Інтерв'ю з науковицею Головної астрономічної обсерваторії НАН України про популяризацію науки, особистий Всесвіт, телескопи тата, жінок у астрономії й запис у ТРО
Олена Компанієць — астрофізикиня, наукова співробітниця Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук України, де працює у відділі позагалактичної астрономії та астроінформатики. Її дослідження зосереджені на галактиках з активними ядрами, а також на вивченні еволюції галактик у Всесвіті. Олена не лише займається науковою діяльністю, а й активно підтримує молодих вчених: вона є головою ради молодих вчених в обсерваторії, сприяючи розвитку нових талантів у науковому середовищі.
Окрім роботи в обсерваторії, Олена активно популяризує науку серед дітей і молоді, допомагаючи їм відкрити захоплюючий світ астрономії. Як координаторка Всеукраїнської астрошколи, вона збирає найвмотивованіших учасників та організовує інтенсивні навчання, що відкривають двері до наукових досліджень для майбутніх астрофізиків і космічних інженерів.
Олена є втіленням того, як важливо слідувати своєму покликанню і одночасно ділитися своїми знаннями з іншими, зокрема, через освітні ініціативи та популяризацію науки.
Про цей шлях сучасної українки у науці, про плани, волонтерство та багато іншого ми розпитали Олену Компанієць особисто…
Я зростала в мальовничому селі Осокорівка на Херсонщині, яке розташоване на березі колишнього Каховського водосховища. Нині воно майже повністю зруйноване росіянами. Будинок моїх батьків пошкоджений уламками, вигорів виноградник і сад, яблука обгоріли прямо на деревах. Дім бабусі та дідуся по маминій лінії повністю зруйнований — туди було пряме влучання, він не підлягає відновленню. Добре, що ми встигли евакуювати їх вчасно.
Згадую дитинство, як вдалині від міських вогнів зоряне небо завжди виглядало неймовірно і не могло не заворожувати, особливо коли споглядання супроводжується під співи цвіркунів та жаб.
Мої батьки не мають вищої освіти, я в них зʼявилася дуже рано, мамі було 16 років, коли вона завагітніла. Тато займався ремонтом техніки, а потім тривалий час працював в «Укртелекомі», а мама перукарка.
Тато завжди цікавився космосом і багато чого про нього розповідав. Не пам’ятаю, щоб мені якісь казки в дитинстві розповідали, але перед сном тато з глобусом і лампою бігав і показував, чого буває день і ніч, що, як і навколо чого обертається. Космос був нашою особливою темою для розмов — тато часто приносив додому телескопи, щоб ми разом могли побачити Сатурн або детально розглянути поверхню Місяця.
У нас було багато захопливих активностей, часу для споглядання за зоряним небом у телескоп та жвавих дискусій. Проте, ця зацікавленість космосом передалася лише мені, адже я маю ще три сестри та брата, проте поки з них ніхто не йде в астрофізику.
У нас навіть була сімейна традиція — щороку в серпні ми виходили разом дивитися на Персеїди. Я росла в селі, де немає міського світлового забруднення, тож зоряне небо відкривалося у всій своїй красі. Часто ми брали з собою чай, лягали на землю і рахували супутники — у нас навіть була гра: хто побачить більше.
У дитинстві я всім учителям казала, що хочу стати астронавткою, бо ще не знала, що існують професії, де можна досліджувати космос, не вирушаючи в нього фізично — наприклад, астрофізик чи астрофізикиня.
Я добре пам’ятаю себе в дитинстві, коли мультфільми сприймалися як справжнє життя: місяць здавався зробленим із сиру, по якому весело стрибають миші, а кільця Сатурна — це магістралі, якими рухаються машини. І яке ж було моє здивування, навіть трохи розчарування, коли я вперше зазирнула в телескоп і побачила, що реальність зовсім інша.
Мені не дуже комфортно в замкнених просторах, тому поки не планую політ у космос. Та все ж мрію, що колись за мого життя можна буде злітати у відпустку до кілець Сатурна.
