і м е н а

---

ГЕЛЯ
ЗОЗУЛЯ

“Я та, що перебігла дорогу чорному коту, я гроза і рута – та, що червона отрута”

розмовляла Тамара Трихліб

Співачка Геля Зозуля швидко та впевнено підкорює своїми піснями соціальні мережі та займає перші місця у рейтингах переглядів. Її пісні «Наробила лиха», «Бавовна», «Колір музики», «Червона рута» – небанальні, сексуальні та іронічні. Вона яскрава не лише по суті, а й за кольором волосся – рудим. До речі, натуральним, не фарбованим.

Підготовку до розмови з Гелею я почала із знайомства з її творчістю. Дізналася, що вона з Житомирщини. Послухала одну пісню, другу, й зрозуміла, що… «підсіла», бо слухаю одні й ті ж мотиви знову й знову. Ба більше, із задоволенням переглядаю кліпи – справжній театр однієї акторки. А ще слова… Музика гармонійно вплітається в рядки, все наче так легко, на перший погляд, без надмірної експресії, але слова чіпляють…

Направду, колір її музики дуже виразний та самобутній. У розмові я спробувала відкрити таємницю успіху молодої співачки.

Гелю, ви дуже швидко завойовуєте музичний простір, ваші пісні наспівують, ваші пісні вже знають тисячі слухачів, але мало хто знає, звідки ви така яскрава, чим займалися до цього часу?

Все почалось рік тому з пісні “Коля-Галя”. Потім я поїхала до Німеччини, але у вересні повернулася до України і вважаю, що з цього почалась моя творча карʼєра. До того часу я навчалась одразу у двох університетах. В якийсь період працювала викладачем вокалу, стажувалась, як журналістка. А потім почалась війна…

Геля Зозуля – це псевдонім?

Так, Геля Зозуля – це псевдонім. Моє справжнє імʼя Ангеліна.

Ви родом з Житомирщини. Яким було ваше дитинство?

Так, я з Житомирщини. У дитинстві вважала, що Житомир – центр планети 🙂 Я була активною дитиною, яка постійно сміялась, співала.

В одному інтерв’ю прочитала, що у вас з музикою справжній роман. Як взагалі музика прийшла у ваше життя?

Так і є. Почався він давно 🙂 І я памʼятаю свій перший спогад, повʼязаний з музикою. Це було на якомусь святі, ще до того, як я пішла в школу. Почула, як з магнітофона залунала пісня. Побігла слухати і саме тоді, напевно, зрозуміла, що мені подобається музика. Та я нікому не скажу, що то була за пісня.

Це велика магія, коли ти можеш перенестися в інший світ, відчути нові емоції, втекти від надокучливих думок чи за секунду змінити поганий настій на хороший завдяки мелодії.

Знаю, що ви самі пишете всі свої пісні. І музику теж?

Коли мені було 6-7 років, у музичній школі я таємно додавала свої авторські мелодії до, як мені здавалось, надто нудних етюдів і отримувала за це на горіхи від викладачки зі словами: «Станеш композиторкою, будеш писати власну музику, і тоді робитимеш що хочеш, а зараз граємо по нотах».

Так само було пізніше і з піснями. Виконуючи їх у супроводі бандури, мені постійно хотілось змінити мелодію, додати щось своє. Тому не дивно, що я пишу пісні.

Скільки загалом пісень вже написали і яка улюблена?

Я написала достатньо багато пісень, та я не маю улюбленої. Хоча мені завжди найбільше подобається остання пісня з написаних.

У ваших пісень цікаві слова – вони наче нанизуються образами. Як ви це пишете?

У мене немає системи, схеми чи конкретного покрокового алгоритму написання. Абсолютно кожна пісня має свою особливу історію створення. Двох однакових нема.

Як довго взагалі пишеться кожна пісня? От як, наприклад, написали останню?

Досить швидко. Останню пісню я написала приблизно за хвилин пʼятнадцять. Але написати – це одне, а от довести пісню «до розуму» і «поставити на ноги» – це вже інше, і на це треба дійсно багато часу.

У вас впізнаваний музичний стиль, як би ви самі його назвали? Чи довго шукали цю манеру – свою?

