і м е н а

---

голос за кадром
КАТЕРИНА СЕРГЕЄВА

класна розмова про дубляж голлівудських зірок, вірусні пародії, життя на дві країни, вік та сміливі фотосесії

розмовляла Тамара ТРИХЛІБ

Катерина Сергеєва – королева українського дубляжу. Міла Куніс, Дженніфер Еністон, Кемерон Діас, Кейт Вінслет, Кейт Гадсон говорять українською її голосом. Ба більше, її пародії на відомих «зірок» розлітаються соціальними мережами, збираючи мільйони переглядів. Акторка, фахівчиня з постановки голосів, вона будує власну систему координат, любить все, що робить, не приховує свій вік та завжди йде за собою. Просто Катерина Сергеєва знає, як це – бути, а не здаватись. Вона називає себе птахою Фенікс, любить тюльпани та вміє створити затишок в оселі.

Розмова з цією неймовірною жінкою вийшла цікава та глибока. Інакше й бути не могло, бо Катерина – особистість об’ємна та багатогранна.

Катерино, розкажіть будь-ласка, як ви потрапили в дубляж ?

У «зірковий» дубляж потрапила випадково, хоча на той момент була вже доволі досвідчена на своєму рівні – працювала в рекламі, телепроєктах. Ми тоді опинилися на сусідніх звукостудіях з керівницею проєкту, яка якраз шукала для дубляжу своєї героїні саме акторку. Ось так Кейт Вінслет заговорила моїм голосом у фільмі «Відпустка за обміном».

А в дитинстві ким ви мріяли стати? Яким було ваше дитинство, хто ваші батьки та чи підтримували вони ваш вибір професії?

Направду, від самого дитинства я мріяла стати акторкою, але не тільки. Була ще одна рожева мрія – стати піаністкою, бо обожнювала фортепіано. Проте батьки довго не купували цей інструмент додому, й мені було важко розвиватися в музиці, хоча до 16 років я регулярно відвідувала приватні уроки гри на фортепіано. Й аж дорослою я здійснила свою дитячу мрію і купила розкішне електронне фортепіано, яке радує мене у моїй київській квартирі. Але й тепер я відчуваю прогалини в музичній освіті, хоча заняття музикою мені дуже допомогло в роботі біля мікрофону. Адже люди з музичним слухом особливо вміють інтонувати.

А дитинство моє було дуже щасливим. Мене виховувала бабуся, яка обожнювала мене та ростила в любові. Моя мама філолог, а тато завжди обіймав керівні посади. Вони розповідали, що я була дуже смішна малою. Досі пам’ятаю мамині слова: «Нам і до театру не потрібно ходити – в нас є Катя».

Ціла когорта голлівудських зірок говорять вашим голосом: зокрема, завдячуючи вам український дубляж – бездоганний. У чому секрет такого професійного успіху?

Український дубляж справді на дуже високому рівні. Щодо мене, все просто – я створена для дубляжу, я дуже рухома емоційно, і це моя природна система координат.

Я закінчила університет Карпенка-Карого, акторський факультет. Навчалась із превеликим задоволенням на сценічному мовленні і навіть була фанаткою різних тренувальних вправ: займалась голосом, дикцією, мені професійно виставляли 4 роки апарат, дихання. У мене були дуже гарні вчителі – чудова професорка зі сценічного мовлення Алла Гладишева, якій я дуже вдячна за ті вміння, які зараз маю і без яких я б не змогла стати настільки успішною в професії.

Під час роботи у вас, напевно, виникає чимало кумедних випадків. Згадаєте найсмішніший?

Був такий під час дубляжу Кетрін Хейгл у фільмі «28 весіль». Там є одна відверта сцена – оргазм героїні. Так сталось, що під час запису саме цієї смачної сцени режисер був відсутній. Моє дівоче прізвище – Коновалова. Досі пам’ятаю фразу нашого розчарованого режисера: «Я пропустив, як Коновалова оргазм пише».

Хто з голлівудських зірок вам найближчий, кому підходить найбільше ваш голос? Як даються емоційні сцени?

Це Кейт Гадсон «Золото дурнів», «Лицар дня». Направду, мені легше відображати енергійних, сильних та сексуальних жінок. Тому моїми фаворитками є також Кемерон Діаз та Дженніфер Еністон.

А «найсмачніші» моменти – програвати голосом різні емоційні сцени. Це моя професійна реалізація та мій пріоритет.

