Жінки Розстріляного Відродження: 8 видатних мисткинь і навіть одна лікарка

Третій день листопада – день пам’яті Розстріляного Відродження: саме 3 листопада 1937 року НКВДисти розстріляли десятки представників української інтелігенції. Того дня вбили в’язнів Соловецької в’язниці – українських письменників, митців, художників, які упродовж 1920-30-х років щиро й відчайдушно відроджували українську культуру. До них належали Лесь Курбас, Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Микола Куліш…

Власне, звідси й метафорична назва – Розстріляне Відродження. Цю назву вперше застосував у 1958 році публіцист, політик і громадський діяч Єжи Ґедройць як варіант назви антології української літератури 1917-1933 років. Цю антологію на замовлення Ґедройця готував український літературознавець, публіцист Юрій Лавріненко. Обговорюючи у листуванні це видання, Ґедройць написав: «Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: «Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933 etc.» (…) Що Ви думаєте?». «То нехай же так і буде», – погодився Лавріненко.

З того часу знищену під час сталінського терору українську інтелігенцію називають Розстріляним Відродженням. Але для совєтів наші літератори, художники, актори, науковці залишались «українськими буржуазними націоналістами». Серед них чимало жінок, але більшість їхніх імен назавжди стерта з історії радянськими катами й пропагандою.

У відкритих джерелах і, зокрема, у Вікіпедії налічується щонайменше два десятки представниць Розстріляного Відродження, частина з них – дружини письменників чи художників. Є серед страчених не українки за походженням, але українки за душею. Характерно, що більшість вбито дуже молодими – у віці від 30 до 40 років. Комусь все-таки вдалося уникнути арешту і розстрілу, як, скажімо, легендарній і Раї Троянкер, про яку розповідаємо тут. Але решта, майже всі, загинули від сталінського терору.

Розповідаємо про кількох з них…

ВОЛОДИМИРА КРУШЕЛЬНИЦЬКА
лікарка, публіцистка, громадська діячка

Володимира – одна з представниць відомого галицького роду, її батько Антон – міністр освіти УНР, письменник, педагог. Як усі його діти – ще чотири сини (відомі того часу драматург, письменник, економіст, журналіст), Володимира була талановитою і всебічно обдарованою.

Стала дерматологинею – закінчила Віденську гімназію, медінститут, мала лікарську практику в Рогатині та Львові, захистила докторську дисертацію у Харкові в Інституті венерології та дерматології. Водночас разом з подругою видавала медичні вісники, допомагала братам та батьку.

Їх усіх заарештували – по черзі. Й стратили. Усю велику родину. Майже 10 осіб. За «намір повалення радянської влади і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду». 

Володимиру заарештували після братів і батька – у 1935-му, відправили на Соловки, а через два роки – у 1937-му розстріляли.

НАТАЛЯ КОЦЮБИНСЬКА
мистецтвознавиця

Донька священника з Кам’янець-Подільського, вона здобула хорошу освіту – спершу в тульчинському єпархіальному училищі, потім – на Вищих жіночих курсах у Києві. У часи жовтневого перевороту Наталя Коцюбинська долучилася до Українських визвольних змагань.

З 1923-х років працювала у Всеукраїнській академії наук і свої наукові дослідження присвятила українській етніці, зокрема, вивчала й формувала базу розписів, орнаментів, народну художню промисловість українців. Чималий внесок мистецтвознавиця зробила для збереження колекції українських рушників, килимів, ткацтва, досліджувала замки Поділля, опрацьовувала археологічні місцеві знахідки.

Водночас була чотири рази заарештована: 1919, 1924, 1925 та в 1934 роках за «націоналізм». У 1937 році, перебуваючи на засланні і Саратові, Наталю Коцюбинську засудили до розстрілу.

АДЕЛАЇДА ІВАНОВА-АРТЮХОВА
мистецтвознавиця

Жінка, жодного фото якої не збереглося. Як і дата її смерті… А вона – донька вчителя з дворянського роду, у 1924 році закінчила Київський інститут народної освіти, захоплювалася й вивчала українську графіку і працювала у Всеукраїнському Історичному музеї ім. Шевченка.

Вийшла заміж за видавця Сергія Титаренка, завідувача відділу Державного видавництва України, головного редактора видавництва «Книгоспілка». Подружжя товаришувало й видавало українських письменників-неокласиків, мистецьку й дитячу літературу.

У 1919 Сергія заарештували, але згодом відпустили. У 1929 році засудили за начебто участь у діяльності Спілки визволення України і вислали до Воронежа. Дивом Сергію Титаренко після звільнення вдалося емігрувати до США, де він дожив аж до 86 років.

Чому з ним не виїхала дружина, невідомо. Її ув’язнили у 1935-му за «співчуття і зв’язки з «українськими буржуазними націоналістами» і відправили у табір в кемєрово на росії. Ймовірно, там вона і загинула, адже жодної інформації про неї з того часу не віднайшлося.

Читайте також: Анна Франко: як склалася доля єдиної доньки корифея української літератури

ГАЛИНА МНЕВСЬКА
письменниця, акторка, педагогиня

Полтавка за місцем народження, донька чиновника, членкиня літературної організації «Плуг». Закінчивши вищі жіночі курси у москві, повернулася до України і побувала себе в мистецтві: в акторстві (працювала у трупі Гната Юри у Вінниці), у літературі (писала дитячі оповідання й лірику у Львові), у перекладацькій справі – саме вона вперше переклала українською «Робінзона Крузо». І саме вона підштовхнула свого чоловіка – письменника Клима Поліщука переїхати на територію радянської України – до Харкова, у знаменитий Будинок «Слово».

