Олена Заславська: студії "Діє-Слово" виповнилося три роки

Авторський проєкт Олени Заславської, студія “Діє-Слово”, 28 березня відзначив свій день народження – студії виповнилося 3 роки. Громадська організація зарекомендувала себе унікальними лекціями, семінарами та конференціями, з професійними спікерами – знавцями своєї справи. Студія “Діє-Слово” також є представницьким он-лайн майданчиком і надає інформаційну та технічну підтримку заходам партнерів, має свою постійну слухацьку аудиторію, яка збільшується від лекції до лекції.

Журналіст Олександр Грінік спеціально для “Українок” поспілкувався з Оленою Заславською про становлення студії…

Пані Олена, як давно існує Ваша студія, з чого вона починала свій розвиток?

Студія з’явилася, насправді, випадково. У 2020 році, як ми знаємо, розпочався карантин, а у нас паралельно тривало два проєкти.

Перший – це міжнародна конференція. Вона мала відбутися 15 березня 2020 року в великому залі ТНУ в Києві за участі 20 іноземців, представників посольств тощо. Але 10 березня весь світ був закритий на ковідний карантин.

Другий – це курс дисидента та правозахисника пана Йосифа Зісельса, який він проводив для студентів Таврійського національного університету. Вже в авдиторіях відбулися три лекції курсу із, здається, десяти, і зупинити курс було неможливо. Так вийшло, що я була куратором цього курсу.

Як і всі наші колеги, хто запланував якісь події в той час, ми перейшли в зуум.

Зрозуміло, що проводити велику конференцію за один день в зуумі – це погана ідея. Ніхто нас сидіти та слухати цілий день не буде.

Ми вирішили пролонгувати конференцію на кілька місяців та організовувати одну-дві доповіді на тиждень. Спікери таким чином отримували більше лекційного часу для розповіді та відповідей на запитання.

Я потихеньку дізнавалася, що таке зуум, бо й гадки не мала, як це взагалі працює, і перед кожним ефіром працювала на програмі, як на тенажері – тиць туди, тиць сюди – що відбуватиметься. Ми навіть пережили дуже непрємну хакерську атаку.

І десь через три тижні, прокинушись уранці, вирішила, що все це потрібно об’єднати під якимось одним дахом, під однією назвою. Так 28 березня 2020 року і виникла студія “Лимонад”.

Буквально за півдня зробила все, починаючи від логотипа, закінчуючи сторінкою у фейсбуці та ютуб-каналом. Через кілька місяців у студії з’явився і свій сайт.

Чому «Лимонад»? У книжці Дейла Карнегі колись давно побачила відомий вислів, який запам’ятала на все життя, як особистий девіз: “Якщо тобі дістався лимон – зроби з нього лимонад”. Це було актуально, тому що на той момент ми всі на карантині отримали кожний свій лимон.

Рівно через півроку, на початку 2021, йшла підготовка до 30-річчя Вааду України, і конференція з цього приводу повинна була відбутись на базі Студії, але за умови, що ми змінимо назву, тому що керівництву Ваада назва “Лимонад” не подобалась.

Я вагалась, тому що назва “Лимонад” підходила багатьом гостям студії, тому подзвонила Світлані Леонідівні Кузьминій – директорці Інституту філології та журналістики ТНУ, попросити поради. Через 15 хвилин після нашого подвійного мозкового штурму виникла назва “Діє-Слово” та слоган “Кожному слову свій час, кожному часу своя дія”, а ще через годину я закінчила роботу над новим логотипом.

Так, студія отримала нову назву, під якою і була зареєстрована як громадська організація – сучасне медіа

Які формати ваших заходів? Чи є у вас певні особливості, що роблять їх унікальними?

Основний формат наших заходів – лекційний, але ми влаштовуємо багато інтерв’ю та презентацій. Наприклад, є у нас такий формат – відкрите інтерв’ю. Це звичайне на перший погляд інтерв’ю, але присутність глядачів – гостей студії надає можливість ставити питання, вступати в дискусію тощо.

