Дівчата, ну чому ми таке не придумали досі! 🙂 Бабусетерапія! Ідея, яка молодим жінкам дасть підтримку, а старшим жінкам – затребуваність і зайнятість. Шкода, що до неї додумались у далекій Африці, а не в нас. І додумався чоловік – практикуючий психіатр, доцент Центру клінічних досліджень Університету Зімбабве Діксон Чібанда. Щоденно зіштовхуючись з проблемами своїх пацієнтів – від серйозних депресій до буденних неприємностей, він шукав спосіб, як зробити недешеву психологічну допомогу безкоштовною і доступною. І придумав залучити… бабусь. Бабусі й в Африці бабусі: вони мають купу вільного часу, неабиякий досвід і величезну потребу бути потрібними. А головне, бабусі вміють вислухати і розрадити.

Діксон задумав проект під назвою «Лавки дружби»: зібрати бабусь-добровільниць і посадити їх на їхнє ж улюблене місце – на лавочки з однойменною вивіскою, але не під під’їздами, а в парках чи на території лікарень. Підсісти до бабусі і виплеснути наболіле міг кожен бажаючий. Бабусі при цьому могли й самі звернутися до перехожого, якщо бачили його підозріло сумний чи стурбований вигляд.

Бабусетерапію пана Чібанди підтримали колеги, а з бабусь вишикувалася черга. Потрібне було лише бодай якесь фінансування, і Діксон звернувся до міністерства охорони здоров’я за грантом і… отримав відмову: мовляв, це дилетантство. Впертий психіатр не здався і розпочав проєкт за власні кошти.

За один лише тиждень він зібрав 14 зімбабвійських бабусь, провів з ними експрес-курс «першої невідкладної психологічної допомоги» і розсадив на «лавочки дружби»

Доктор Чібанда під час виступу на міжнародній платформі інновацій TEDex

Читайте також: Як казала моя бабуся: 17 порад дорослим онучкам на всі випадки життя

Вже через кілька місяців до Діксона звернулося керівництво МОЗ і саме запропонувало фінансову підтримку: настільки бабусетерапія виявилася ефективною, а бабусі не мали відбою від бажаючих виговорится. Спершу вони просто слухали «пацієнтів», в особливо складних випадках пропонували прийти ще і записували «сповіді» на диктофон, щоб потім разом з доктором Чібандою розробити індивідуальну терапію.

Бабусі (і навіть бабуся Діксона) працювали віддано навіть, коли він затримував їхні символічні зарплати – бо працювали не заради заробітку, а для допомоги людям. Вони виявилися успішнішими за професійних психіатрів, вправнішими за дідусів і молодих жінок, яких інколи заради експерименту залучав Діксон. За перший рік існування «лавочок» кількість пацієнтів в психоневрологічній лікарні Зімбабве зменшилася на 36%.

Ініціативою африканського лікаря зацікавилися канадскі медорганізації – пан Чібанда розробляв і для них свій проект. За його підрахунками, до 2050 року в світі налічуватиметься понад півтора мільярди літніх жінок, а значить його практику завжди буде кому втілювати. Хтозна, може й ми у 80 теж влаштуємося на “лавочки” до Діксона Чібанди – тільки вже українського 🙂

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: