інтерв’ю

ІРИНА
СИСОЄНКО

ЖІНОЧЕ ОБЛИЧЧЯ
РЕАБІЛІТАЦІЇ В УКРАЇНІ

На чолі Всеукраїнської Асоціації фізичної медицини, реабілітації
і курортології вона організовує інноваційне та безкоштовне відновлення військових


розмовляла Вікторія ШАПАРЕНКО

Ірина Сисоєнко добре знана в юридичних та парламентських колах. Медичний юрист, вона працює у цій сфері чимало років. Як народна депутатка VIII скликання розробила 125 законопроєктів, з яких 18 стали чинними законами України. Саме вона, як заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, була однією з ініціаторок розбудови й реформи української системи реабілітації. У 2014 році провела перший круглий стіл у парламенті на цю тему та створила робочу групу з найкращих українських та іноземних фахівців з реабілітації задля створення в Україні ефективної та доступної системи реабілітації. Завдяки її ініціативам у 2016 році в Класифікаторі професій з’явилися такі спеціальності, як «лікар фізичної та реабілітаційної медицини», «ерготерапевт», «фізичний терапевт».

Саме пані Іриною було внесено до парламенту  перший  законопроєкт про систему реабілітації, спрямований на подолання проблем щодо якості, системності та доступності реабілітації. З цією метою вона очолила Всеукраїнську асоціацію фізичної медицини, реабілітації і курортології – громадську організацію, яка об’єднує всіх фахівців реабілітаційної медицини, забезпечує обмін досвідом, запровадження та вивчення інновацій у цій сфері.

Зараз її завдання – запровадження і розвиток системи реабілітації. А Центр медико-психологічної реабілітації Інституту медицини праці ім. Ю.І. Кундієва НАМНУ, діяльність якого пані Ірина координує, став, по суті, клінічною базою, де відпрацьовуються найсучасніші методи реабілітації військових. Причому безкоштовно. І це безпрецедентний приклад для України, вартий не лише уваги, а й підтримки. Адже на сьогодні Центр медико-психологічної реабілітації відновив понад 700 військових.

Цей процес став можливий, фактично, завдяки жінці – Ірині Сисоєнко, яка без перебільшення, стала жіночим уособленням військової реабілітації

Ірина Сисоєнко

Як це – бачити сотні поранених хлопців, шукати кошти на вертикалізатор, не плакати і працювати 24/7 – питання, які мимоволі виникають, коли чуєш про таких жінок. І ці питання ми поставили пані Ірині – бо про таких українок потрібно розповідати.

Ірино, що вас – успішну юристку – підштовхнуло перейти з медичної юриспруденції у цю непросту, важку сферу реабілітації?

У 2014 році я як народна депутатка відвідувала шпиталі України. І особливо мене вразила лікарня імені Мечникова у Дніпрі – там була величезна кількість наших поранених хлопців… Я розуміла, що ургентна хірургія в нашій країні на високому рівні. Є неймовірні професіонали, які рятують життя нашим захисникам. Але якість цього життя далі залежить від того, якою буде реабілітація. І повернення усіх життєвих функцій, по суті, визначає подальшу долю людини: чи зможе вона самостійно рухатись, себе обслуговувати чи залишиться прикутою до ліжка.

Тоді у лікарні Мечникова я побачила, наскільки важливою є боротьба за якість життя після того, як лікарі вже життя зберегли. Забезпечення цієї якості – дуже вартісний і тривалий процес, часом багаторічний. Бачимо це зараз у нашому Центрі: військові, що вже пройшли реабілітацію, через півроку-рік повертаються, бо навіть після відновлення можуть з’являтися різні проблеми. І ми працюємо заново: змінюємо алгоритми реабілітації, запроваджуємо нові підходи – переймаємо найкращий світовий досвід. Це потужна система, і вона мені була дуже цікава. Свого часу я об’їздила майже усі реабілітаційні центри Ізраїлю, і зараз їхній досвід впроваджую у Києві.

Ми намагаємось не винаходити якийсь свій український велосипед, а спиратися на досвід країни, що працює з бойовою травмою постійно, адже постійно перебуває у стані війни (як ми зараз), застосовувати найкращі технології й можливості для того, щоб зразу нашим хлопцям надавати допомогу і мати результат.

