Переважна більшість ведучих телеканалу «КИЇВ24» – майже ровесники Незалежності. Хтось народився разом із нею, хтось трохи раніше, але кожен із дитинства знав, що Незалежність – це наша гордість, любов, свобода. Тому наші ведучі сьогодні не просто привітали українців із головним святом країни. Вони розповіли свої історії про країну, яка в нас одна на всіх, і в кожного своя. Вийшло зворушливо і хвилююче. Зі святом, українці!

Держава, розташована у Східній Європі, охоплює південний захід Східноєвропейської рівнини, частину Східних Карпат і Кримські гори… Такою бачить Україну пошукова система Google. Та для всіх, хто тут народився й виріс, ця країна – дещо більше, ніж просто місце на карті в межах державних кордонів.

Та, незважаючи на те, що мало хто з наших ведучих пам’ятає 24 серпня саме 91-го року, всі вони, як і кожен із нас, точно відчули, що таке Незалежність, і як складно боротися за право бути вільними. І всі вони точно люблять Україну просто тому, що це – місце, де вони народилися й виросли, де були їхні падіння і злети, натхнення й розчарування, відкриття наукові й відкриття неймовірних міст, містечок, зрештою, просто місць – особливих – нашої прекрасної Батьківщини. І кожен усі ці 32 роки Незалежності та, зрештою, все життя відкривав і продовжує відкривати для себе й для світу наших чудових людей. Вчитися в наших предків, досліджуючи історію, й надихатися та пишатися нашими сучасниками – музикантами, поетами, винахідниками, лікарями, вчителями, енергетиками… Нашими героїчними військовими, які виборюють Незалежність України прямо зараз на передовій, і звичайними людьми, які кожен на своєму місці робить усе можливе, забезпечуючи надійний тил нашим військовим.

Євгенія Золотоверха: «Коли вперше побачила наш прапор, подумала: який же він красивий!»

«Один із яскравих спогадів дитинства – як маленькою довго вчила, що живемо в СРСР, а потім в один момент батьки сказали: «Ми живемо в Україні». Тоді наша країна здобула Незалежність. Що це означає – я не розуміла, але дуже сподобалась назва Україна. А потім побачила наш прапор і подумала: який же він красивий! Через якийсь час дізналася, що в нашому гербі є слово воля.

Потім було ще багато відкриттів про історію нашої країни, про боротьбу українського народу, про всі жахи й поневіряння, які довелося пережити українцям. Але це було пізніше. Тоді ж маленька дівчинка тільки зрозуміла, яке щастя бути вільним і жити в прекрасній Україні».

Сергій Одаренко: «Для мене цей День – ще один привід згадати історію нашого народу…»

Колись, на початку 2000-х, я старшокласником побував у Франції. Ми всім дуже довго розповідали й пояснювали, що таке Україна, де вона, і хто в ній живе. Це викликало максимальне здивування: як? Ми стільки років незалежні! А про нас ніхто майже нічого не знає! Але роки йшли. Тепер увесь цивілізований світ знає, хто такі українці й на що вони здатні заради своєї України і її Незалежності. Для мене цей День – ще один привід згадати історію нашого народу, який точно знає, що нічого просто так не дається, з неба не падає. Незалежність ми заслужили, тепер лишилось її зберегти».

Олеся Кобзар: «Мій син має пам’ятати: один день на рік Незалежність ми відзначаємо, а інші 364 – маємо її захищати!»

«Незалежність України – це константа. Звісно, з історії я знала, що посягань на неї були сотні, але з дитинства (а з Незалежністю ми – майже ровесниці) була впевненість, що ніхто й ніщо вже не порушить цей затверджений порядок речей. Союз я застала тільки будучи в пелюшках. Я не знаю, що це, з власних відчуттів, і Незалежна Україна для мене була така ж однозначна, як небо над нами. Таке ж відчуття залишається й зараз – Незалежність непорушна, а завершення війни тільки поновить і утвердить цей факт.

Але зізнаюся, війна показала мені, що своїй дитині я маю закласти вже інший сенс і розуміння Дня Незалежності порівняно з тим, як уявляла й відчувала його з дитинства сама. Для мене це було легке, барвисте й безтурботне свято. Як у більшості, в пам’яті – концерт, прогулянка, вихідний, фото з кульками й завжди – у світлому вбранні. За замовчуванням вмикалось внутрішнє особливе піднесення і приплив енергії. І безтурботніcть – це найкраще, що може бути в дитинстві, але якраз у цьому й проблема, бо більшість із нас хоч уже й дорослі, але не турбувалась подіями й речами, які допомагали ворогу зазіхнути на сокровенне.

