«Мій найбільший комплекс став моєю силою і способом заробітку»

Харків’янка Анастасія Федоріщева з 13 років живе з діабетом першого типу. Але не він створював дівчині головні проблеми, а те, через що страждає чимало дівчат і жінок – природні особливості тіла. У випадку Анастасії – це виразні ікри на ногах. І вказало на цю особливість не дзеркало, не самонавіювання Анастасії, а «доброзичливе» середовище, як це здебільшого буває.

Дівчина пройшла чималий шлях, щоб не реагувати на думку критиканів і прийняти себе. Зараз Анастасія в своєму інстаграмі щиро розповідає не лише про життя з діабетом, а й про прийняття себе. Свою історію Анастасія довірила й медіа «Українки», і для нас це дуже цінно. Ділимося нею, адже її приклад може відгукнутися багатьом дівчатам, які мають комплекси через своє тіло й не бачать у своїй “інакшості” сили. 

Слово Анастасії:

«Усе життя у мене дуже виражені, сильні ікри. З дитинства. До 14-15 років я майже не звертала на це уваги. Аж поки сторонні люди почали це помічати. Почали говорити про це вголос. І саме тоді я вперше відчула, що зі мною ніби “щось не так”. Я не була впевнена в собі й не знала, як реагувати. Я соромилася носити відкритий одяг, порівнювала себе з іншими дівчатами й довго сприймала це як проблему.  

Батьки завжди мене підтримували. Бачили, що мені важко, але їх слова тоді для мене, підлітка, не мали ваги. Бували моменти, коли незнайомі люди на вулиці казали, що в мене красиві ноги, але я не могла сприймати це як комплімент. Я не вірила.

З 17 років мені стало морально дуже важко. На той момент я вже чотири роки жила з діабетом. Це ще більше ускладнило стосунки з власним тілом. Якщо чесно, я протестувала проти самої себе.

Я завжди намагалася приховувати ноги. Мені було справді соромно. Це не перебільшення. На моєму шляху були різні люди. Були хлопці, які казали, що мої ікри треба “зменшити”. І коли в тебе немає внутрішньої опори, такі слова сприймаються як удар. Досі пам’ятаю момент в університеті: я підіймалася сходами, а позаду йшли хлопці й сміялися, кажучи: “У неї ікри більші, ніж моя голова”. 

Я нічого не відповіла. Але такі слова залишаються з тобою надовго. У 20 років я зробила перший крок до прийняття себе — почала відкрито говорити про свій діабет в Instagram. Те, що раніше здавалося мені слабкістю, поступово стало моєю силою. А у вересні 2025 року я звернулася до психолога. 

2 квітня я вперше виклала TikTok-відео, де було добре видно мої ікри. Спочатку я не знала, що буде далі. Але вже через тиждень я ділилася зі своїм психологом тим, що людям подобаються мої ноги. Це був дуже щемкий момент. Момент, коли ти розумієш: те, що все життя вважав недоліком, може бути твоєю унікальністю. 

Сьогодні мої ікри — це частина мене, яку я більше не ховаю. Більше того, вони стали моєю родзинкою і навіть способом заробітку. Сьогодні я також у стосунках, де мене люблять і приймають повністю, разом із моїми ікрами, які колись були моїм найбільшим комплексом. 

Для мене це дуже символічно. Бо колись я була поруч із людьми, які змушували мене сумніватися в собі, а зараз поруч людина, яка підтримує мене і допомагає бачити в собі красу там, де раніше я бачила лише привід для сорому. 

Інколи мені досі важко в це повірити. Те, з чим я боролася все життя, ніколи не було моїм ворогом. І я сама не була собі ворогом. Лише зараз я усвідомлюю, скільки років насправді боролася не з тілом, а із собою.

Наші любі читачки, віримо, що Анастасія Федоріщева та її особиста історія надихне і підтримає багатьох з вас. Діліться своїми історіями – упевнені, і ваш приклад стане для когось тим трампіном, який спонукатиме до хороших змін. 

Чекаємо ваші історії на редакційний мейл: ukrainkycomua@ukr.net або в дірект нашого інстаграму www.instagram.com/ukrainkymedia.