Знаєте, найкраща мотивація – чути їхні відгуки про те, що раніше вони не могли, а тепер можуть: читати, говорити, ходити. Ми комплексно підходимо до кожного пацієнта, працюємо з організмом як з єдиною системою – залучені психологи й психіатри, якщо є потреба, протезисти, реабілітологи. Ми працюємо з фізіотерапевтичним обладнанням, а також обладнанням зі штучним інтелектом – вертикалізаторами (вони допомагають відновити роботу кінцівок, вестибулярного апарату). Ці нові технології дають чудові результати, і ми радіємо кожному хлопцеві, який посміхається і дякує лікарям під час виписки.

Як до вас потрапляють хлопці? Яким чином до вас можна звернутися?

Дуже просто: ми приймаємо за направленням з військової частини або з медичного закладу, госпіталю. Хочу наголосити: ми забезпечуємо реабілітацією на повністю безоплатній основі, харчування, медичні препарати – все включено.

Але ж це чималі витрати. Хто вам допомагає, фінансує?

Ми маємо велику підтримку донорів – я вдячна усім, хто нам допомагає, довіряє. Але кошти від донорів напряму ми не отримуємо, це наша принципова позиція. Всім, хто до нас приходить, я показую потребу й кажу: якщо можете, допоможіть. Наприклад, потрібні ремонт у приміщеннях Центру реабілітації, зона безбар’єрності для військових на візках тощо. Або потрібні лікарські засоби – ми надаємо партнерам перелік. Тож допомога найперше йде не коштами, а конкретними справами.

За ці добрі справи я б хотіла подякувати американському фонду  Global Empowerment Mission (GEM). Цей фонд зробив ремонти ліфтів, туалетів, ванних кімнат, палат для пацієнтів з ампутаціями, на візках.

Також, нам допомагає Благодійний фонд «Шпиталь майдану» – він опікується медичним обладнанням. У грудні нам пообіцяли надіслати вертикалізатори і зараз ми вже їх ефективно використовуємо у процесі реабілітації.

Багато людей, які тривалий час співпрацюють безпосередньо зі мною, довіряють, рекомендують нас військовим, якими опікуються. І ми їх радо приймаємо. Так формується постійна дружня комунікація, спільнота з усіма, з ким ми робимо добрі справи

Реабілітація військових
Чи взаємодіє Центр реабілітації з державними органами влади, тим же Міністерством охорони здоров’я, парламентськими комітетами? Чи взагалі влада вас бачить, допомагає? Або хоча б, як кажуть, не заважає…

Я з тієї категорії людей, які вже багато чого можуть зробити самі. Якщо мені вдавалося ініціювати зміни в системі охорони здоров’я, то працювати я точно вмію. Головне – не заважати. І це один з тих непростих моментів, з яким постійно доводиться мати справу. Але я рада, що нас підтримує Президент Національної академії медичних наук України, академік Віталій Іванович Цимбалюк. І, користуючись нагодою, хочу подякувати йому  особисто.

Також, вдячна ДП «Електронне здоров’я», яке підпорядковане Міністерству охорони здоров’я України, у напрямку впровадження телемедицини, Олександру Ємцю, завдяки якому ми отримали можливість розвивати телемедицину (це дистанційні консультації лікарів за допомогою онлайн-передачі результатів обстежень, аналізів тощо – прим. редакції). Якраз днями відбулася перша консультація наших лікарів клінікою «Шаріте». Ми надіслали їм медичні документи трьох складних пацієнтів щодо яких мали сумніви, і німецькі лікарі  зробили свої висновки. Це стало можливим завдяки застосуванню сучасного пристрою для телемедицини, який ми отримали. Напевно, це й усе – лише ці дві видатні людини нас підтримують своїми діями. Решта – самотужки.

«Шаріте» – одна з найкращих і найдорожчих клінік світу. Як вам вдалося їх залучити?

Ми написали цій клініці ряд звернень, і нас погодилися консультувати. Але є ще одна дуже хороша клініка, можливо, не така відома, BG Kliniken, німецька, багатопрофільна, з якою ми теж співпрацюємо.

Ще я веду перемовини з реабілітаційними центрами Ізраїлю. Дуже хочу, щоб те неймовірне, що вони роблять, було запроваджене й у нас. Особливо, маю надію на співпрацю з реабілітаційним центром «Левінштейн». Він чимось схожий на наш столичний «Гуллівер» (багатоповерховий сучасний бізнес- і торговельний центр – прим. редакції), але там кілька сучасних поверхів займає виключно реабілітація, уявляєте? Центр має чудові результати. І ми розуміємо, що їхній досвід відновлення надалі можна застосовувати не лише для військових, а й для пацієнтів літнього віку, пацієнтів після інсульту, інфаркту, травм після ДТП. І це теж дуже важливо.

Що вже ви перейняли у закордонних колег з реабілітації і що вас особисто вразило з технологій чи процедур найбільше?

Найбільше вразило обладнання, на якому вже працюють наші лікарі й пацієнти – вертикалізатори. При травмі спини, нижніх кінцівок зрозуміло, що поставити людину на ноги – одне з ключових завдань.

Також вразило обладнання для розробки верхніх кінцівок при пораненнях рук – воно у нас теж уже є. До речі, одна з категорій наших пацієнтів – це снайпери. Ми відновлюємо функціонування руки разом зі синхронізацією роботи головного мозку – це важливо поєднати, бо рука має «слухати» мозок. Цю реабілітаційну програму ми також перейняли від ізраїльтян.

Сподіваюся, найближчим часом у нас з’являться і підвісні системи, на які ми зараз шукаємо кошти: вони допомагатимуть відновлювати усю опорно-рухову систему, хребет. У нас вже є відповідні лікарі, які проходили навчання в Ізраїлі.

Моя мрія – на базі нашого Центру реабілітації створити потужний Інститут реабілітації з навчанням на медичному обладнанні. Зараз багато закладів працюють у реабілітації, але я по собі знаю, як важко приймати управлінські рішення: яке саме обладнання купувати, як використовувати, на яких етапах.

Мені хочеться передати ці базові знання, щоб ми мали максимальну ефективність і в закупівлі, і в роботі фахівців. Як голова правління Асоціації я зараз працюю над цим також

Ірина Сисоєнко в центрі медико-психологічної реабілітації
Що для вас найприємніше у цій колосальній роботі?

Я спілкуюся  майже з кожним, хто пройшов нашу реабілітацію. Запитую, що сподобалось, що ні, на що звернути увагу, чи всього було вдосталь, чого б ще хотілося, яку б пораду мені, як керівнику, хотіли дати. Ця комунікація для мене дуже важлива. І вони часто кажуть: так, як у вас, не було ніде. Це дуже приємно.

Мені дуже хочеться бути корисною для них. Я навіть придумую якісь культурні заходи для хлопців, щоб під час реабілітації вони могли змінити атмосферу медичного закладу, переключитися на щось нове, цікаве. У парку на території Інституту ми створили зону відпочинку з тентами, пуфами – хлопці там лежать, читають книжки, дихають свіжим повітрям. Їм це подобається. Це таке справжнє місце безпеки й відновлення, і я планую цей напрям теж розвивати.

Ми часто кажемо «хлопці», але серед військових чимало жінок. Чи багато жінок серед ваших пацієнтів на реабілітації?

Доволі багато. Ми маємо навіть окремі палати для жінок. І я взагалі вважаю і працюю над тим, щоб реабілітація й відновлення для жінок проводилися в окремих медичних закладах – не у військових шпиталях, не поруч з чоловіками. Реабілітація жінок має багато особливостей, в тому числі ПТСР. Жіноче відновлення – це робота з гормонами, з жіночим здоров’ям, також розбалансованим від стресу.

Зараз ми разом з Інститутом акушерства, педіатрії та гінекології НАМНУ розробляємо окремий проєкт реабілітаційного центру суто для жінок

Ірина Сисоєнко
Іро, слухаю вас і захоплюся: як ви все це емоційно витримуєте – через вас проходить безліч зранених чоловіків і жінок, після поранень, каліцтв…

Знаєте, я багато плакала, особливо на перших порах. Але скільки не плач, з цього користі немає. Інша справа, коли я приходжу на роботу, бачу результати, бачу людей з усмішкою, навіть якщо вони виписуються без кінцівок, на протезах. Вони знаходять сенс життя тут, поруч з нашими лікарями. І кажуть під час виписки: «Пані Ірино, у нас одне прохання – вірте в нас, і все буде добре». І це мене тримає, надихає.

