ОЛЕНА СМИРНОВА:
ЯК ОДЕСЬКА ПРАЧКА СТАЛА ГРАФИНЕЮ

Історія Попелюшки, яка спокусила знаного спадкоємця, створила в місті швидку допомогу і бібліотеку

Ця картина – портрет витонченої кароокої красуні, який після більшовистської революції знайшли в Одесі в спустошеному особняку на Сабанеєвому мості, нинішньому Будинку вчених. Врода зображеної на картині молодої жінки, ймовірно, вразила навіть брутальних “революціонерів”, і вони, попри свою ганебну традицію, не спалили, не спаплюжили полотно, як залишок буржуазії, а віддали до одеського музею – нині Музею Східного та Західного мистецтва.

З 1920 року картина безіменно зберігалася у його схронах, аж доки у 1980-х не потрапила на очі тодішнього директора Будинку вчених, який захопився дослідженням її історії. Саме завдяки йому мистецький і історичний світ знає, а кожен відвідувач Музею бачить на центральному місці головної зали полотно 1875 року видатного італійського художника Доменіко Мореллі, на якому зображена Олена Смирнова.

Звільнена кріпосна Смирнова

Вона народилася у 1844 році в сім’ї колишніх кріпосних поміщика Сіверса. За дивних причин його дружина дала Смирновим волю та ще й гроші і рекомендаційний лист для працевлаштування прислугою в Одесі. Оселилися Смирнови на Молдаванці, а роботу знайшли в розкішному величезному домі на Сабанеєвому мосту – оселі віце-президента Південної сільськогосподарської імператорської спілки, землевласника харківської, херсонської губерній, власника шести цукрових и зернових заводів Михайла Толстого.

Завидний холостяк Толстой

Михайло Толстий, якого з молодості за імператорським призначенням перевели на службу до Одеси, дружину собі взяв під стать: Катерину Михайлівну Комбурлей, доньку таємного радника і царського сенатора. Про подвоєні у такому шлюбі статки і розкіш особняка на куті Преображенської та Софіївської вулиць говорила вся знать.

Плоди таємного кохання

Місцеві кралі полювали на Михайла в театрі й на балах, але той до 24 років й не думав одружуватися. Доки в їхньому домі не з’явилася п’ятнадцятирічна прачка Олена Смирнова.

Спершу всі сприймали захоплення Михайла, як чергову інтрижку, навіть батьки не сильно хвилювались: таких прачок, кухарок, прибиральниць у молодих (та й не молодих) графів завжди вдосталь. Перейнялися Толсті аж тоді, коли в Олени народився перший син від Михайла – ще один Михайло, а згодом і другий – Костянтин…

Хоч як би відмовляли, повчали молодого графа відмовитися від Олени та немовляти, скільки б аристократок не приводили йому на оглядини, Михайло й чути не хотів про іншу жінку. Йому була потрібна лише Олена і він оголосив про намір одружитися.

Батьки здалися і погодилися, чим здивували всю Одесу. Втім, їхньої згоди було недостатньо: для визнання внуків офіційними, а прачку – невісткою потрібен був дозвіл найвищого рівня – царя Миколи І.

Прохання до царя підписав не лише Толстой-батько, а й губернатор Бессарабії Михайло Воронцов. Микола І, зваживши на заслуги обох прохачів, зрештою підписав указ «Про узаконення синів Констянтина і Михайла, перехід хлопців на прізвище батька і вступ у всі права, що належать роду».

Чужа серед своїх

Під час подорожі до Італії, куди молодята вирушили після весілля, Олену й намалював художник Мореллі. Їй тоді було лише 24 роки: вродлива, щаслива й… не визнана одеським вищим світом.

Подружжя часто подорожувало не лише через любов до закордону, а й тому, що в рідному місті простолюдинку, яка раптом стала графинею, терпіли на відкритих раутах та балах, але в гості чи товаришувати не дуже запрошували. Публіка не зважала навіть на те, що Олена розпочала дуже активну благочинну діяльність і народила завидну наречену – доньку, теж Олену, третю з графом Михайлом дитину.

Читайте також: Марія Данилова: кохана шпигунка Сосюри

Красиве життя не заборониш

Олена Григорівна взяла під особисту опіку Олександрівський притулок для дівчаток, очолювала комітет допомоги бідним. Її з чоловіком дім завжди був відкритий як для поважних гостей, так і для нужденних. 

Дім Толстих – розкішний особняк на Сабанеєвому мосту, в якому після революції розмістили Будинок вчених, завжди був гостинним. Олега Смирнова, попри своє просте походження, облаштувала його з аристократичним смаком. В будинку була Зелена зала з галереєю рідкісних картин, Блакитна і Горіхова зали виводили до внутрішнього саду, в Червоній залі Олена Григорівна розмістила свій будуар, у Мармуровій – їдальню.

Добрі справи у лихі часи

Тридцять років тривало безхмарне й щасливе сімейне життя. Однак граф хворів на спадкову невиліковну хворобу, від якої й помер у 1898 році. Йому було 63, а Олені Григорівні 54. Ця ж хвороба стала причиною смерті молодшого сина Костянтина і доньки Олени. Лише старшому синові Михайлу пощастило, він залишився єдиним спадкоємцем роду і єдиною опорою матері Олени Григорівни.

У 1903 році Олена разом з сином Михайлом відкривають в Одесі першу станцію швидкої медичної допомоги – першу в усій російській імперії і будують власним коштом міську публічну бібліотеку, передавши у дар 4 тисячі книг разом з дубовими шафами, а після жовтневого перевороту 1917 року – ще близько 40 тисяч книг. Зараз це Державна наукова бібліотека.

Після більшовистської революції Олену Григорівну та Михайла виселяють з особняка, два роки вони чекатимуть дозволу виїхати і нарешті у 1919 оселяються у Франції, а потім у Швейцарії. Тут графиня померла у 82 роки, син пережив її на рік, не залишивши по собі ні дітей, ні спадкоємців. Так обірвався їхній рід…

Маємо цікаву історію про відомий український рід, точніше його жіночу частину, читайте: Останні з роду Скоропадських: три доньки гетьмана України, які продовжили його справу.