Я навчалася на фізичному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка на фізичному факультеті. Обожнювала навчання і дуже кайфувала від всіх дисциплін, де ми вивчали фізику. Страждала від математики, бо вона складно давалася. Сумнівів не було, а от страх був, він є і нині. І це повʼязано з фінансовим забезпеченням. Враховуючи розмір заробітної плати молодої вченої, мені набагато вигідніше було б працювати десь в магазині продавцем, адже там середня зарплата в два-три рази вища. Боюся, що в якийсь момент ми не виграємо грант чи мені виповниться 35 років, і я вже не буду молодою вченою і тоді не знаю яким буде фінансовий стан. Саме через це багато астрофізиків та астрофізикинь врешті-решт ідуть з науки, переважно в ІТ.
Також я навчалася у школі космології Мічиганського університету та вона не єдина. Була на різних навчаннях та стажуваннях в Інституті астрофізики у Болоньї (Італія), Ягелонському університеті (Краків, Польща), Центрі ядерних досліджень (Варшава, Польща), Інституті астрофізики на Канарських островах і ось в червні у складі української астрономічної делегації маю їхати в Лейден (Нідерланди). Міжнародні стажування, участі у школах це невід’ємна частина наукової роботи, адже наука стрімко розвивається і лише постійне навчання допомагає не пасти задніх і залишатися на рівні міжнародної науки.
У кожній з цих поїздок я дізнавалася щось нове. В результаті зараз наша команда єдина в Україні, хто займається мультихвильовим аналізом випромінювання галактик з використанням апертурної фотометрії та найсучасніших програмних середовищ для чисельного моделювання. Це дозволяє нам проводити дослідження на світовому рівні, і робить нам на крок ближчими до розгадки багатьох таємниць, що повʼязані з еволюцією галактик у Всесвіті, зокрема й нашої власної Галактики.
У професійному середовищі руйнувати стереотипи пов’язані з професією мені, на щастя, не доводилося. Принаймні я такого не пригадую. Проте, коли виходиш за межі своєї інформаційної бульбашки, то так. У нас досі поширені стереотипи про «жінкам не місце в науці», «жіночі мислення і логіку» і багато чого подібного.
Нині працюю на посаді молодшої наукової співробітниці у Головній астрономічній обсерваторії НАН України. Я щодня дізнаюся щось нове, як в ході досліджень які ми в команді проводимо, так і читаючи наукові роботи інших вчених. Це ніби великий айсберг, спочатку тобі здається, що ти багато знаєш, але коли починаєш занурюватися в тему, виявляється що ти бачила лише вершину айсбергу.
Ми постійно проводимо різні заходи для студентів, допомагаємо їм шукати наукових керівників. Проте наша найголовніша ініціатива — Всеукраїнська астрошкола, яку ми проводимо влітку в офлайн форматі. Минулого року ця астрошкола відбувалася вперше, зараз же ми плануємо другу. Поки що шукаємо партнерів для підтрики. Мета цієї астрошколи — зібрати найвмотивованіших студентів у галузі космічних досліджень та провести для них інтенсивне навчання, створити комʼюніті та підтримувати наших учасників та учасниць на їх шляху до науки. Адже просто тут і зараз українська астрономія та космічна інженерія зазнає занепаду через відсутність молодих кадрів, тож якщо нічого не змінити ми ризикуємо назавжди втратити статус космічної держави і вже ніколи не відновити його.
Так, додатково я працюю в ГО INSCIENCE освітньою координаторкою науково-популярного лекторію Science Kids, де ми знайомимо дітей та всіх охочих з українськими науковцями та науковицями через захопливі лекції.
Я багато працюю з дітьми віком від семи років та не лише проводжу власні лекції, а й допомагаю вченим адаптувати свої лекції для нашої аудиторії. Ми маємо багато напрацьованих методик про те, як готувати і проводити події саме для дітей. Ми запитуємо у дітей, які лекції чи теми їх цікавлять і намагаємося шукати вчених щоби розповідати саме те, що просять діти. Ми пригадуємо себе, коли ми були дітьми, додаємо цікаві факти, розставляємо акценти, стараємося дотримуватися таймінгу, щоб не перевтомлювати наших слухачів та слухачок. Проводимо різні вікторини для повторення інформації, і звісно, закладаємо достатньо часу для того, аби діти мали можливість озвучити вголос своє питання до лектора чи лекторки і отримати відразу відповідь. А для всіх, хто не зміг підключитися в зумі, ми викладаємо записи лекцій на наш ютуб.
