозволити лише знаменитості або дуже заможні люди. На щастя, часи змінилися: пластична хірургія ще не стала буденною процедурою, але набула широкого поширення, скажімо так, серед середнього класу.

Втім, навколо цієї послуги все ще чимало міфів. Жінки, які скористалися нею, не поспішають ділитися подробицями, багато хто продовжує приховувати факт втручання, навіть коли це очевидно. Поважаючи право на особисте життя, хірурги обрали інший шлях – вони самі розповідають про свою професію й особливості тих чи інших втручань. Артем Єфремов – один з таких фахівців. Він пластичний хірург мережі клінік CALM, – справжній фанат своєї професії, який чесно й дотепно висвітлює свою роботу на своїх сторінках у соцмережах (радимо підписатися тут навіть для розширення знань й веселих лікарських байок) Позаяк ми в редакції – дівчата прогресивні (хтось час від часу рветься «звузити ніс», хтось подумує над блефаропластикою, а хтось наближається до віку «кругової підтяжки обличчя», у когось шрам муляє на видному місці), тому розпитали у пана Артема про все це і навіть трошечки більше – про батьківство і двох лікарів в родині. І почали теж чесно – з питання, навіщо лікарю публічність, адже вважається, що хорошому лікарю не потрібна популярність…

Артеме, ви витрачаєте чимало часу на ведення своїх соціальних мереж, щосуботи виходите в прямий ефір, пишите статті для ЗМІ… Навіщо це вам?

Ми живемо у непростий час, коли комунікації захопили простір, і якщо сьогодні  існувати у інформаційному вакуумі, – програєш. Професіоналізм потребує комунікаційної підтримки, як ніколи раніше, тому що конкуренція велика, і не завжди сумлінна. Але навіть не це головне.

Що ви називаєте недосконалістю цього світу? Процеси старіння?

Зовсім необов’язково. Пластична хірургія існує вже багато століть, і з’явилася вона як галузь, яка була орієнтована на допомогу людині, що постраждала від воєн і хвороб, або народилася з якимись каліцтвами. Достеменно відомо, що ще до нашої ери проводилися операції з відновлення носів, втрачених на полі бою або через венеричні захворювання (з пісні слів не викинеш).

Різні трапляються випадки. Наприклад, у мене була пацієнтка, яка дуже схудла, і в неї утворилися величезні порожні шкірні складки, – в них можна було завернутися! Вона не могла купити собі нормальну білизну, не могла одягти нічого, крім балахона, про купальник і пляжний сезон взагалі не йшлося! Уявляєте, наскільки щасливою була жінка, коли я їй видалив ці 8 кг зайвої шкіри, і в неї почалося повноцінне життя з гарними сукнями, відпочинком на морі та можливістю піти в басейн?

Або 19-річна дівчинка, наймолодша моя пацієнтка, якій не пощастило – від природи вона мала повіки, що нависають. Через них вона вічно мала невиспаний і неохайний вигляд, до того ж, скидалася старшою за свої роки. І таких випадків десятки.

Але все-таки найчастіше ми пов’язуємо пластичну хірургію з технологіями молодості…

У цьому немає нічого дивного. Споконвіку люди були одержимі пошуком еліксиру молодості та вічного життя. І якщо друге людині досі недоступно, то з молодістю справи набагато кращі. На жаль, ми ще не навчилися повністю долати старіння, але продовжувати молодість уже вміємо. І немає нічого поганого в бажанні людини якомога довше виглядати добре, яскраво і цікаво жити, бути активною і діяльною, отримувати позитивні емоції. Що поганого в тому, що людина хоче подобатися собі в дзеркалі?

Справа в тому, що сучасна медицина дає людині можливість до похилого віку бути в тонусі, мати хороше здоров’я, і багато хто хоче працювати і навіть будувати кар’єру якомога довше. І для них важливо не виглядати торішнім снігом поряд зі своїми молодшими колегами. Чому б їм не допомогти?

Тобто, ви закликаєте молодитися?

