Я – ПІЛОТЕСА. ІСТОРІЯ ЮЛІЇ СЛОБОДЯНЮК

Їй лише 25: мініатюрна, весела, життєлюбна білявка, дивлячись на яку ніколи не скажеш, що вона підіймає в небо величезний пасажирський літак Boieng-737.

Юля й сама жартома згадує, як її часто плутають зі стюардесою і не вірять, що вона – пілотеса. Одна з небагатьох в Україні і нині – одна з шести в українській авіакомпанії SkyUp Airlines.

У неї за плечима – понад 1 200 годин (50 діб!) у небі, чотири роки в льотних вузах, два роки в льотних школах, півроку польотів Африкою. Як вдалося стільки всього досягти, як працюється в донедавна суто чоловічій сфері, які відчуття, коли твої «кучері у хмарах» (так романтично Юля назвала свою інстаграм-сторінку), красуня-пілотеса розповіла україночкам в інтерв’ю журналу “Українки”.

ПРО ПЕРШИЙ ПОЛІТ І ПІДРОБЛЕНИЙ ДОЗВІЛ БАТЬКІВ

Юліє, звідки мрія стати пілотом і з чого почався шлях в авіацію?
У 9 років я подивилася фільм «У бій ідуть одні старі» – він справив на мене неймовірне враження і закохав у небо. У ньому – дружня авіаційна сім’я, де всі – один за одного, де герої сміливо і відчайдушно захищають батьківщину. Після перегляду прийшла до мами на кухню і заявила: «Буду пілотом!» Свого рішення з того часу так і не змінила і ніколи не сумнівалася у своєму виборі. Я хотіла стати саме воєнним пілотом. Але, на жаль, коли вступала, до Харківського університету повітряних сил квот для навчання дівчат за спеціальністю «пілот» не виділялося. Тому я закінчила Кременчуцький льотний коледж за спеціальністю «пілот вертольота». Потім була Кіровоградська льотна академія.

Як це сприйняли батьки?
Вони не пов’язані з авіацією і спершу сприймали моє захоплення як хобі. Я займалася в дитячо-юнацькому авіаційно-космічному центрі, і коли мені сповнилося 14, отримала можливість вперше полетіти з інструктором на маленькому літаку, а в 15 – стрибнути з парашутом. Для стрибка був потрібний дозвіл батьків. Перший раз мама його дала, а наступний – ні. Тому я його… підробила, наробила помилок, але свого досягла. Після цього батьки більше не забороняли.

Як сприйняли майбутню пілотесу в вузі? Чи були там ще дівчата?
Коли я вступила до льотної академії, ще одна пілотеса якраз закінчувала останній курс. На потоці було 70 студентів. Однак жодних привілеїв це мені не давало. Навпаки, ставилися так само вимогливо, як і до хлопців. До речі, я була ще й наймолодша на курсі, бо пішла до школи в 5 років і, відповідно, стала студенткою в 16.

Про навчання у мене лише приємні спогади. Чудові викладачі, інструктори, з якими досі спілкуюся. Про те, що «небо не для жінок», я чула буквально кілька разів і то від людей, не пов’язаних з авіацією. Під час навчання мене намагалися переконати, що я не літатиму, що нічого не вийде, але не через те, що я жінка, а тому що потрібна льотна практика.

Читайте також: Капітанка яхти Катя Чеботарьова – як це: зібрати повністю жіночий борт і вийти з ним у регату відкритим морем

ПРО ЦІНУ ПОЛЬОТУ І ПЕРЕМОЖНЕ ЗМАГАННЯ

А в чому складність отримання льотної практики?
Річ у тім, що для польотів треба отримати ліцензію, яка дає право працювати в комерційній авіації. Але для цього потрібно мати 150 годин нальоту на маленьких літаках, а 1 година польоту обходиться близько 250 доларів – на паливо, послуги інструктора, диспетчера, техобслуговування тощо, загалом виходить немала сума. Колись ці витрати випускникам льотних вузів забезпечувала держава, зараз кожен сплачує за практику сам. Додатково ще оплачуєш отримання type rating – дозволу на пілотування кожним конкретним типом літака.

Як же вам вдалося отримати цю ліцензію і практику?
На третьому курсі я взяла участь у всеукраїнському конкурсі «Авіатор». Він тривав рік, складався із шести етапів, переможець отримував нагороду: поїздку на світове авіашоу Farnborough Airshow в Лондоні. Я перемогла в цьому конкурсі – це було справжнє щастя: побувати на авіашоу, отримати можливість знайомства з представниками авіакомпаній та авіаційних підприємств з усього світу! Пізніше, коли після вузу я почала шукати роботу в авіації, моє резюме помітили в компанії одного бізнесмена, який надихнувся моєю цілеспрямованістю та допоміг отримати type raiting.

Яким був перший політ і які відчуття?
Найперший – тоді у 14 років, я теж виграла змагання авіаційно-космічного центру і в подарунок отримала політ з інструктором. Не боялася зовсім. Був захват, емоції, враження неймовірні – на все життя!
Перший самостійний політ був ще до отримання ліцензії – на четвертому курсі академії, тестовий, навколо аеродрому. Тоді я вперше кермувала літаком сама, поруч – нікого. Згодом були короткі польоти по Україні на маленьких літаках.
А от перший серйозний політ відбувся в Африці – перше офіційне місце роботи. Великий літак, досвідчений командир, і я в статусі другого пілота.

ПРО СЕЛФІ З БІЛЯВКОЮ І ОЗБРОЄНИХ АФРИКАНЦІВ

Як українська пілотеса потрапила в Африку? Як вас там сприймали?
Після закінчення вузу шукала роботу, відправляла резюме в різні компанії і отримала запрошення з Республіки Конго. Там працювала півроку, і це справді інший світ. Літали ми в такі куточки і племена, де літак сприймали як щось неймовірне. Реагували бурхливо, інколи збиралося по 200-300 людей біля літака. На мене дивилися з подивом і захопленням: дівчина, світлошкіра та ще й пілотеса! Часто прибігали робити селфі. Наш командир навіть жартував, що треба брати по 5 доларів за фото.
Там, в Африці, залишилася авіаційна сім`я – сумую за нею. Хоча були різні, навіть небезпечні ситуації, коли від тебе не залежить нічого. Одного разу підлітали до пункту призначення, вже готувалися до посадки, як командир скерував піднімати літак вгору і йти на друге коло. Я не одразу зрозуміла, чому, що трапилося. Виявляється, в цій місцевості почалися військові заворушення – вздовж посадкової смуги наш літак вже чекали озброєні люди, і невідомо чим закінчилася б наша посадка. Ми зробили коло над аеродромом і полетіли до іншого аеропорту.

Знову те саме питання: як вас, молоду дівчину, батьки відпустили в Конго?
Ну, я не всі робочі моменти їм розповідала, щоб не хвилювалися. Але насправді вони мене розуміють, підтримують, і вже звикли до моїх пригод.

До речі, що входить в обов’язки другого пілота?
Зазвичай у кабіні два пілоти. Наприклад, ми летимо до Єгипту. Ділимо шлях навпіл. Першу частину польоту один пілот керує літаком, інший – моніторить координати, тримає зв’язок з диспетчером, другу частину польоту міняються ролями. Єдина відмінність: під час непередбачуваних ситуацій управління літаком і командою бере на себе саме командир.

Мрієте ним стати?
Звичайно. Але для цього потрібні і досвід, і знання, плюс – є певні професійні вимоги. Мені потрібно щонайменше ще два роки працювати, щоб відповідати всім критеріям.

ПРО КОХАННЯ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНІ ХОБІ

Цікаво, а чи є якісь забобони, пов’язані з роботою пілотів?
Я не вірю в прикмети, і вважаю, що це непрофесійно. Однак пригадую один кумедний випадок. Перед кожним польотом ми ретельно оглядаємо літак і зсередини, і ззовні. Перед черговим польотом командир доручив мені оглянути все всередині. Я тільки зібралася робити крок до трапу, як мене спиняють дівчата-стюардеси і кажуть: «Ти куди? Спочатку кіт, а потім кішка». Тобто першим в літак має зайти командир-чоловік. Мене дуже розвеселив цей випадок.

Які мінуси роботи в авіації і які труднощі саме для жінки-пілотеси?
Я дуже люблю свою роботу. Авіація – це справді моє життя. Відчуття, коли піднімаєшся в небо, не передати словами. Мінуси є, як у будь-якій роботі, але вони відносні: ненормований графік, багато нічних перельотів. Це не критично, можна звикнути. А ще – постійне оновлення документації, техпараметрів, які треба знати. Пілоту цивільної авіації вчитися потрібно постійно.

А що ж з особистим життям при такому насиченому робочому графіку?
Мають бути спільні інтереси і взаєморозуміння. Якщо людина тебе по-справжньому кохає, то зрозуміє твоє захоплення і відданість професії. У нас в компанії, до речі, працюють пілотеси, які вже заміжні, мають дітей, тобто все можна поєднувати.

Як відпочиваєте? Що робите у вільний час?
Всі мої хобі пов’язані з екстрімом. Парашутний спорт, їзда на мотоциклі, катання на конях. Люблю літати на маленьких літаках. Я заробляю гроші на великих літаках, щоб витрачати їх на маленькі! (Сміється.) Дуже люблю читати. Якщо не потрібно нікуди йти, найкращий відпочинок для мене – з цікавою книгою.

Ви буваєте в різних країнах. Яка улюблена?
Дуже подобається Іспанія, місцевий менталітет, мова, музика, сама харизма країни. В Іспанії із задоволенням б провела б не лише канікули, а й якусь частину життя. Але додому хочеться завжди. Мій дім – Україна, і тут мені найкраще.

Пишаємося, що такі україночки, як Юлія Слободянюк, доводять, що нема нежіночих професій. Такою ж є ще одна наша героїня – чи не єдина снайперка в Україні Олена Білозерська, яка пішла в АТО разом з чоловіком, стала офіцеркою і командиркою артилерійського взводу. У неї неймовірна історія – читайте тут.

Фото надані Юлією Слободянюк.