З найцікавіших – це зустріч з Пітером Померанцевим – дуже відомим журналістом та продюсером, Юрієм Ярим-Агаєвим – дисидентом радянських часів, з політологом Вячеславом Ліхачовим, з Дарією Мураками – українкою, яка живе в Японії та допомагає українськими біженцям, режисеркою-документалісткою Лесею Дяк, яка знімала на проєкті “Коло Надії” документальний фільм про жінок, які втратили рідних після 24 лютого, і не тільки. За три роки ми провели майже 200 зустрічей, і нашими гостями стали депутати, юристи, політики, історики, дослідники, і навіть ізраїльський міністр.

У березні 2023 року ми розпочали співпрацю з Інститутом близькосхідних досліджень та його директором Ігорем Семиволосом.

24 лютого ми зустріли в середині проєкту “Розстріляне мистецтво”, спікерами якого були відома мистецтвознавиця Діана Клочко та перекладач, професор Чернівецького університету Петро Рихло. Це проєкт про митців, які загинули під час Другої Світової, але залишили нам у спадок свої твори. На жаль, ця назва виявилась пророрцькою.

Вранці я зателефонувала пані Діані та спитала: “Ми працюємо?”. Вона відповіла: ”Звісно! Я готуюсь до лекції”. І до нас на ефір прийшли майже всі, хто був на попередній лекції, а це майже 100 людей. Наприкінці слухачі говорили, що крім інформаційної складової, вони мали змогу ще й на годину відволіктися від того, що відбувається в країні.

Ми провели цей проєкт повністю і потім ні тижня не припиняли свою роботу, тільки змінивши історичну тематику зустрічей на розмову про Гаазький трибунал, спірні території, стан у країні тощо.

Які проєкти Студія “Діє-Слово” проводить саме зараз?

Зараз ми розпочали новий проєкт «Україна та (…) через рік повномасштабного вторгнення», де замість дужок ставиться назва країни.

Проєкт розпочався зустріччю “Україна та Ізраїль”, потім ми провели “Україна та Японія”, 30 березня сподіваюсь проведемо “Україна та арабські країни”, готуємо зустріч “Україна та США”, і я дуже сподіваюся провести зустріч “Україна та Німеччина”.

Це дуже серйозний проєкт, аналогічних я поки не бачила.

Тиждень тому ми завершили великий лекційний курс “Тиждень Барбароси” про початок Другої Світової та аналогії з нашими часом.

Загалом за три роки ми провели понад 15 проєктів та майже 200 різних зустрічей, інтерв’ю, конференцій тощо.

Чи важко було знайти свою аудиторію?

О так… Насправді розмова про аудиторію – це найголовніше, про що треба говорити в медійній роботі. Ми тисячу разів можемо організувати гарний захід, і туди ніхто не прийде. Це дуже складний процес.

Пам’ятаю цей етап. На той момент, ясна річ, у нас не було бази розсилок, не було групи в телеграмі, не було ще аудиторії у фейсбуці…

Перед кожною лекцією я відкривала месенджер і просто всім своїм знайомим за 15 хвилин до початку лекції надсилала нагадування.

І в результаті ми мали аудиторію 15-20 осіб, а коли бачила, що у нас в ефірі 30-35 осіб, вважала це перемогою. Сьогодні, коли бачу в зуум-зустрічі менше 50 осіб, вважаю, що програла, сідаю і думаю, де ми не допрацювали…

Це було дійсно важко, але ми навчилися, ми отримали свій досвід, отримали саме своїх глядачів. Постійні учасники – це успішність роботи будь-якого публічного проєкту

Скільки всього людей працюють над забезпеченням роботи Студії “Діє-Слово”?

Не так вже й багато. Крім мене, у нас постійна команда – це чудова, найпрофесійніша Алфія Шевченко, яка займається редакцією відеоматеріалів, моя помічниця Юлія Пономаренко, яка займається адмініструванням фейсбук-акаунта.

Щодо основної мозкової частини, то мені допомагає Юрій Корогодський – історик та досвідчений журналіст. Зараз до нас доєдналася журналістка та викладачка ТНУ Наталія Леонідівна Малиновська. Ну, і звісно, наші чудові спікери та слухачі.

У проєкта дуже багато друзів, і я не уявляю наше життя без їхніх порад та допомоги. Вони живуть не тільки в Україні, а й в Ізраїлі, Німеччині, США, і навіть в Японії.

В якийсь момент ми звернули увагу, що вже не ми самі шукаємо теми для роботи, а й нам пропонують теми лекцій, зустрічей або дискусій. Це ще одна сходинка розвитку нашого проекту.