На п’ять років (з 1925 до 1930-го) вона поринає у письменництво. А в 1930-му разом з чоловіком вони стають першою родиною з того дому, яких заарештували за «український націоналізм».

Чоловіка Клима Поліщука засудили до 10 років заслання і розстріляли у 1937-му. Їй дали п’ять років таборів в Актюбінську і, на відміну від більшості представників Розстріляного Відродження, не розстріляли, а звільнили після відбуття терміну. Однак заборонили повертатись в Україну. Галина залишилася мешкати в Актюбінській області, працювала вчителькою у школі і стала відмінницею народної освіти Казахстану.

ЛАДЯ МОГИЛЯНСЬКА
поетеса

Ще одна пані, родина якої свого часу була дуже відомою і впливовою. Батько — письменник Михайло Могилянський, брат – прозаїк Дмитро Тась, чоловік – журналіст Віктор Коновал, свекор – поет, есер Іван Коновал. 

Ладя (насправді Лідія) народилася й мешкала у Чернігові – закінчила тут Інститут народної освіти, займалася вивченням історичних пам’яток регіону і місцевого фольклору. Чистий «націоналізм», на думку совєтів.

У 1929 році її заарештували вперше за «розповсюдження контрреволюційної літератури» і винесли вирок «розстріляти», але замінили на 10 років таборів – відправили на будівництво на Соловках.

У 1933 році Ладю звільнили достроково, але через 4 роки знову заарештували – вже за «участь у контрреволюційній терористичній організації», яку начебто очолював один з працівників НКВД. У 1937 році їх розстріляли.

Читайте також: Глуха абатиса з цигаркою: свекруха Єлизавети II, яку скалічив Фрейд і врятував Ісус

СОФІЯ НАЛЕПИНСЬКА-БОЙЧУК
художниця-графік

Донька поляка й француженки, не українка, яка стала однією з представниць українського Розстріляного Відродження. Вона навчалася графіки у кращих школах Польщі, Німеччини, Франції, брала участь у головних мистецьких виставках у Відні, Лондоні, Берліні, Стокгольмі, Венеції, Цюриху. У Парижі сталася доленосна для неї зустріч – з художником Михайлом Бойчуком, засновником «бойчукізму», унікального стилю, що поєднував візантійські традиції з європейськими новаціями та українським народним мистецтвом. Закохана, поїхала за ним в Україну.

1917-1930-ті роки були для подружжя цілком щасливими й насиченими. Зокрема, Софія навчалася живопису фрески, допомагала чоловіку, працювала у Національному музеї Львова, очолювала ксилографічну майстерню Інституту пластичних мистецтв у Києві. У 1925 році вступила до Асоціації революційного мистецтва України. Втім, це не врятувало ні її, ні чоловіка від сталінських репресій.

У 1936 році засудили до смертної кари Михайла, у 1937-му Софію, як «шпигунку» і «дружину керівника націоналістичної терористичної організації серед художників». Згодом розстріляли або заслали до таборів майже всіх «бойчукістів».

МИРОСЛАВА СОПІЛКА
поетеса

Її справжнє ім’я – Юлія Мисько-Пастушенко, вона з Львівщини, з родини селянина. Через брак коштів отримала лише початкову освіту, але була обдарована й активна, самотужки вивчала українську літературу. У 1928 році у місцевому журналі вийшли її перші вірші.

Під впливом революційних ідей, яких наслухалася, працюючи у друкарні, разом з чоловіком Михайлом Пастушенком вирушає на територію радянської України. Тут мешкала у Кам’янець-Подільському, у Харкові, в Ірпені. Увійшла до літературної організації «Західня Україна», разом з іншими літераторами заснувала літературну групу «Горно», активно писала й друкувалася.

Але у 1937 році її та чоловіка звинуватили в участі у «контрреволюційній націоналістичній терористичній організації і в роботі на іноземну розвідку. Мирославу розстріляли через 10 днів після чоловіка. У них залишилися двійко дітей. Що з ними сталося – невідомо.

Читайте також: Марія Данилова: кохана шпигунка і двічі дружина Сосюри

ЛЮЦІАНА ПІОНТЕК
письменниця

Як і Софія Бойчук, Люціана не була українкою за походженням, але теж страчена за Україну. Вона – німкеня, народжена у місті Лубни Полтавської губернії. Батько – заможний млинар дав донці хорошу освіту: у Харківському інституті народної освіти. 

Люціана працювала вчителькою, згодом – редакторкою у видавництві «Мистецтво». З 1917 року почала друкувати власні твори – вірші та оповідання. Вийшла заміж за письменника Івана Кулика і за ним поїхала до Канади у 1923-1927 роках, розвивала з ним літературний рух, викладала.

Але подружжя теж повертається в Україну – у Харків, у письменницький будинок «Слово». У 1930 році Івана Кулика призначають секретарем райкому партії у Кам’янець-Подільському, потім пара переїздить до Києва, і Люціана теж стає комуністкою і партсекретарем.

У 1937 році Івана звинуватили у «шпигунській роботі на користь англійців», на допитах він «зізнався», що залучав до цього дружину. Її розстріляли першою. Потім його…

Про ще одну представницю Розстріляного Відродження Олену Журливу – “пантеру чоловічих сердець” читайте окрему велику стататтю за посиланням. Жінка, за якою впадали всі тодішні письменники…