У жодному разі! Слово «молодитися» має негативну конотацію, зазвичай цим дієсловом характеризується недоречність, невідповідність. Жоден хороший лікар не зробить операцію, в результаті якої людина виглядатиме на 25 років молодшою. Це неможливо. Адже молодість – це не лише відсутність зморшок та другого підборіддя. Це цілий комплекс: і шкіра, і волосся, і стиль, і погляд, і мислення…

А які операції зараз найпопулярніші в Україні?

Я не знаю, чи є якась статистика щодо цього, але скажу, спираючись на свої спостереження. Це блефаропластика, мамопластика та ліпосакція.

Мамопластика? Невже, як і раніше, залишається велика кількість охочих мати величезні груди?!

Ось бачите, навіть ви помиляєтесь і оперуєте стереотипами! Я, до речі, з тих хірургів, які принципово не роблять груди великого розміру. Якщо жінка з нульовим чи першим розміром сподівається вийти з операційної з грудьми Памели Андерсон у минулі часи (вже і вона від цього відмовилася!), то це точно не до мене! Я впевнений, що все має бути фізіологічним. Тому максимальний розмір, який я робив, це 420 мл. А взагалі мій улюблений розмір – трієчка J

А як же бажання пацієнтки? Хіба це не закон для пластичного хірурга?

Для пластичного хірурга закон – це зробити пацієнтку щасливою, але лишити здоровою. А велике збільшення грудей загрожує ускладненнями, як операційними, так і післяопераційними. Не кажучи вже про те, що у жінки, яка зважилася на велике збільшення, може виникнути навіть викривлення хребта!

А якщо пацієнтка таки наполягатиме? Відмовитеся від неї? Адже вона просто піде до іншого фахівця, а ви втратите гроші…

Натомість не втрачу репутацію. Її заробити та зберегти набагато складніше, ніж гроші. А втратити можна дуже швидко. Але ні, звісно, не відмовлюся. Довго й наполегливо буду пояснювати їй, чому цього не варто робити і як буде краще. Покажу приклади своїх робіт. Поінформую про наслідки. І якщо у нас виникне довіра, то ми продовжимо наш шлях до хорошого результату.

Але мамопластика – це не лише збільшення грудей. Це корекція після пологів та годування, це різного роду підтяжки, пов’язані з віковими змінами, це усунення асиметрії та багато іншого.

Ви хвилюєтеся перед операціями? Чи досвід уже такий, що все відбувається механічно?

Кожна операція унікальна, як кожен пацієнт. Навіть якщо технологічно операції схожі, немає двох однакових організмів. Має бути врахувано багато нюансів. Тому щоразу я дуже ретельно обмірковую кожен конкретний випадок, вислуховую пацієнтів, спрямовую на обстеження, вивчаю аналізи, враховую навіть психологічний стан. Бувають настільки складні завдання, що навіть увечері, лягаючи спати, відчуваю хвилювання.

Більше 1000 операцій? Коли ви встигли, вам же лише 31 рік? До речі, що ви можете сказати на захист молодості хірургів? Є думка, що багато пацієнтів віддають перевагу більш дорослим лікарям, які мають досвід?

Молодість та досвід – цілком сумісні речі. Все залежить від бажання лікаря вчитися та розвиватися. І вік не завжди має головне значення. Деякі молоді шукають будь-яку можливість асистувати досвідченим хірургам, оперувати під чиїмось контролем, їздити на майстер-класи до відомих лікарів, іноді за кордон, – і це зазвичай власним коштом. А є й літні лікарі, які набили руку на чомусь одному і заспокоїлися. До того ж, молоді часто мають азарт, пристрасть до нових знань, енергію. Тому не варто обирати лікаря за віком. Вибирайте за результатами роботи, відгуками, покладаючись на свою інтуїцію. Приходячи на консультацію, не соромтеся попросити приклади робіт, розпитуйте про освіту, досвід. Це абсолютно нормально і не прикро для справжнього лікаря.

А ви із медичної родини?

Моя бабуся фельдшер, вона цілих 40 років пропрацювала на швидкій допомозі і лише цього року вийшла на пенсію. Я нею пишаюся!

Чи важко двом лікарям в одній родині?