Я його ніколи не шукала, бо це МІЙ стиль. Я його лише віднайшла, дістала те, що було забуте і майже загублене.

А зовні – образ рудої бестії – він створений навмисно чи ви завжди така?

Ну, це мій натуральний колір волосся, але Геля Зозуля – не бестія. Вона та, що перебігла дорогу чорному коту, вона гроза і рута, та що червона отрута. І вона завжди була «така».

Ваші пісні – це наче музичні новели, лаконічні, але вражають своєю довершеністю. Це так вам пишеться чи це такий навмисно обраний жанр?

Не люблю створювати ярлики для своїх пісень. Я навмисно пишу пісні не навмисно, щоб вони були живими. Тому не створюю собі жанрові рамки, а пишу так, як пишеться.

У своїх піснях ви часто звертаєтеся до теми магії, чар, як-то чорний кіт тощо – зрозуміло, що це все художні образи. А ви самі вірите в щось таке потойбічне? Чи вірите в якусь магічну силу жінок – такі «відьмочки», які можуть змусити чоловіка зробити все, що вони хочуть?

У світі стільки речей, які неможливо пояснити. Колись люди вірили в потойбічні сили, бо не могли знайти відповіді на свої питання. Зараз ми вже не віримо у таке, але образи лишились. Тому ні – я не вірю в магічну силу жінок.

Гелю, ви створили кліп з Тарасом Цимбалюком. Як виникла ця ідея співпраці? Хто до кого звернувся і як вам працювалося?

Я звернулась до Тараса. У мене виникла ідея для кліпу, де потрібен був наречений.

Насправді нам усім в той день працювалось дуже важко, бо була несамовита спека і сонце на кожному залишило свій гарячий слід. Зі зйомок мені найбільше запамʼяталися два моменти: танці на фоні копиці сіна у полум’ї та мокрий Тарас Цимбалюк, що виходить з води! 🙂

Тарас Цимбалюк – мрія багатьох українок і для багатьох певний еталон. А вам які чоловіки подобаються? І чи зайняте ваше серце?

Моє серце дуже зайняте. Якби воно було б кімнатою, то це була б оповита туманом студія звукозапису з приглушеним світлом, де голосно грає музика і де відбуваються цікаві речі. Так просто туди не потрапити…

Якби потрібно було б намалювати свій портрет, які б то були три кольори?

Я писала маслом портрети, тому трьох кольорів точно замало. Але якщо образно, то це були б червоні і чорні відтінки, не тому, що «червоне – то любов, а чорне – то журба».

Чи розмірковували над тим, щоб взяти участь у нацвідборі Євробачення?

Усьому свій час. Все складається саме так, як потрібно. Але думки про Євробачення вже є, тому, можливо, на наступний нацвідбір залетить Геля Зозуля.

Чи важко знаходити натхнення під час війни?

Коли відчуваєш сильні та складні емоції, ще й особливо під час війни, то муза сама приходить. Погляньте лиш, скільки поетів зʼявилось, які пишуть свої вірші в окопах.

Як наповнюєтесь, як відновлюєте сили?

Мої особисті джерела відновлення – це музика, люди і відпочинок на природі. Мені подобається рибалка, кемпінг і таке інше. Та й взагалі, просто час проведений з природою – вже велике наповнення.

Хто для вас є еталоном в музиці, чи то взагалі існує особистість, яка надихає вас?

Мене надихає безпосередньо музика і сам процес її створення. Але існує дуже багато особистостей, які мене теж надихають.

З яким літературним персонажем ви себе асоціюєте? І яка ваша улюблена казка?

Я люблю казки. Не знаю, яка улюблена, але знаю, яка найкрасивіша – «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. «Ось мій секрет. Він дуже простий: добре бачить тільки серце. Найголовнішого очима не побачиш».

«Хтось, як в тумані їжак, постійно шукає свій шлях» – слова з вашої пісні. Тема свого призначення актуальна для всіх. Можете дати пораду тим, хто досі себе шукає?

Моя порада проста – не шукайте далеко, бо відповідь у вас самих. Усе на поверхні, потрібно лише бути чесним з собою і не боятися йти туди, де страшно.

Які маєте плани?

Творити далі. Це тільки початок 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