Люсіль Дафф Гордон: мільйонерка, яка створила білизну і вижила на «Титаніку»

Люсіль Дафф Гордон народилася у часи, коли єдиним жіночим обов’язком вважалася роль дружини й матері. Але їй цього було замало: невгамовна Люсіль підштовхує тодішніх жінок до революції в одязі – відмовитися від корсетів з кісточками, носити створені нею перші прототипи бюстгальтерів, прозорі пеньюари, шовкову білизну з мереживом, сукні з поетичними назвами і спокусливими розрізами. Люсіль Дафф Гордон увійшла в історію не лише як перша дизайнерка, а і як одна з тих, хто вижив у найстрашнішій катастрофі людства – на борту «Титаніка». Вижила і за це ледь не була засуджена…

Дитинство серед аристократів

Люсіль Христина Сазерленд народилась у 1863 році у Лондоні. Але зростала в Канаді, юність провела на Нормандських островах. Захопилася створенням одягу ще в дитинстві – придумувала костюми для своїх ляльок. Підрісши, вона обожнювала роздивлятися жіноче вбрання на старих сімейних портретах. Власне, першу сукню вона пошила в такому ж розкішному стилі – рюші, оздоба, пишні форми. І подарувала його сестрі Елінор, яка й стала її першою замовницею.

Невдалий шлюб

У двадцять один рік Люсіль вийшла заміж за Джеймса Стюарта Воллеса, народила донечку. Через шість років Люсіль дізналася про зради чоловіка і… подала на розлучення. У той час такий крок з боку жінки вважався неприпустимим, розлучення взагалі були явищем рідкісним і засуджувалося суспільством. Але Люсіль було байдуже – вона не могла терпіти зради і все ж подала на чоловіка позов. Саме тоді про неї вперше заговорив увесь Лондон – хтось з осудом, хтось – із захопленням. Процес тривав три роки, але «свавільна» Люсіль таки стала вільна. Хоч і без майна, коштів та ще й з дитиною на руках.

Дім Люсіль

Щоб хоч якось заробити собі та донечці на життя, Люсіль береться за улюблену з дитинства справу – шити сукні. Її перша замовниця – молодша сестра Елінор Грін, відома нині романістка і авторка поняття it-girl – привела кількох подруг подивитися асортимент Люсіль. Сукні дуже сподобалися, і це спрацювало, як зараз би сказали, як «сарафанне радіо»: подруги привели подруг і замовлення посипалися. Згодом Люсіль орендувала маленьке приміщення і відкрила свій магазин Maison Lucile – будинок моди Люсіль. Тоді ще не існувало слова «дизайнерка», але вона була першою британською дизайнеркою – розробляла фасони, добирала під кожну клієнтку індивідуальний стиль і додавала їм сексуальності.

Це стало ще одним викликом суспільним установкам: модні новаторства від Люсіль літні аристократи не сприймали, а молоді пані тільки й чекали своєї черги на замовлення

Одяг для акторок, зірок та баронес

Розквіт кар’єри Люсіль випав на розквіт німого кіно. Окрім професії дизайнер у ті часи не було й професії стиліст чи художник з костюмів. Акторки самі обирали вбрання для ролей, і підприємлива Люсіль запропонувала їм свою допомогу. Вона створювала розкішні костюми для тодішніх зірок Мері Пікфорд та Габі Десліс. Та й це не було вершиною її таланту. Графині з баронесами ставали в чергу, аби придбати в її будинку моди сукні. Вони могли дозволити собі вбрання у найдорожчих паризьких кутюр’є, але все одно зверталися до Люсіль. Чому? Відповідь свого часу дала вона сама: «Я ніколи не створюю сукню, яка б не відповідала характеру конкретної жінки. Сукня має стати частиною її індивідуальності».

Бунтарський стиль

Люсіль не лише шила сукню, а й створювала для неї неповторні комбінації з аксесуарів та капелюшків. І ця свобода й експерименти дуже імпонували клієнткам – уже зароджувалися перші феміністичні рухи й з’являлося дедалі більше емансипе.
Люсіль зробила сукні відкритішими, пропонувала спідниці зі сміливими розрізами, створювала білизну красиву і комфортну водночас. Вона підштовхнула замовниць відмовитись від жорстких кісточок в корсетах та сконструювала прообраз сучасного бюстгальтера. Одяг від Люсіль промовляв: «Нехай живе спокуса й чуттєвість!». І жінкам це подобалось.

У своїх спогадах, опублікованих у 1932 році, дизайнерка писала: «Я взялася здолати Лондон – його фланелеві нічні сорочки, вовняні панчохи та об’ємні спідниці»

Капелюшок Люсіль

Люсіль співпрацювала і з театрами. Після шаленого успіху її костюмів для вистави “Весела вдова” будинок моди дизайнерки буквально «тріщав» від замовлень. Усі хотіли такий ж капелюшок, як у акторки – героїні оперети Лілі Елсі.

