Україна 29 серпня вшановує захисників, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність держави. Дата пов’язана з трагедією під Іловайськом 2014 року і стала днем, коли особливо виразно звучать імена тих, хто не повернувся з війни.

Але пам’ять про загиблих захисників не може існувати лише один день на рік. В Україні є жінки, які зробили її частиною щоденного життя — вчать зупинятися о дев’ятій ранку, збирають історії загиблих, створюють нові ритуали вшанування, фестивалі й спортивні події. Розповідаємо про п’ятьох із них.

КАТЕРИНА ДАЦЕНКО
хвилина мовчання
як щоденний ритуал

Журналістка Катерина Даценко — співзасновниця громадської організації «Вшануй», яка працює над культурою пам’яті про полеглих захисників і захисниць.

Одним із головних напрямів її роботи стала загальнонаціональна хвилина мовчання о 9:00. Системно говорити про неї як про щоденну практику пам’яті Катерина почала разом із журналісткою та бойовою медикинею Іриною Цибух, яка загинула на Харківщині у травні 2024 року.

Для «Вшануй» пам’ять — не лише меморіальні дошки або церемонії у визначені дати. Це звичка суспільства називати імена загиблих і бодай на хвилину щодня згадувати, завдяки кому воно продовжує жити.

ОКСАНА ІГНАТОВА
продовжувати справу
Романа Ратушного

Оксана Ігнатова — виконавча директорка фестивалю «Протасів Яр» пам’яті Романа Ратушного та членкиня його координаційної ради.

Фестиваль з’явився у 2023 році — через рік після загибелі громадського активіста й військовослужбовця Романа Ратушного, який захищав Україну у складі 93-ї бригади «Холодний Яр». Але «Протасів Яр» принципово не став лише меморіальним заходом.

Тут проходять концерти, поетичні читання, лекції та дискусії про демократію, права людини, історію і громадянське суспільство. У 2026 році фестиваль відбувся вже вчетверте.

Так пам’ять про Романа Ратушного продовжується через те, за що він боровся за життя: право людей впливати на своє місто і свою країну.

МАРІЯ ГРАБАР
залишити вільне
місце за столом

У 2022 році Марія Грабар втратила чоловіка. Військовослужбовець, музикант і саундпродюсер Ілля Грабарзагинув 24 грудня під Бахмутом, рятуючи побратима.

Наступного року Марія започаткувала акцію «Стіл пам’яті». 29 серпня ресторани та кафе залишають один стіл вільним — сервірують його на згадку про захисників і захисниць, які вже ніколи не зможуть за нього сісти.

У 2023 році таких закладів було 100. У 2024-му до ініціативи долучилася Платформа пам’яті «Меморіал», а кількість учасників перевищила 800. У 2025 році в Україні та за кордоном полеглим присвятили вже понад 3500 столів.

Сьогодні Марія Грабар очолює Благодійний фонд імені Іллі Грабара, а «Стіл пам’яті» поступово перетворюється на нову загальноукраїнську традицію.

ГАЯНЕ АВАКЯН
повернути загиблим
їхні історії

У великій війні люди легко можуть перетворитися на статистику. Платформа пам’яті «Меморіал» працює проти цього — збирає та зберігає історії українських військових і цивільних, життя яких забрала Росія.

Одна зі співзасновниць платформи — журналістка з Бахмута Гаяне Авакян.

Команда «Меморіалу» створює некрологи, відео та документальні проєкти, поширює історії загиблих через українські медіа й публічні простори та шукає нові форми меморіалізації. Для Авакян принциповою є персоналізація пам’яті: за кожним ім’ям має залишатися людина — з професією, характером, близькими, мріями і власною історією.

Саме «Меморіал» разом із фондом Марії Грабар нині розвиває і всеукраїнську акцію «Стіл пам’яті».

СНІЖАНА КРІЛЬ
пам’ятати, рухаючись уперед

Для Сніжани Кріль одним зі способів об’єднувати людей став спорт. Кандидатка у майстри спорту України з легкої атлетики стояла біля розвитку хмельницької бігової спільноти Flash Run, яка організовує масові та благодійні забіги. Сьогодні Кріль також очолює ГО «Клуб Швидкий біг».

Ще один її проєкт — фестиваль «Воля», у якому спорт поєднується з громадянською активністю та вшануванням захисників України. У 2026 році фестиваль заявлений як щорічна подія, покликана об’єднувати громаду навколо спортивних, патріотичних та суспільних ініціатив.

Такий спосіб говорити про пам’ять про загиблих захисників особливий: не тільки мовчати й сумувати, а бігти, збиратися разом, допомагати військовим і продовжувати життя, за можливість якого вони заплатили найвищу ціну.

Пам’ять може мати дуже різні форми. Хвилину тиші посеред ранкової вулиці. Порожній стілець за накритим столом. Історію людини, яку прочитають незнайомці. Фестиваль у яру, який вона колись захищала. Стартову лінію, з якої сотні людей побіжать із чиїмось ім’ям на грудях.

Але всі ці ініціативи говорять про одне: пам’ять живе доти, доки вона змінює те, як живуть ті, хто залишився.