Пригадую Крим у 2006-му, коли моїй мамі робили зауваження, що така доросла дівчинка, а ні слова не говорить на «вєлікам і магучєм». Пригадую роки навчання в університеті, де чомусь була серед меншості у своїх проукраїнських літературних і музичних уподобаннях. Пригадую наше з Тарасом весілля, на яке деякі родичі не готові були їхати, бо там – «бандери» й небезпечно. А це все якраз і розмивало береги й дало ворогові зелене світло на вторгнення.

За останній рік, зокрема, я усвідомила – я хочу, щоб моя дитина не лише сприймала 24-те серпня як свято, а й уміла бачити загрози для нашої Незалежності. Треба вчити дітей бути достатньо сміливими й небайдужими, щоб не мовчати й вирубувати з коренем «какую разніцу», меншовартість, необізнаність щодо ціни Незалежності. Звісно, я хочу, щоб син мав усі підстави для свята. Але він має пам’ятати: один день на рік Незалежність ми відзначаємо, а інші 364 – маємо її захищати!».

Тарас Кобзар: «Де б ви не народились – пишайтесь вашим краєм. І нашою країною. І нашим народом!»

«День Незалежності завжди був особливим святом! Але одного разу пощастило мені його відзначати на межі Хмельницької та Чернівецької областей, на узбережжі Дністра. Це було відрядження, й воно було дуже захоплюючим. У той день мені пощастило вперше в житті політати на повітряній кулі й роздивитися нашу землю з висоти пташиного польоту. І там, нагорі, знаєте, все сприймається по-іншому. Тиша, що розливається навкруги, краєвиди, які захоплюють подих – широкий Дністер, величні кручі над ним, ніби іграшкові села вдалині й чистісіньке серпневе небо! Ця подорож вразила мене. Я подумав: так, у нас же все є, ми ж маємо такі унікальні й незвідані куточки, нічим не гірші за відомі курорти чи історичні місця! І після того я завжди намагаюсь поїхати туди, де ще не бував, як-от нещодавно відвідав містечко Дубно на Волині. І радію, що таких місць в Україні, де я ще не бував, – так багато! Тому де б ви не народились – у Ковелі чи в Ізмаїлі, в селі на Буковині чи в хуторі на Херсонщині – пишайтесь ним. І вашим краєм. І нашою країною. І нашим народом!  Так, у нас багато вад, ми робимо багато помилок, але хто ж їх не робив… Тут, певно, якнайкраще підійдуть слова класика – «Любіть Україну, як сонце любіть…» І хай це буде вашим життєвим гаслом! Із Днем Незалежності!».

Олеся Турчин: «Усе своє свідоме життя я намагаюся пізнавати свою Батьківщину…»

«Не знаю, як прийшла ця любов до країни. З чорнобривцями, які сіяла з бабусею? Бистрінню гірської річки, на берегах якої росла? Першою карпатською ватрою чи ніччю під зоряним небом? А, може, з піснями Івасюка? Та мені завжди було мало. Нові місця, люди, ремесла, пісні, традиції, страви, пейзажі… Усе своє свідоме життя я намагаюся пізнавати свою Батьківщину. Ви не уявляєте, як я раділа, вперше спробувавши полтавські галушки! А коли нарешті поїхала до Чернігова – моєму маршруту містом позаздрив би досвідчений екскурсовод. Я знаю, де найсмачніший бограч і найсолодший мускат, розкажу, за чим їхати в Одесу (о ні, не пляжі!) й де знайти українські азулєжу. Я закохана в гірські серпантини й неозорі поля соняхів та жита, середньовічні замки та козацькі церкви, закарпатський діалект і полтавську говірку, а найбільше – в сильних і красивих людей, які бережуть цю країну зі зброєю і плекаючи наші традиції та пам’ять».

Сергій Смальчук: «Лише від нас залежить, яку історію своєї Батьківщини вивчатимуть наші нащадки…»

«Ми живемо в дійсно безпрецедентно величну епоху. Бо такого шансу стати справді Незалежною Державою, як ми вибороли зараз – Україна не мала за всю історію свого існування. І ще ніколи українці не були настільки не самотніми у своїй боротьбі з нашим одвічним ворогом. Тож, якщо ми втратимо нагоду перемогти сьогодні – «завтра» може настати, в кращому випадку, через бозна скільки століть. А отже, ми просто не маємо права стратити.  Бо це означатиме зраду і мертвих, і живих, і ненароджених. І лише від нас залежить, яку історію своєї Батьківщини вивчатимуть наші нащадки. Пишатимуться вони нами чи проклинатимуть – вирішується саме зараз. Кожним із нас. Слава Україні і її Героям!»

Ілона Довгань: «Дуже хочу й бажаю нашій державі швидше зайняти своє гідне місце серед країн ЄС і НАТО»

«Україна – це країна Шевченків, Кличків, Чорнобиля? Це десь біля Хорватії? Такі були колись асоціації про нашу країну в моїх знайомих іноземців. У 2012-му році я запросила до Києва своїх знайомих британців. Вони не розуміли, куди їдуть, їхні друзі теж не розуміли, чому вони їдуть у якусь невідому країну. Навіщо витрачати кошти? Перед цим вони повернулися з Японії.