Найгучніший ваш дубляж – це пародія на ані лорак. Ваше озвучення зібрало мільйони переглядів у соціальних мережах. Яка історія стоїть за цією роботою? Як взагалі прийшла ідея створювати саме пародії?

Пародія з ані лорак ніколи б не з’явилась, якби не моя кума, хоча до цього я вже пів року як почала робити пародії – на путіна, захарову, лукашенка тощо. Але саме на наполегливе прохання куми я зважилася на цю авантюру, навіть не здогадуючись, що вона стане такою вірусною. Направду, вона писалась на одному диханні й за 45 хвилин була готова. Я швидко виклала її в інстаграм, позвонила кумі й кажу: «Ну все, дивись».

Ви самі пишете тексти для пародій? Як взагалі відбувається цей творчий процес?

Тексти пародій я пишу сама. І рада , що маю можливість у такі непрості часи усміхнути людей. Творчий процес на то й творчий, що є пародії, які я навіть до половини не доробила, бо вони не йдуть і все. Такі пародії я не вимучую, а просто відкладаю – їх небагато, але вони є.

А є ті, які йдуть легко. Це, до речі, стосується і моєї крайньої пародії «Волочкова і макіяж». Такого шквалу репостів я не очікувала.

Не знаю людей, яким би не сподобалися ваші пародії. Але, можливо, негативні реакції таки були? Не хейтили вас?

Реакції людей часто бувають неоднозначними, але загалом люди реагують на пародії, як на гумор, в якому прихована правда.

Стосовно хейту, він був, коли я зробила пародію на Лободу. То був дуже малий відсоток, та він був. Але я хотіла продемонструвати свою позицію: якщо ти робиш вибір, то за нього відповідаєш. Адже це не просто перефарбуватись, перевдягнутись і все. Тут набагато серйозніші речі задіяні. Я вважаю, що потрібно поважати енергії, які створюються навколо твого неправильного вибору, й в такому разі вже нікуди не поспішати. Поспіх говорить про те, що ти не зробив жодних висновків.

Що легше – дубляж, коли тебе ніхто не бачить, чи такі іменні авторські роботи, коли всі знають, що це озвучували ви?

Я люблю все, що я роблю. І те, що великий професійний відрізок життя пройшов біля мікрофону, для мене нереальне щастя. Чесно кажучи, був період, коли мені було комфортно працювати біля мікрофону і щоб мене ніхто не знав і навіть не здогадувався, чим я займаюсь. Тоді мені подобалось залишатися інкогніто. Але цей період минув.

Катерино, ви дуже гарна жінка. Чи мріяли про те, аби грати не лише “за кадром”?

Звісно, я планую бути у кадрі, і я там уже була. Але цьому питанню треба приділити більше часу, кожен з процесів потрібно налагоджувати. Я не думаю, що якщо я завтра захочу в кадр, то просто туди заскочу і все – все побігло, полетіло. Потрібно щось згадати, щось підучити, підготуватись, але я впевнена – все вийде!

На вашій інстаграм-сторінці багато мотивуючих фотосесій. З фото на нас дивиться смілива та вільна від упереджень жінка. Про що ваш меседж?

Дякую вам за це питання – отже все, що я вкладала у фотосесії, воно правильно читається. Ключове слово – сміливість. Я вважаю, що війна, ця велика трагедія, яка сталась на нашій землі й на момент інтерв’ю вона триває, зробила всіх нас дуже вразливими. Тим не менш, я вважаю, що в такі моменти потрібно знімати з себе упередження, не відкладати свої плани у довгу скриньку. Адже коли ти в думках готовий на одне, а дієш ти вполовину економніше, то настає момент істини. Ти питаєш сам себе: «А чому, чому тільки на 50 відсотків? Навіщо ховати трансляцію сміливості, самобутності, впевненості в собі, справжнього відчуття себе тут і зараз?».

Я знаю, як війна демотивує, ламає людей, як вони закриваються від світу. Тому мій меседж саме такий – ідіть у наступ, не ламайтесь ні в якому разі всередині, виходьте, беріть себе з собою і – вперед! Ні в якому разі «не просідайте», аби складна зовнішня ситуація не зруйнувала вас.

У моєму житті був складний період, який я часто згадую і проводжу аналогію. Я тоді була дуже молода, але дуже мудра. Я тоді вже зрозуміла, що то був золотий ключ до вирішення будь-яких труднощів: хай що відбувається довкола, потрібно йти. Тому мій вибір сьогодні – йти вперед, йти сміливо, йти за собою.

