Панське матіне: ранкова накидка, яку носили заможні українки у XIX столітті

Коли ворог намагається представити українців знедоленими, невибагливими простаками-бідняками з оповідань Гоголя, хочеться не лише голосно розсміятися і дати цим вєлікодєржавним неукам копняка, а й показати колекції українських музеїв. Збережені ними артефакти свідчать, що навіть ті українці, які вимушено перебували у складі російської імперії, все одно прагнули, переймали й орієнтувалися на європейські цінності й стиль життя. Зокрема, й у стилі одягу. Обирали не пьостриє сарафани і кокошніки, а вишукане й аристократичне шиття. Ходили не «зімой і лєтом однім цвєтом», а дотримувалися певних традицій і дрес-коду навіть у побуті.

Про це свідчить і виставка «Європа і Україна: діалог крізь віки», яка проходила у 2023 році в Національному музеї історії України і на якій були представлені предмети, що належали українській еліті Наддніпрянщини кінця ХVІІІ-ХІХ століть. Організатори виставки зазначали: «Українська культура протягом сторіч органічно адаптувала західноєвропейські стилі. Це яскраво ілюструють предмети українського та європейського образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва кінця ХVІІІ-ХІХ століть, що представлені у музеї. Становлення шляхетської української культури відбувалося в контексті та під впливом західноєвропейської, що втілювалось як у безпосередньому використанні та «споживанні» речей, так і в інтерпретації ідей та технологій».

ЩО ТАКЕ МАТІНЕ

У Національному музеї історії України демонструється довершений зразок домашнього ранкового напівдовгого жіночого одягу типу пеньюару матіне. Власне, назва матіне походить від французького matinee – ранок, тобто ранкова накидка.  

Пеньюари мали різний крій, тому й різні назви: окрім матіне, ще називали негліже, дезабільє (легкі корсети). Такий одяг був популярним у XIX столітті в Англії, Франції та на тернах нинішньої України.

Шили його з дуже тонких, коштовних, легких, напівпрозорих, як правило, білих бавовняних або шовкових тканин: батисту, білого газу, тюлю, органзи, кісеї, шовку, коленкору. Сукні-пеньюари (негліже), нічні сорочки, чепці, хустинки, матіне, постільна та столова білизна – все це входило до посагу заможної нареченої, яким вона користувалася все своє життя.

БІЛА ВИШИВКА

Унікальність матіне з колекції Національного музею історії України полягає в тому, що накидка зшита та вишита жінками-кріпачками приблизно у 30–40-і роки XIX століття і належить до рідкісних вишуканих зразків «панського білого шитва».

Вишивання білими шовковими або бавовняними нитками на найтонших батистових тканинах стало модним у XIX сторіччі. З Франції, Англії, Німеччини, Швейцарії завозилися на терени України вишиті вироби, а також зразки вишивок, посібники для бажаючих навчитись вишуканому мистецтву вишивання. Саме тому в мистецтві білої вишивки не можна виявити національну ознаку. Вона набуває інтернаціонального характеру. З іншого боку, це свідчить про вплив європейських культурних модних тенденцій на українських теренах та прийняття цього впливу українськими заможними верствами суспільства.

РУЧНА РОБОТА

У поміщицьких маєтках жінки-кріпачки оздоблювали вишивкою предмети панського побуту та одягу. Хустки, манжети, коміри, рукавички, парасольки, скатертини, а також ранковий жіночий одяг вражали різноманітністю технічних прийомів і витонченістю виконання, поєднуючи рослинні мотиви з геометричним орнаментом. Вишивали гладдю та доповнювали ажурними техніками рішельє або філе.

Матіне із музейного зібрання прикрашено витонченою вишивкою рослинного орнаменту, виконаного в техніці білої гладі, що рельєфом піднімається над тлом. У поєднанні з ажурними техніками філе візерунок стає більш насиченим та яскравим. Ця характерна для XIX століття техніка білої вишивки підтверджує високу майстерність українських вишивальниць.

Не менш високу майстерність показала реставратор, завідувачка відділу наукової реставрації музейних предметів Національного музею історії України Олена Гаврилюк. Саме вона, так би мовити, повернула цей чудовий експонат до життя.