«Тріумф вистави «Весела вдова» було таким знаковим, що став і моїм особистим тріумфом. Із усіх п’єс, для яких я створювала костюми, ця була моєю улюбленою. І той капелюшок, що я створила для актриси Лілі Елсі, увійшов в моду під назвою «Люсіль», – згадувала вона у мемуарах. Цікаво, що для Лілі Елсі Люсіль створювала не лише сценічні костюми, а й стала її особистою кравчинею і стилісткою: займалася також її повсякденним одягом, зачіскою, образами для публічних виходів.

Читайте також:

Перші у світі модні покази

Існує версія, що саме Люсіль вперше влаштувала показ на живих манекенницях. І це була не проста демонстрація суконь, а маленькі вистави під музичний супровід музикантів, у розкішно декоровані квітами та свічками залі. Люсіль розробляла запрошення та програмки для гостей, в яких художньо описувався і сам захід, його тема, кожна сукня. Вона взагалі любила давати назви сукням, наприклад: «Подих», «Кровотеча душі».

Покази перетворювалися на салонні посиденьки з частуваннями, вином та світськими розмовами. Потрапити на таку подію намагалися усі заможні мешканки Лондона.

Прорив у кар’єрі

Коли замовлень і клієнток стало надто багато, Люсіль вирішила розширятися і звернулася за інвестиціями до підприємця Космо Дафф – запропонувала співпрацю. А він натомість захопився незалежною діяльною дизайнеркою і запропонував їй… вийти за нього заміж. Так Люсі стала леді Дафф Гордон, а її будинок моди отримав ще більшу популярність.

У 1918 році прибутки Lucile за рік склали 2 мільйони доларів. На неї працювала тисяча людей, які створювали аксесуари і білизну.

Міс Дафф Гордон стала першою відомою європейською бізнеследі такого масштабного рівня

Шалений успіх

Магазини Lucile ширилися Європою та США, її сукні носили ледь не всі актриси Бродвейського театру. Тепер до дизайнерки зверталися навіть представниці королівських сімей. Серед них герцогиня Мальборо, королева Іспанії, королева Румунії і навіть дружина короля Георга V Марія Текська. Всі вони марили сукнями від Люсіль – не лише вишуканими, а й, на диво, зручними й звабливими.

У 1910 році дизайнерка презентувала спідницю із розрізом, викликавши бурхливу реакцію суспільства. Про це Люсіль писала: «Я показала, що жіноча ніжка може бути втіленням краси, а не лише частиною тіла». Вона була першою започаткувала виробництво уже готового одягу і розсилала поштою вбрання, замовлене через каталог. Асортимент Lucile розширився: до суконь та білизни додалися аксесуари, взуття, парфуми і навіть предмети для інтер’єру.

Зараз Люсіль була б, як скажімо, Вікторія Бекхем: міс Дафф Гордон також не лише стильно одягала жінок, а й сама була іконою стилю. Невисока на зріст, із рудим волоссям, вона завжди мала неперевершений вигляд. Її обожнювали фотографи, вона давала інтерв’ю газетам і сама нерідко писала для тодішньої преси про стиль чи поради для жінок.

Читайте також:

До і після “Титаніка”

У 1910 році Люсіль відкриває філіали у Нью-Йорку – саме вони рятуватимуть її бізнес під час Першої світової війни. Але через них вона з чоловіком опинилися на борту «Титаніка», щоправда, під вигаданим прізвищем Морган. «Перші дні перетину океану були звичайними. Я, як і всі, приголомшливо дивилася на лайнер, захоплювалася своєю каютою, де був електричний нагрівач та рожеві штори. Це корабель заспокоював мене», – здувала Люсіль. Але це був тільки початок – дуже скоро вони разом з чоловіком ледь не потонуть і врятуються у шлюпці «для мільйонерів». В ньому сиділо лише дванадцять людей.

Вони вижили дивом. Потім були у цьому звинувачені. Вважалося, що Дафф Гордон підкупив капітана шлюпки, аби той не повертався рятувати людей, хоча місця було вдосталь. Дафф Гордон нібито боявся, що інакше вони всі загинуть. Люсіль і Дафа викликали на допити, преса полювала за деталями. Згодом суд встановив, що сім’я ні в чому не винна, однак репутацію подружжя та їхній бізнес почали невпинно втрачати.

Цікаво, що через три роки після трощі «Титаніка», Люсі могла б знову загинути – на лайнері «Лузетанія». Вона вже мала квитки, але скасувала поїздку через хворобу. Лайнер потопила німецька торпеда у травні 1915 року

Читайте також: Жіночі історії: про стюардесу, яка перехитрила смерть і вижила в трощах Олімпіка, Титаніка і Британніка

Занепад модної імперії

Модна імперія Люсіль після всіх неприємностей та втрат ще трималася коштом американських філіалів до 1920 року. Європа оговтувалася після війни, жінкам було не до суконь, тому лондонські та європейські салони поступово зачинялися. Останній закрився у 1930 році. Того ж року Люсіль померла.

«Чи дотримуватись модних тенденцій? Це ваш вибір. Мода – для більшості, стиль – для обраних», казала вона…