Ангедонія: модна риса, якої треба позбутися

Більшою чи меншою мірою ця риса проявляється в кожній з нас в залежності від обставин. В людей в цілому щасливих, адекватних ангедонія може «прокинутися» лише в непрості часи, як зараз. В людях, схильних до рефлексій, комплексів, або після стресів чи випробувань ця риса проявляється завжди – був би привід. Звернула на це увагу відома колумністка Арина Холіна, і ми разом з нею кажемо ангедонії «ні!».

ЦЯ ДИВОВИЖНА РИСА ХАРАКТЕРУ…

«Моя сестра (старша на 28 років) гримала на мене, коли я їла малину з куща. Тому що малина – для варення. От, мовляв, прийде зима – і буде приємно відкрити банку. Чомусь їй не спадало на думку, що варення влітку теж можна їсти. А їсти майже сині від стиглості ягоди, зірвані просто з куща, – взагалі захват! При сестрі насправді мало що дозволялося тут же їсти. Полуниця – на варення! Обліпиха – на компот. Гриби – засолити!

Дача належала нашому батьку, яку він купив і куди з великим небажанням приїздив лише тому, що дитині (мені) потрібне свіже повітря (а також воші, постійний розлад шлунку і кліщі на голові). Тато виходив у двір тільки засмагати. Йому було байдуже до варення, соління та хрону з петрушкою – адже все це на базарі продавалося відрами. А я, його дитина, хотіла малину з куща, і через це з сестрою скандалила. В її сприйнятті продуктові запаси через мене були під загрозою.

Це дивовижна риса характеру – нездатність отримувати задоволення сьогодні. Треба відкласти, запасти, підготуватися до того особливого моменту, коли можна нарешті дозволити трошки радості. І, що характерно, люди з цією рисою забороняють радіти іншим. Тітка мого приятеля, який забігав зі мною на дачі за цукеркою чи булкою, вічно репетувала: «Досить гасати!» Не через те, що приятель не допоміг у господарстві. На його питання: «Чому?» – тітка казала: «Зась!» – і змушувала його сидіти в хаті.

Для таких людей добре – це дуже погано. Маму мого друга перед кожною відпусткою накривала паніка. Їй ввижаються землетруси, повені, пограбування, хвороби. Будинок теж залишати страшно – раптом здійметься пожежа. Чоловікові вона не довіряє. Вважає, що цей непитущий негайно нап’ється, закурить і, звичайно, засне з цигаркою. Може, ще приведе когось, хто викраде її штори. Чи щось інше не менш “цінне”. В її світогляді не можна ось так просто поїхати кудись і добре провести час: за відпочинок і щастя треба платити. Тривогою.

ЗАБОРОНА НА ЗАДОВОЛЕННЯ

У мене є багато знайомих, які абсолютно серйозно вважають: «Не може бути просто так добре. Напевно, потім щось трапиться». Мене це дивує. Якщо тобі зараз добре, то далі буде ще краще, тому що ти наповнюєшся задоволенням, і воно, як засмага, налипає на твою шкіру, воно захищає тебе від труднощів життя. Мені теж колись здавалося, що «щастя буде, коли …» – далі я називала причину. Не зараз. Потрібен вагомий привід, щоб відчути радість.

У цього синдрому є назва – ангедонія. І ще «соціальна агнозія». Психіатри поб’ють мене роботами Юнга за святотатство над терміном, але ангедоністи – звучить красиво і точно позначає людей, які щохвилини псують собі життя, забороняють отримувати задоволення. 

Останнім часом ангедонія стала масовою. Викладаєш у Facebook фото щасливої себе і одразу ж тобі закидають: навколо пандемія, люди вмирають, а ти! Ти особисто, твоя кава і посмішка в цьому винні. Не заперечую, події сумні, але здається, що люди навмисно за них чіпляються, щоб прикрити своє невміння радіти, особливо простим речам.

Чесно, мені не страшно. В житті завжди відбувається щось тривожне. З іншими людьми, з цілими країнами, з твоєю країною, з твоїми друзями і твоїм життям. Часто від цього важко, і ти переживаєш і співчуваєш, або в тебе теж погані часи – так влаштований світ. У нього немає іншої концепції. Це ніколи не закінчиться, і безтурботний рай на землі не почнеться. 

Читайте також: ТОП-5 питань, з якими українці йдуть до сексологів

ГОЛОВНИЙ ФОКУС

Саме тому якщо можеш отримати задоволення сьогодні – отримуй! Батька моєї подруги в часи СРСР на 20 років позбавили можливості знімати кіно, він мав величезні борги і не мав роботи. Але щоразу, коли перепозичав гроші, вся сім’я йшла в ресторан. І не для того, щоб смачно поїсти, а щоб відчути: життя – це не тільки безгрошів’я, туга і мерзенні радянські цензори. Він заряджався цим – і зберіг себе. (Борги, якщо кому цікаво, він потім всі віддав до копійки). Історія, яка вчить жити тут і зараз. Адже ми потім згадуємо не погане, а хороше. Все страшне витісняється, а хороше спалахує в нашій пам’яті і сяє так, мов було завжди. І ми живемо тільки цими уривками, а не низкою проблем і негараздів.

Я колись боялася літати. До непритомності. Потім навчилася це робити, хоча аерофобія проходила довго й болісно. Одного разу я просто зайняла своє місце, подивилася в ілюмінатор і зрозуміла, що не боюся. Ні летіти, ні розбитися, ні померти. Ангедонія не мала наді мною влади. Бо я щаслива. Хоча в мене немає для цього жодної об’єктивної причини. Я не написала роман, не отримала за нього Букерівську премію, не придумала ліки від раку, не народила п’ятьох дітей. Просто я щаслива. Мені добре. Я люблю своє життя. Я їм малину з куща і їжджу відпочивати – ні, в мене нема купи грошей, але є бажання. Фокус в тому, що якщо ти щасливий, то не страшно ні жити, ні померти.

А для підняття настрою почитайте ще 10 маловідомих фактів про «Наталку Полтавку» – цікаві історії про крадіжку тексту, «битви цитат» та про гірке розчарування Котляревського:)

Фото з відкритих джерел.