Як ви сприймаєте свій вік? Це ж дуже акторозалежний критерій…

Щодо віку – мені 44. Мій вік – це моя перевага. Коли мені буде 70, то це будуть мої 70 й мої прекрасні 70. Скільки б років мені не було, це мій прекрасний вік, бо я люблю життя. Якщо я маю бути там, де я маю бути, то незалежно від віку я там буду. Мій вік – це передусім мій досвід, моя філософія, мої принципи та, напевне, мої результати. Тому я не приховую свій вік і приховувати не маю наміру.

Чого, на вашу думку, не вистачає українським жінкам, а чим точно можна пишатись? Які наші ментально сильні та слабкі сторони?

Українським жінкам потрібно усвідомити, які вони фантастичні, красиві, як багато всього вони можуть. Образ української жінки – це образ героїні в найкращому розумінні цього слова. Йдеться не про воїна, не про жінку, яка тягне все на собі, а про жінку, навколо якої є і має бути потужна енергія єднання.

У часи, коли ми втрачаємо чоловіків, коли жінки переживають стільки горя, значення української жінки, її місія є особливими. А скільки жінок вимушено виїхали… Я теж прожила сповна цей непростий досвід. Я тоді схопила дітей та поїхала на кордон, нічого не плануючи, аби тільки діти були в безпеці.

Українські жінки дуже відчайдушні, сміливі й здатні прийняти будь-яку систему координат – це є нашою силою.

А слабкість наша проявляється в тому, що ми часто погоджуємось на менше, ніж ми варті. Я б дуже хотіла, аби наші україночки навчились себе більше цінувати.

Чому навчила вас війна?

Мене війна навчила передусім бути сміливою. Вона примусила мене пропрацювати певні травми. Адже коли ти опиняєшся в іншій країні з дітьми, змушена вирішувати все сама, без чоловіка, який допомагав тобі вдома, то всі страхи під цим тиском проявляються. Ця війна допомогла пропрацювати мені страхи, з якими я жила і які перекривалися комфортом. А тут я подивилася їм прямо у вічі.

Яким є життя сьогодні? Знаю, що ви живете тепер на дві країни – Україну та Чехію. Яким є цей досвід?

Так, я живу тепер на дві країни. Періодично їжджу до Чехії і вивожу сина, щоб він відпочив від небезпеки, адже йому лише 11. За кордоном тепер живе і працює донька, вона вже повнолітня.

Чехію я полюбила не одразу, але тепер вчу чеську мову, в яку потроху закохуюсь. Та й досвід життя в Європі я отримала ще в підлітковому віці – жила в Швейцарії.

Ви створили курси з дубляжу. Як вам роль викладача?

Я маю власну майстерню доволі давно. А курс з дубляжу – це окремий навчальний формат у моїй мовній майстерні Катерини Сергеєвої. Я дуже люблю педагогіку – мабуть, це від мами. Моя мама не просто філолог, вона була завідувачкою великої, хорошої, спеціалізованої школи. Її дуже любили й поважали діти. Я часто бувала у неї в школі, мені дуже подобалась її авторитетність. До речі, в неї дуже красивий, від природи поставлений голос, то ж голос мій – теж від мами.

Педагогіка для мене – це наставництво, це більше ніж навчання чомусь одному, це потужна система формування нових мовно-голосових та акторських можливостей  для реалізації моїх учнів. Наприклад, на курсі з дубляжу учні пропрацьовують потужні голосові, дикційні та емоційні стримувачі, затиски. Це дуже цікавий процес.

Чим плануєте нас здивувати найближчим часом?

Я знаходжусь у процесі… Аби здивувати, я маю насамперед здивуватись сама. Тому поживемо – побачимо.

 Хто та що надихає вас сьогодні?

Мене сьогодні надихаю я сама та команда моєї майстерні. Ці люди були моїми студентами, а тепер ми разом працюємо. Вони дивовижні! Ми постійно обмінюємось ідеями, творчо реалізовуємось. Моя робота – це частина мого життя. Тому моє натхнення – це люди, які поряд.

Хто з літературних або кінообразів близький вам?

Мені близький персонаж Міранди Пріслі у виконанні Меріл Стріп з фільму «Диявол носить Прада». Малюнок цієї персони, відтворений у фільмі, дуже мені відгукується.

Які три слова вас найкраще характеризують?

Любов. Материнство. Наполегливість.