текст:
Тетяна Яцечко-Блаженко
історикиня, генеалогиня

Архів фотографій Леґіону Українських Січових Стрільців налічує понад три тисячі унікальних світлин, які відкривають нові сторінки історії українського визвольного руху. Він складається з копій оригінальних фотонегативів на склі (кліше), що зберігаються в Українському Музеї та Бібліотеці у Стемфорді (УМБ; UML).

Нещодавно цей архів було оцифровано завдяки багаторічній самовідданій праці Василя Лопуха – дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, кандидата економічних наук, директора адміністрації Наукового товариства імені Шевченка в Америці у 2000-2021 роках. Його зусилля дозволили зберегти та відновити пошкоджені грибком світлини, що мають неоціненне значення для розуміння нашої історії. Завдяки йому ці фото стали доступні для широкої аудиторії в цифровому форматі, і кожен охочий може переглянути їх на сайті www.legionukrainiansichriflemen.com.

На цих фотографіях можна побачити не тільки воїнів Січових Стрільців, а й важливі аспекти української повсякденності того часу. Міста та села, побут українців, традиційний одяг волинян, храми – кожен з цих елементів додає нового уявлення, який вигляд мала Україна у роки Першої світової війни. Проте особливу увагу привертають знімки, на яких зображені перші українські школи, вчителі та учні, що в цей період розпочинали свою діяльність на території Волині.

Це важлива і маловідома сторінка нашої історії. Січові Стрільці, окрім боротьби на фронті, активно сприяли розвитку української освіти і в часи війни відкривали перші українські школи на Волині

---

ПЕРШІ УКРАЇНСЬКІ ШКОЛИ
на Волині

Перші українські школи на Волині зʼявилися під час Першої світової війни. Ідея їх створення на території Луцького повіту тогочасної Волинської губернії була розроблена в лютому 1916 року. Одночасно в селі Рожище планувалося створення українського відділу при місцевій школі.

16 березня 1916 року було видано наказ щодо створення так званих «шкіл-захоронок», організацією яких повинні були займатись військові УСС. Завдяки цьому наказу перша українська школа в Луцькому повіті зʼявилася в селі Острів, що розташоване на північ від Луцька. Її організацією займався жовнір Сорока.

Збережені до сьогодні відомості свідчать, що керівником першої української школи був не дуже освічений вояка, родом із Ниновичів (тепер це село в Сокальському районі Львівської області).

У своєму листі від березня 1916 року жовнір Сорока писав про свою ініціативу: «Цвіте та процвітає Україна. Зав’язуються школи. Відтворімо школу з великою радістю, хоча я не є вченим, як професор, а як селянин-рільник»

У школі в селі Острів навчалося близько сорока дітей, однак вже після її відкриття виникли організаційні проблеми: не вистачало книг, зошитів та олівців. Сорока зауважував: «Вже про українську карту та портрети українських діячів я навіть не мрію. Немає ані куска паперу, малюю глиною, діти пишуть глиною по столах».

Він також радів, що Україна нарешті звільнилась від московського ярма, і вважав, що створення українських шкіл в селах мало допомогти «розв’язати очі на світ» дітям і молоді.

Друга українська школа на Волині була відкрита в селі Теремно (тепер це район міста Луцька). Її організатором був Михайло Таранько, учитель із Галичини. Урочисте відкриття відбулося 1 квітня 1916 року, тут навчалися 22 учні. Та, на жаль, ця школа існувала лише один місяць – після цього військові забрали приміщення для своїх потреб, а Таранько змушений був покинути своє дітище.

---

ШКІЛЬНА СПРАВА
від села до міста

Окрім цих двох шкіл, в Луцькому повіті діяли й інші навчальні заклади. Так, у селі Білосток школу організував галичанин Ласовський, а в Коршеві – Петришин. У селі Озденіж також була відкрита школа, хоча ім’я її ініціатора не збереглося. Ще одну школу в селі Ватин заснував Зборик з Галичини, а в селі Садів – Роллєр, «єврей-українець» з Буковини. Ім’я вчителя із Рожища також не збереглося до наших часів, а в селі Воютин школу заснував буковинець Андрій Гожан.

Преса того часу повідомляла, що австрійська влада намагалася запровадити латиницю замість кирилиці в українських школах, однак ця спроба не мала успіху. Що прикметно: в пресі неодноразово закликали людей купувати підручники, шкільне приладдя та передавати їх до шкіл, щоб забезпечити нормальне функціонування українських шкіл на Волині.

Додатково на Волині відкривалися приватні українські школи. Так, в селі Лаврові місцева вчителька навчала 300 дітей, а українську школу фінансувала княгиня Любомирська. В селі Оздів також була школа цього типу, де навчалося 200 дітей, а в Торчині дві вчительки навчали 100 учнів. Крім того, школи функціонували в Угринові та Щурові. Незабаром планувалося відкрити нові українські школи в таких селах, як Загайці, Затурці, Колпитів, Конюхи, Коритниця, Ляхів, Озеряни, Лішня, Литовеж, Могильники, Локачі, Пустомити, Старий Порицьк, Риковичі, Сілець і багато інших.

Цікавою була ситуація із відкриттям української школи в місті Луцьку. Це завдання почав вирішувати місцевий вчитель Павло Голубович, який за порадою Таранька, що відкривав школу на околиці, подав до окружної команди подання про дозвіл на відкриття української школи в Луцьку. Після довгих затримок школа була відкрита 17 травня 1916 року, і її утримання взяли на себе магістрат та окружне командування. Голубович отримував 100 рублів заробітної плати, з яких 80 рублів платило окружне командування, а 20 рублів – магістрат.

Перша українська школа в Луцьку розташовувалась у передмісті Красне. Це була будівля з сімома кімнатами, чотири з яких належали вчителю, а три використовувалися як класи. У школі навчалося 60-70 учнів: в І класі – 40, а в ІІ класі – 20.

---

ПАНІ ВЧИТЕЛЬКИ
перші шкільні викладачки Волині

У колекції фотографій, що зберігаються в Архіві Леґіону Українських Січових Стрільців, особливу увагу привертають зображення українських вчительок того часу. Їхні портрети не лише відображають важливу роль у навчанні та вихованні молоді, а й дають уявлення про стиль того періоду. Одяг і витончені зачіски вчительок створюють образи, що гармонійно поєднують традиційний та сучасний вигляд.

Це справжнє свідчення культури і елегантності жінок, які, попри складні умови воєнного часу, прагнули підтримати високий рівень освіти і мати гідний вигляд.

Завдяки відданості та зусиллям місцевих учителів та військових, українська освіта на Волині зміцнювала свої позиції в умовах складної політичної ситуації, і навіть у важкий час війни не припиняла свого розвитку. Це був важливий крок до національного самовизначення та незалежності України. Відданість справі вчителів була повʼязана з великими труднощами та небезпеками, проте мала велике значення для майбутнього України.

Читайте також:

• Перша бізнес-леді Галичини Климентина Авдикович: як вдова українського професора стала королевою шоколаду
• Софія Русова: перша жінка, яка стала “міністром” освіти України в Центральній Раді
• Українки у 25 ретрофотографіях: мода і традиції за століття до появи селфі