Приведу один приклад з багатьох. Зараз у нас у студії читає лекції ізраїльський історик Михаєль Бронштейн. Тема першого його курсу – “Історія ізраїльських війн”. Це була мрія, тому що існує така думка в громадянському суспільстві, що Ізраїль та Україна дуже схожі країни. Я хотіла показати, що це зовсім не так.

У першій розмові пан Міхаєль сказав: «Мені 75 років, я не можу сьогодні взяти автомат, і піти на війну, я буду тільки там заважати. Все, що я можу, це прочитати курси лекцій, якщо Україна готова прийняти від мене таку допомогу, то я готовий!” І це не єдиний такий випадок, і не одна така розмова, коли люди вважають за потрібне допомагати не тільки грошима, але й інформаційно.

У вас були форс-мажори?

Звісно, у кого їх не буває, але є історія, яку не можу не розповісти. У нас була запланована унікальна зустріч – В’ячеслав Лихачов, наш постійний гість, один з найкращих аналітиків в Україні сьогодні, та його колега Руслан Халіков, керівник проєкту, який займався дослідженням знищення культових будівель України після 24 лютого. Це був серйозний державний проєкт, і я була дуже задоволена, що одна з презентацій їх доповіді буде саме у нас. Ми чекали в ефірі багато людей.

Зранку цього дня був великий ракетний обстріл, і по всій країни майже не було світла. На початку зустрічі, через три хвилини, як відкрила зум, у мене світло теж зникло. Дивом встигла перемкнути конференцію на колегу з-за кордону, і тут зник мобільний зв’язок теж.

На вулиці було досить холодно, був кінець листопада. Наші спікери знайшли місце з мобільним інтернетом десь на лавочці в лівобережних кущах, та повністю провели зустріч. В онлайн аудиторії було 25 людей, і вони вирішили працювати.
Навіть якось зберігся запис, на якому видно, що за спиною наших лекторів повна темрява.

Коли нарешті зв’язок відновився, Слава мені зателефонував і сказав: “Не хвилюйтеся, ми все зробили, тільки презентацію з телефона показати не вийшло, але було багато запитань”. У цей момент я зрозуміла, що студія житиме попри що.

Ваші історії дійсно надихають… Що ви можете порадити тим, хто тільки починає розвивати свій аналогічний проєкт?

Гарне питання… На мою думку, терпіння та розуміння того, що це – нескінчений процес. Ти кожен день шукаєш ідеї для проєктів та зустрічей, шукаєш партнерів, спікерів, тощо.

Як тільки ти думаєш, що все добре, що вже є велика аудиторія, що й завтра вона збережеться, то будь готовий, що після 120 глядачів в зумі і ще 50 в фейсбуці, у тебе буде 15.

Перед кожною лекцією або зустріччю треба починати все спочатку, якщо людина не розуміє цього, то нічого не вийде

Які найближчі плани?

У планах проведення в середині травня великої міжнародної конференції, яка буде присвячена 75-річчю незалежності Держави Ізраїль. Студія “Діє-Слово” – інформаційний партнер цього заходу. Його проводять Сіоністська федерація України (СФУ) та Міжнародна міждисциплінарна сертифікатна програма з юдаїки у співпраці з Інститутом сходознавства ім. Кримського НАНУ та Центром близькосхідних досліджень за підтримки Департаменту ВСО зі зв’язків з громадянами Ізраїлю за кордоном Всесвітньої сіоністської організації (ВСО), та за участі багатьох громадських організацій.

Ми запросили до виступів дипломатів, громадських діячів, журналістів з обох країн, які мали відношення до встановлення дипломатичних стосунків між державами. Більшість з них вже надали свою згоду виступити.

Тема звязків з Ізраїлем дуже не проста. Я сподіваюсь, що ця конференція трошки розставить “точки над і“.

Як фінансується Студія?

Для мене принципово, щоб зустрічі для наших гостей були безкоштовними.

Ми шукаємо грантодавців, які підтримують сучасні медіа, запрошуємо рекламодавців. Ми зареєстровані на Patreon, і в планах монетизувати наш .туб-канал. Це все дасть нам можливості росту та охоплювати більше аудиторії. Також Студія має свій телеграм-канал та свій сайт.

Приєднуйтесь до Студії «Діє-Слово»: