Гріх, який має собі дозволити кожна порядна жінка

Моя подруга Оксана купила «скульптурку» – порцелянову жирафу. Майже її зросту. Звір у господарстві абсолютно безглуздий, ще й зайняв ледь не четвертину кімнати і коштував, як жеребець елітної породи. Чоловік подруги – борець за сімейну економію – був, м’яко кажучи, неприємно здивований. Мовляв, чим ти думала, коли віддала «за цю фігню такі гроші?!» Жирафа дивилася на нього з презирством.

Оксана, замість впевнено відповісти, прийшла розгублена до мене.
– Я ж вперше таке дозволила. – Рюмсала подруга, – Знаю, це лише примха, але розумієш, Алла, мені він так сподобався…

Я не розумію?! Я, яка відстояла перед «бувшим» право на ковану скриню розміром з мікроавтобус і папугу Арнольда, який вмів говорити таку важливу в житті кожної жінки фразу: «Замовкни, телепень!».

Пусті та безглузді на думку чоловіків, такі речі – «наше все»

Моя непитуща сусідка Лариса якось віддала півзарплатні за фляжку з портретом Марлен Дітріх. Вона їй так сподобалася, що навіть наснилася. Два тижні Ларка дефілювала вздовж вітрини, а потім не витримала, зайшла і купила. Ця безглузда фляжка наповнила її життя якимось особливим, лише їй відомим змістом. Того ж дня сусідка, натхненна, намалювала свою першу картину, з якої й почалась її кар’єра художниці.

«Єдине, що я вирішила, і вітаю себе з цим, – робити те, що мені хочеться: творити свято». Франсуаза Саган. Обожнюю її. Щоразу перед дилемою «як треба» і «як хочу» згадую цю геніально-епатажну жінку. І йдеться не лише про безглузді витрати, вірніше, не так про них, як про нашу внутрішню свободу.

У мене є тітка, яка відмовляє собі буквально у всьому

При цьому вже п’ятнадцять років сидить в одній убогій конторі на принизливій зарплатні і постійно скаржиться на життя. Вона ненавидить успішних людей за їх марнотратство. Її улюблена фраза: «Спробували б вони прожити на мої копійки хоч день, подивилася б тоді на них!» Чоловік її покинув, подруги розбіглися – суцільна туга.

Якось, пам’ятаю, святкували всією великою родиною чийсь ювілей, під кінець вийшли у двір запускати салют, а я ніяк не могла знайти свої чоботи. І раптом чую буркотіння: «Знову гроші на вітер викидають. Краще б мені їх віддали, хоч якась користь…» Я глянула на неї.

У фільмі «Улюблена теща» є одна сцена

Я її знаю напам’ять. Між Леа – героїнею Катрін Деньов і її зятем Антуаном в кафе аеропорту відбувається діалог:

– Що ви замовили? – запитує Леа.
– Чай і ванільно-шоколадне морозиво, – відповідає Антуан.
– Вам більше до вподоби ванільне чи шоколадне?
– Ванільне.
– Чому ж почали з шоколадного? – дивується вона.
– Найсмачніше я залишаю наостанок.
– А якщо ви раптом помрете між шоколадним і ванільним? Або після шоколадного вам більше не захочеться їсти?
– Буде прикро, але що поробиш? – зітхає він.
– Жахливо померти зі смаком того, чого не любиш…

Я знаю, що тітка мріє назбирати грошей і поїхати на Середземне море

Але також знаю, що цього ніколи не станеться. І зовсім не через її злидні. А через її особисту філософію, власну шкалу цінностей, в якій радість від чогось непрактичного прирівнюється до злочину.

Краще вона ходитиме в лахмітті з виразом гордого ідіотизму на обличчі, ніж порушить свої принципи. А потім дивується, чому життя до неї таке несправедливе. Та тому що реальністю для нас стає те, у що ми віримо, те, чого ми хочемо по-справжньому.

Ще один міф, який вбивається в наші голови «мудрагелями-занудами»: спочатку зароби на життя, а вже потім витрачай на задоволення. І ніхто з них не допетрає що заробляючи без задоволення, ти починаєш ненавидіти те саме життя. Починаєш думати про нього погано, і воно починає погіршуватися.

Є старий анекдот. Ангел-охоронець слухає думки «підопічного»: «Дружина – стерво, теща – дурепа, шеф – деспот, грошей немає, на службі проблеми…» Ангел записує і дивується: «Треба ж, щодня одні й ті ж бажання. Але якщо він так хоче…»

От скажіть, який страшний суд змусив мою бідну тітку з дев’яти до шести сидіти на нудній і ненависній роботі? Який нелюд заборонив їй відпочити в кафе, відвідати в театр, зробити манікюр?

Ми повинні хотіти багато-пребагато і ще тричі стільки ж!

Ми маємо бути щасливими і бути джерелами щастя для коханих людей. Інакше життя втрачає сенс. Залишене «на потім», «потім» не тішить. Спонтанні вчинки і покупки тим і цінні, що приносять задоволення тут і зараз.

Чого хоче жінка, того хоче Бог, сказав один невідомий француз і відразу заслужив собі пам’ятник. Бог хоче масаж і на Мальдіви? Чудово. Почніть з масажу, Мальдіви підтягнуться. Але почніть обов’язково. Все, що робить нас хоч трішки щасливішими, має статися.

Моя невгамовна Оксана таки знайшла практичне застосування своїй покупці. Коли її чоловік повернувся з роботи, його чекав сюрприз. З динаміків лунали там-тами, всюди горіли свічки, пахло розмарином і сандалом, а в центрі кімнати навколо жирафи, як навколо жердини, Оксана відтворювала ніжно-звабливі рухи якогось східного танцю. З тих пір її благовірний не уявляє спальню без цього звіра. Подруга планує прикупити йому наречену.

Що ж, піду і я побалую себе чимсь приємно марним…