Раніше працювала у STEM-школі INVENTOR. Там є велика команда методистів, яка вже адаптувала всі матеріали, тож коли ви приходите туди працювати, вам залишається якісно вивчити свій курс та підготуватися до уроку. Окремо, працюючи там у нас постійно були курси підвищення кваліфікації з методистами, педагогами, дитячими психологами та фасилітаторами, що однозначно сприяло професійному зростанню та допомагало робити взаємодію у трикутнику вчитель-дитина-батьки набагато кращою та ефективнішою.
Галактики, що перебувають на стадії злиття, галактики з активними ядрами та галактики, в яких є активне зореутворення для мене найпрекрасніші! Вони виглядають просто неймовірно! А от найзагадковіше для мене, мабуть, чорні діри.
Про сильну та незалежну в космосі Україну. Про те, що ми не будемо залежати від інших країн, про відновлення космічної індустрії, базу на Місяці і колонізацію Сонячної системи.
Мої рідні, мій чоловік.
На початку повномасштабної війни мій чоловік хворів, тому він не зміг одразу приєднатися до війська. Згодом, коли ми разом прийшли у ТРО, мене відсіяли — сказали, що навички астрофізики не на часі (хоч я й сподівалася, що досвід роботи з великими обсягами даних може стати у пригоді). Йому порадили звертатися до військкомату. Після тривалих черг і багаторазового «записування на листочок», його зрештою взяли до війська. Ми обидва відчували, що маємо боронити свою країну і дати відсіч тим, хто сюди прийшов непроханим.
Мене глибоко зачепила відмова, адже війна — тут і зараз, а спостереження за галактикою в той час здавалося егоїстичним. Відчути себе потрібною мені допомогло волонтерство.
Спочатку я волонтерила самостійно, а влітку 2022-го приєдналася до ГО «Крила перемоги». Ми допомагаємо військовим з тактичною медициною, закуповуючи окремо якісні комплектуючі та формуємо з них тактичні аптечки. Йде мова про найгарячіші точки фронту, де турнікети, кровоспинні тампонади, бандажі тощо треба постійно. Бо це рятує життя.
Майбутнє української науки залежить від рішень, які ми будем приймати тут і зараз. Від того, буде влада та суспільство прагнути до нарощування фінансування, чи й надалі буде просто закривати окремі інститути, скорочувати співробітників в надії, що можна щось змінити не змінюючи видатки на науку. Я не маю кваліфікації говорити про всю науку загалом. Проте, можу сказати трішки про те, яку проактивну позицію займають вчені Головної астрономічної обсерваторії НАН України. Ми обираємо діяти, тому і намагаємося шукати ресурси для проведення астрошколи, щоб налагоджувати звʼязок і тримати контакт з майбутнім української астрономії, ми популяризуємо науку через різні комунікаційні канали в надії вирватися за межі нашої інформаційної бульбашки.
Також ми з колегами та партнерами першої астрошколи заснували ГО Bee First і вже зовсім скоро почнемо проводити активну адвокаційну діяльність з метою оживити дискусії про те, навіщо нам космос та як відновити свою незалежність у космосі. Паралельно у нас група студентів вже зараз працює над створенням корисного навантаження для одного з майбутніх супутників, які, я маю надію, ми зможемо створити.
Це невідʼємна та обовʼязкова частина для сталого розвитку та зростання суспільства. Адже якщо ми хочемо мати сильну, розвинену та незалежну в технологічному плані країну, то ми маємо розвивати як фундаментальну так і прикладну науку. А для того, щоби суспільство розуміло і вимагало у влади, яку вони обирають цих змін, спочатку до нього треба донести важливість науки.
Працювати, подаватися на гранти, популяризувати науку, волонтерити у вільний від роботи час. Десь між всім цим бажано не вмерти від чергової російської атаки…