А як ваша родина ставиться до вашої роботи? Ви ж, напевно, 24/7 зайняті…

Моєму синові 16 років. Він навчається за кордоном, але дуже мене підтримує. Подарував мені свій комп’ютер та ігрову приставку з шоломом і кермом, на якій зараз військові відновлюють свою моторику. Нещодавно син приїжджав, оновлював програмне забезпечення для них. Таким чином він теж допомагає робити ту справу, яку роблю я, бачить у цьому свою місію. Паралельно вчиться, щоб здобути освіту й повернутися в Україну, працювати над її відновленням після перемоги.

А як ви бачите свою діяльність після перемоги?

Я бачу, що перед Україною, окрім ряду першочергових завдань з відновлення, стоятиме завдання відновити демографію – ми вже перебуваємо в демографічній кризі. І цю проблему я бачу давно – адже працюю також головою наглядової ради в Інституті акушерства, педіатрії і гінекології НАМНУ понад шість років. Ми маємо відновити народжуваність. А для цього потрібно заохочувати вагітність, підтримувати вагітну жінку, створювати умови для народження дітей.

Тому, в рамках реабілітаційного Центру я планую допомагати жінкам зберегти усі жіночі функції, а також розвивати напрямок чоловічого здоров’я. На цю проблему, до слова, звертають увагу передусім психологи. Сім’я – це те, за що варто боротися. Ми маємо відновлювати кількість українців і примножувати їх, щоб Україна була потужною і квітучою у майбутньому.

Ви сильна жінка. Але й для таких сильних жінок останні півтора року були випробуванням. Чи було щось, що ви самі про себе зрозуміли й здивувалися?

Я здивувалася тому, як швидко можу згрупуватися і приймати рішення. Навіть поруч із чоловіками, навіть у своїй родині, де є батько – голова родини, за яким ми, як за кам’яною стіною. Але під час війни мені довелося взяти відповідальність майже з усіх питань на себе. Я не мала права розслаблятися, чогось боятися. І ця здатність швидко приймати рішення була для мене певним відкриттям про себе. Я могла не спати, вивозити людей, перевозити, збирати гуманітарну допомогу, відправляти її бусами на Київ у медичні заклади – я приймала рішення 24/7.

Це важко, я цього не приховую, я ж звичайна жінка, теж плачу і теж втомлююсь. Але я дивилася на тих, хто поруч, кому потрібна допомога, брала себе в руки і продовжувала діяти

Ірина Сисоєнко про Миколаїв
Ви з Миколаєва – з міста, якому з першого дня війни було непереливки. Уявляю, як важко бачити, коли рідне місто потерпає… Як ви з ним зараз «комунікуєте», чи буваєте там?

Миколаїв – моя особлива біль. Коли розпочалася повномасштабна війна, мені вдалося для міста теж зібрати гуманітарну допомогу – медичне обладнання, апарати УЗД, апарати штучного дихання. Зараз ми також з колегами намагаємося допомагати. Фонд GEM відгукнувся: склять вікна, відновлюють будівлі, вулиці. Також я спілкуюся з представниками місцевої влади. З мером міста Віталієм Кімом ми вчилися у сусідніх школах. Всі працюємо на перемогу.

Після перемоги що зробите найперше?

Складне питання… Думаю, зберу свою команду, міцно обійму, кожному подякую за все, що ми робили. А далі візьмемось працювати ще більше, бо нам треба відновлювати Україну. Роботи буде ще більше… (Усміхається.)

Роботи дійсно буде чимало, але наразі одне з наших завдань – повноцінна реабілітація наших захисників та захисниць. Усі, хто має бажання долучитися до ініціативи Ірини Сисоєнко, може це зробити за реквізитами:

БЛАГОДIЙНИЙ ФОНД «Допомоги і відновлення»
Код отримувача: 40506054
Рахунок IBAN: UA863052990000026005016811593 UAH
UA073052990000026009046803630 EUR
UA303052990000026003026806482 USD
Назва Банку: АТ КБ “ПРИВАТБАНК”