Маркетологиня за пультом «Немезіса»: як 21-річна «Лілу» стала пілотесою важких бомберів ДШВ

Богдана з позивним «Лілу» – операторка важких дронів-бомберів батальйону «Фобос» 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади Десантно-штурмових військ ЗС України. Професію маркетологині, курси психології та навчання на факультеті журналістики вона проміняла на пульт керування важким бомбером «Немезіс».

Попри цілком цивільне оточення, Богдана мала мрію – спробувати себе у війську. І до вибору підійшла ґрунтовно.

«Коли я обирала підрозділ, то шукала в інстаграмі дівчат, які вже служать. Спілкування з ними допомогло сформувати те, чого я хочу від цієї служби», – розповідає «Лілу».

Новина приголомшила рідних: спершу був спротив, який швидко змінився підтримкою.

Табір для дорослих

Перші дні в тренувальному таборі наочно показали різницю з цивільним життям і задали темп майбутній службі.

«Нас забрали о п’ятій ранку – тоді я ще не знала, що таке відсутність регулярного сну. Із сотні людей я була єдиною дівчиною. Пам’ятаю, як розглядала обличчя в шерензі, аж тут підбігає інструктор і починає гатити з кулемета в землю. Уперше в житті я почула постріли зблизька – і неабияк цим зарядилася», – згадує дівчина.

«Це табір для дорослих, – з усмішкою продовжує «Лілу». – Багато фізично виснажливих вправ, які готують до майбутньої служби. Найбільше запам’ятався другий день контрольно-тестувального завдання: ми потрапили у трійку розвідки й мали провести цілий взвод через точки зіткнення з імітованим противником. Десятки кілометрів у повному екіпіруванні, пікові навантаження і дуже багато емоцій, яких я, мабуть, ніколи не забуду».

Саме там вона вперше відчула, що таке справжнє бойове побратимство.

«Свій позивний я отримала ще на базовій загальновійськовій підготовці. Тоді в мене була коротка зачіска з гривкою. Була середина курсу: ми були добряче емоційно й фізично виснажені й дуже зблизилися одне з одним. Однієї з ночей, коли ми ховалися в бліндажі від повітряних атак, мій старший взводу вигукнув: „О, так ти ж Лілу – персонаж Мілли Йовович із «П’ятого елемента»! Будемо тебе тепер так називати“.

Куточок, куди війна не заходить

Перша дівчина у своєму підрозділі, «Лілу» швидко знайшла спільну мову з екіпажем.

«Військове життя – справді ніби друге. Воно простіше, але темп зовсім інший, і до нього потрібно адаптуватися. Чесно кажучи, я сподівалася, що кожен день буде різним і мегаепічним, але в моїй професії є й багато важливої рутини».

У Богдани є свій ритуал: у вільний час створювати затишок навіть там, де його наче не може бути. Макіяж, одяг, кілька рідних дрібниць. Так вона береже куточок душі, куди війна не заходить.

«Спершу побратими дивилися на це з подивом, але з часом зрозуміли, наскільки це для мене важливо».

«Чомусь існує стереотип, що дівчат у підрозділі не люблять дружини побратимів. Я ж нічого, окрім сестринської підтримки, від них не отримувала», – зізнається дівчина.

Нині «Лілу» має невеличку спільноту жінок-військовослужбовиць, з якими підтримує тісний зв’язок.

«Робота для жінки у війську точно є»

Найважливіше в роботі операторки, на думку «Лілу», – вміння концентруватися і швидко перемикатися між показниками, стрімами й командами.

«Є дуже багато цікавих, нетипових місій. Це загалом специфіка роботи на бомберах: в один момент ти летиш на мінування, потім – на ураження укриттів, а тоді десь їде техніка, і треба терміново вилітати й працювати по ній. А часом можна просто доставляти посилки на позиції, які не можуть отримати підвіз».

Хлопець Богдани – також військовий, і його ставлення до справи вона цінує особливо.

«Бо стільки людей ставляться до служби як просто до роботи. Мені пощастило знайти людину, яка прагне розвивати військо, старається щось змінювати хоч у своїй зоні відповідальності», – ділиться дівчина.

Від маркетологині й майбутньої журналістки – до пілотеси важких бомберів Десантно-штурмових військ. У 21 рік «Лілу» не планує зупинятися на досягнутому: мріє відкрити власний заклад і завести собаку.

Читайте також: «Немає розподілу чоловік ти чи жінка, ти військовослужбовець. Ми всі однакові»