Ні, на мій погляд, це найкраще, що могло зі мною статися. Ми завжди на одній хвилі, ми розуміємо одне одного з півслова, цікавимося справами одне одного, можемо дати слушні поради. Нам дуже цікаво те, що ми робимо, медицина для нас не лише робота, а й хобі. Зараз, коли у нас маленька донечка – Софійці лише 7 місяців – ми навіть на роботу ходимо по черзі.

Софійці лише 7 місяців, а ваша дружина вже вийшла на роботу? А як же грудне вигодовування, яке так пропагують лікарі?

Ми теж вважаємо, що малюк повинен до року отримувати мамине молоко, тому зберегли грудне вигодовування, хоч було непросто. Софійка виявилася з характером і вибрала пляшечку. Проте вона регулярно отримує свою пляшечку з грудним молочком, хоча Аліні для цього, звичайно, доводиться попрацювати.

Хіба це не правильно, щоб мати якомога довше сиділа з дитиною вдома?

А чому мама? Хіба не нормально, щоб тато теж сидів із малюком? На мій погляд, кожна сім’я сама визначає, яка модель стосунків та сімейної логістики їм зручніша. Щодо нас, то ще до народження Софійки ми домовилися про те, що будемо взаємозамінними. Справа в тому, що сучасна медицина швидко розвивається, і, якщо довго бути відсутнім, можна потім також довго наздоганяти. Аліна багато років (як і всі лікарі) навчалася, вкладала сили і кошти у свій розвиток, практикувалася, хіба справедливо було б усе це втратити? Я вважаю, що у жінки має бути вибір, і якщо вона хоче працювати, то треба її підтримувати.

Зараз в Україні спостерігається катастрофічне зниження народжуваності, адже триває війна. Хтось побоюється народжувати дітей через це, хтось їде народжувати за кордоном. Поява Софійки на світ – це ваше свідоме рішення?

Ми дуже хотіли дитину, ми готувалися до її народження – і фізично, і психологічно, і матеріально.

Якщо ми торкнулися теми війни, скажіть: що ви відповіли б людям, які вважають, що пластична хірургія, як і інші б’юті галузі, зараз не на часі?

Пластична хірургія – ні в якому разі не б’юті галузь, вона лише стикається з нею місцями, але це медицина на 100%. Не можна стати пластичним хиругом, не ставши просто хірургом і не попрацювавши в польових умовах. Я працював, наприклад, у відділенні гнійної хірургії у міській лікарні, більшість моїх колег починали саме так – хірургами у лікарнях та шпиталях.

По-друге, пластичні хірурги оперують не лише за естетичними запитами, є ще величезне поле діяльності. Наприклад, новоутворення на шкірі різного походження – меланоми, базіліоми, невуси, гемонгіоми тощо.

А якщо говорити про війну, то воєнні дії завжди були потужними каталізаторами розвитку пластичної хірургії. Неймовірний поштовх нашої професії дала перша світова війна, друга ще більше її просунула до нових методик і технологій. Адже після воєн виявляється велика кількість людей, які потребують відновлення функції окремих органів, естетичних операцій теж. І це дуже важливо, адже ми маємо зробити все, щоб повернути до повноцінного життя людей, які повертаються з фронту. Дати їм можливість ходити вулицями, не привертаючи пустих поглядів. Мені, наприклад, довелося оперувати військового, в якого після опіку були спаяні куточки губ. Ми відновили йому функції рота, адже інакше він не міг навіть нормально їсти, говорити і сміятися.

Загалом все, що ми робимо, насамперед диктується потребами здоров’я, психологічного, у тому числі. Але пластичний хірург має бути естетом, безперечно. Тому що до нас приходять за тим, щоб змінити своє життя на краще, і ми не маємо розчарувати. Тому доводиться працювати над усім, навіть над красою кожного шовчика.

Що стосується вчасно чи ні… Я взагалі не дотримуюся думки, що існують періоди на часі і не на часі. Таким чином, можна відмовитись від усього – від кохання, від народження дітей, від навчання, від нових суконь, від книг, від спілкування, від краси.

За що ви любите свою роботу?

Насамперед за те, що приємно почуватися трошки чарівником та приносити людям радість від того, що робиш їх такими, якими вони хотіли бути.