Питання, пов’язані з дітьми після розлучення, завжди непрості. Тим паче, питання подальших стосунків з батьком. Йдеться не про юридичні зобов’язання, не про законні аліменти і реальні фінансові потреби дитини, а про щире, тепле, постійне і добровільне спілкування батька з дитиною. Адже можна передавати подарунки на свята і першого числа кожного місяця відраховувати гроші на місячне утримання і при цьому дитині тижнями, а то й місяцями не телефонувати, не бачитися і навіть не перейматися через це. Що робити в разі, коли батько не хоче спілкуватися і як спонукати його до спілкування?

З такою проблемою зіштовхується ледь не кожна третя розлучена жінка, і я, авторка цієї статті, теж. Перечитавши не малу кількість історій на різних «матусиних форумах», розпитавши кількох психологів (зокрема, й шкільного) і, звісно, приятельок зі схожою проблемою, я зібрала почуте в чотири основні поради. Розумію, кожна ситуація індивідуальна. Але ці рекомендації якщо не вирішать проблему повністю, то точно полегшать – принаймні ваше внутрішнє відчуття.

Ви знатимете, що зробили все, що могли, а решта – вже на совісті батька   

Домовтеся на березі

Якщо ви з батьком вирішуєте, що після розлучення дитина залишається жити з вами, то прийміть одразу ще кілька рішень. Причому приймайте їх спершу лише удвох, спокійно обговоривши і бажано занотувавши все, що може стосуватися батьківських обов’язків: зустрічей, відповідальності, участі, відпусток, вихідних. Причому не з позиції, як вам – мамі – хочеться-не хочеться, а як краще для дитини. Ясна річ, якщо батько алкоголік, тиран, неадекват, то говорити з ним нема про що. Але навіть ящо батько «зрадник», «брехун», «егоїст» і так далі – ці його якості стосуються лише вас, як подружжя, і не повинні поширюватися на ставлення екс-чоловіка до дитини. 

Якщо діти вже доросліші, то після обговорення з батьком зберіться утрьох з дитиною – на умовній “сімейній конференції”, за спільним “круглим” столом і обговоріть з нею новий порядок життя. Вислухайте її ставлення, побажання – дитина має відчувати, що після розлучення любов і турбота тата не зменшаться, не зміняться.

Татові, особливо якщо розлучення відбувається з його «вини», також важливо бачити і відчувати, що яким би «негідником» ви особисто його не вважали, але поводитеся гідно перед дитиною, не принижуєте його, не очорняєте і не обмежуєте його як батька. Повірте, саме через це чоловіки часто «відмовляються» від дитини: раз я такий для вас поганий, то буду поганий у всьому.

Це не спроба виправдати такий чоловічий самозахист, а пояснення чоловічої психології

Не втручайтеся у стосунки дитини і батька

Це найкраще, що мама може зробити після розлучення. За умови, що з батьком ви все мирно обговорили і досягли певних домовленостей. Дозволяйте дитині любити тата, підтримуйте їхні зустрічі, не лізьте з розпитуваннями, не телефонуйте сто контрольних разів, коли вони разом проводять час. Не відчитуйте тата за те, що забув одягнути на дитину шапку, а влітку намазати сонцезахисним кремом. Голова зігріється, засмага зійде, а принижена при дитині гідність і авторитет батька лише посилять його внутрішній «блок» у спілкуванні з вами і з дитиною.

Закарбуйте собі і м’яко пояснюйте дитині головний принцип: всі люди різні, і мама з татом теж – це нормально. Батьки можуть мати різні погляди, захоплюватися різними речами і по-різному поводитися. Але ні мама, ні тато не є важливішим, кращим чи правильнішим – для дитини вони рівні за значимістю.

Одна з поширених батьківських помилок після розлучення: ставити дітей перед вибором – з ким ти хочеш бути, кого ти більше любиш. Якщо мамі чи татові приходить в голову таке питання, варто замислитися не над відповіддю дитини, а над тим, чому доросла людина таке запитує.

Дуже часто батьки діють заради власного самоствердження, а не блага дитини

Якщо батько не хоче спілкуватися з дитиною…

Ще раз обумовлю: йдеться не про батька-алкоголіка чи тирана, а про цілком адекватного (наче ж), здорового, дієздатного чоловіка, який до розлучення «був нормальним татом», а після розлучення «зрікся дитини». Можливо, не повністю зрікся – час від часу з’являється на горизонті: у великі свята, після ваших нагадувань і без особливого бажання. «Вічно зайнятий». 

Причин такої поведінки може бути багато. І озвучена вище – «раз я поганий, то буду поганий в усьому» – лише одна з них. В глибинах чоловічого мозку розбиратися можна довго і нудно, але не в цьому наше завдання. Наше завдання – зрозуміти, як реагувати на дитячі питання, на дитячий сум?

Психологи радять зустрітися удвох з батьком і постаратися обговорити, що з ним відувається, чим викликані такі зміни. Можливо, спілкування з дитиною для нього болісно, можливо, він відчуває негативні емоції або є якісь інші внутрішні причини і труднощі. Зрозуміло, це дуже важко – говорити з колишнім чоловіком без наїздів, претензій, докорів. Але заради дитини варто постаратися: що для вас важливіше – власні амбіції, образи, емоції чи почуття невинної у вашому розлученні дитини? Це питання поставте і чоловіку. Щиро, по-людськи. Як союзниця, а не ворог у вихованні дитини.

Такий піхід має подіяти на чоловіка – на адекватного, розумного, людяного

Батькові байдуже

Якщо поговорити і домовитися з батьком не вдасться – буває й таке, і він надалі уникає спілкування з дитиною, то рано чи пізно вам доведеться пояснити їй причину. Адже дитина колись все ж спитає, де тато, чому і куди пропав. Рекомендуємо говорити чесно: не прикрашати, не перебільшувати, не очорняти, не прикривати батька – діти все одно відчують невідповідність і брехню. Скажіть так, як є: «Тато зараз займається своїми справами, влаштовує своє життя, йому потрібен час, щоб все усвідомити, перебудувати. Давай почекаємо».

Але перш ніж почати розмову з дитиною, відокремте в собі внутрішньо почуття до його батька як до екс-чоловіка і як до батька. Ще одне не просте завдання, але ви маєте говорити з дитиною без своїх негативних емоцій. І дуже бажано викликати дитину на щиру розмову: як вона сприймає відсутність тата в житті, чого потребує, за чим сумує. Не робіть це у вигляді допиту, а застосуйте метод «активного слухання»: зачепіть одним питанням і дайте виговоритися. Обійміть, погладьте, притуліть до себе, щоб дитина відчула близькість, підтримку, бажання допомогти, а не «з’ясувати». Дозвольте виплеснути їй свої емоції, як негативні, так і позитивні, без осуду чи образ «ах, то ти хочеш до свого байдужого тата?!». Пам’ятайте, при його байдужості ви – єдина найрідніша людина для свого дитя. Ви не зможете замінити йому тата, і цього не потрібно. Ваше завдання – залишитися мамою. Люблячою за двох.

Щиро бажаю нашим україночкам ніколи не опянтися в такій непростій ситуації. А тим, хто опинився хочу сказати: жінка, яка має дітей, ніколи не буде самотньою. Розумна, щира, життєлюбна попри всі випробування жінка навіть з дітьми обов’язково зустріне того самого чоловіка – свого, коханого, здатного стати вашим дітям справді батьком, хоч і не по крові. Замість тих кровних покидьків, які зрікаються власних дітей.