Я готувалась до цього візиту. Продумувала, що їм показати, щоб у них було різнобічне уявлення про Україну. Багато локацій у Києві, наша кухня, Пирогово, Софійський собор, Лавра, прогулянка по Дніпру, поїздка в Карпати. Вражень було море.  Британці були здивовані, що в нас така красива різнобарвна сучасна країна, і про неї так мало відомо у світі. Вони стали ще одними амбасадорами України.

Зараз про нашу державу знають в усіх куточках світу, вже, слава Богу, не плутають з рф і поважають наших людей, нашу країну. Дуже хочу й бажаю нашій державі швидше зайняти своє гідне місце серед країн ЄС і НАТО. Швидше Перемогти окупантів і більше зайнятися своїм розвитком, щоб ми пишались, яка наша Україна крута, демократична, європейська країна, де людям комфортно жити, й ми пишаємося своєю державою! Слава Україні!».

Слава Соломка: «Об’їхавши всю Україну, я зрозумів, що всіх справжніх українців об’єднує любов до цієї землі»

Упродовж усього свого професійного шляху я, окрім усього, намагаюся зрозуміти нашу національну ідею, дослідити її й викристалізувати. Досліджую, звісно, на кому?! На собі, а на кому ж іще. З упевненістю можу сказати, що я 100% українець. У мене є такі ж сильні сторони, як у більшості наших громадян, і є такі ж недоліки. До речі, задумайтесь про те, які у вас є слабкі сторони, що є у більшості українців.

Лесь Подерв’янський сказав, що українська національна ідея називається «Від’їбіться від нас». І десь це навіть може бути правдою, бо стільки століть Україну з різних боків різні держави намагались завоювати, окупувати, русифікувати, полонізувати – всім до нас було діло. Що особливо зараз, після півтора року війни, хочеться сказати «від’їбіться від нас». Але в цій фразі є дещо пофігістичне. Мовляв, «моя хата скраю, відчепіться». (До речі, цю фразу переінакшили саме совєти, адже в оригіналі вона звучить «Моя хата скраю – першим ворога стрічаю». Що якраз-таки має протилежне до пофігізму значення. Воно, навпаки, говорить про готовність узяти відповідальність та захистити свою родину, близьких та державу).

Об’їхавши всю Україну я зрозумів, що всіх справжніх українців об’єднує любов до цієї землі. Я бачив, як із трепетом люди ставляться до тієї місцини, яка їх викохала, й за яку несуть відповідальність. Наприклад, у Карпатах на озері Синевир, яке називають Оком Карпат, є центр реабілітації бурих ведмедів. Люди, які там працюють, ставляться до заповідника, ніби до своєї домівки, а до самих тварин – ніби до власних дітей. Обов’язково раджу відвідати.

Ще одне місце, яке мене свого часу неймовірно вразило, це парк «Тайган» у Криму. Де леви фактично живуть в умовах живої природи.

Також я переконаний, що кожен буде в захваті від житомирських Мальдів або місцевого Памуккале, яке знаходиться фактично в кар’єрі поблизу села Дружба Житомирської області. Але в цей кар’єр їздять купатися з усієї країни!»

Андрій Джеджула: «Незалежність ніколи не цінується ані ззовні, ані зсередини, поки вона не омита кровʼю!  Тепер це знає кожен українець!»

«У мене є Мрія! Щороку для більшості людей цей день – День Незалежності – був просто приводом! Приводом зібратися, відпочити, іншими словами, це було просто свято, як і будь-яке інше! Ми не цінували, що мали, а мали велику за територією країну з купою космополітів у ній!

Тепер це свято вже вдруге буде омите кровʼю цілого народу, хоча ні, вдесяте вже ми зустрінемо це свято, коли гинуть наші люди за свободу! Незалежність іще ніколи так не цінувалася, як минулого разу і цьогоріч, бо це вже вирішальні роки для кожного з нас – справжнього українця!

У мене є мрія, як і в мільйонів наших громадян, відсвяткувати цей день на майдані Незалежності в Києві, на майдані Свободи в Харкові, на площі Ринок у Львові, біля «Донбас Арени» в Донецьку, на Дерибасівській в Одесі, на проспекті Яворницького у Дніпрі, взятися за руки в ланцюжок на проспекті Миру у Кривому Розі, на Театральній площі в Луганську, на набережних Ялти та Севастополя і всіх-всіх наших багатостраждальних, але неймовірно красивих міст!

Незалежність ніколи не цінується ані ззовні, ані зсередини, поки вона не омита кровʼю!  Тепер це знає кожен українець! Зі святом тебе, рідненька! Зі святом вас, рідненькі!».