Цей тест, звісно, не претендує на серйозність наукового дослідження, хоча в його основі – стаття з Harvard Business Review професійної психолінгвістки, кандидатки психологічних наук Марі Грунд. Вона дослідила взаємозв’язок голосу і намірів людини, а ми лише переказуємо головні тези. На їх основі протестували всіх в редакції «Українок» і пропонуємо вам 🙂

Спершу базова інформація: у кожної людини є три голосових регістри, пише Марі Грунд:

  • середній (або нейтральний, щоденний);
  • верхній;
  • нижній.

Під час розмови ми перемикаємо їх автоматично, навіть не усвідомлюючи, в залежності від того, з ким і з якою метою говоримо. І от тут починається цікаве фактично, самотест і можливість протестувати інших.

Верхній регістр голосу

Його ще називають дитячим. Якщо співрозмовник раптом на нього переходить, це здебільшого означає прийняття дитячої, інфантильної, навіть споживацької ролі: «я нічого не хочу вирішувати» або «хочу, щоб було так, як я хочу».

Ще на високі тональності переходять з тими, кого вважають впливовішим чи розумнішим і хочуть сподобатися. Несподівані сварки з чоловіком, згадайте, теж проходять ледь не на верещанні🙂: ми ображено уподібнюємо розмову дитячій перепалці.

Нижній регістр голосу

Стишуючи голос і занижаючи тембр, людина підсвідомо повідомляє: я головний, я доміную і наполягаю або… я тобі симпатизую🙂 Зверніть увагу: чоловіки, відповідаючи на дзвінок з незнайомого номера, зазвичай говорять на тон нижче – підсвідомо демонструючи свою важливість. Нейролінгвісти навіть радять навмисне перейти на нижні модуляції і при цьому зайняти вищу за співрозмовника точку, щоб швидше і легше переконати і добитися свого в розмові.

У психології є термін “гіперкорекція”: коли замість нападу нам говорять «усі-пусі-серденько»

Цікаві нюанси

Однотонно без модуляцій, між іншим, розмовляють лише психічно нездорові люди. Здорові – лише з переляку🙂

Паузи в реченні часто свідчать про «саморедагування»: тобто людина думає, сказати чи ні, якщо сказати, то як.

Вживання «я хочу (йду, зроблю, куплю)» і безособового «хочеться (довелося, відбулося, знайшлося тощо)» теж цікавий момент. Першу форму завжди обирають люди самостійні або з готовим рішенням, друга форма вказує на пасивність співрозмовника, бажання зняти з себе відповідальність або підневільність.

Зменшування і пестливості

Вони дуже властиві нам, жінкам. Якщо їх вживає не ваша мама, донька, подруга, а просто хороша знайома, колега, шефиня, швидше за все не така вона й хороша. Усі ті «кицюня», «рибонька», «така добра кавуся», «Наталочко Іванівна» – латентна агресія. У психології це називають гіперкорекція: замість нападу нам говорять «усі-пусі-серденько».

А якщо ще й стишують голос – агресія от-от прорветься. Це на рівні інстинкту вловлюють наші чоловіки. Тільки-но чують наше надто ніжне: «Зайчику, а скажи будь ласочка…» – значить, треба тікати з дому: назріває скандал!🙂

Але, на щастя, пестливість – це часто щире доброзичливе ставлення. Як наше улюблене «україночки» 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: