АДА РОГОВЦЕВА: ТА, ЩО ЗАПАЛА В СЕРЦЕ

Ексклюзивне інтерв’ю для українок про силу любові, улюблені ролі, вік, дітей і навіть підтяжку обличчя

Розмовляла
Вікторія Шапаренко

Ця розмова цінна не лише відвертістю і щирістю, а й тим, що Ада Миколаївна зараз дуже рідко дає інтерв’ю, але все ж знайшла час для журналу “Українки” та нашого автора Вікторії Шапаренко. Вони познайомилися на мистецькому фестивалі #KropFest, куди Ада Миколаївна приїхала з виставою “Соломон у спідниці” – зал був заповнений вщент, і кожен вихід актриси на сцену зривав аплодисменти. Поговорити вдалося похапцем, після вистави, однак попри все – це було неймовірне задоволення. Влучні відповіді, мудрі поради, щира безпосередність – і теплі обійми насамкінець…

АДА РОГОВЦЕВА: РІДКІСНЕ ІМ’Я, НЕПОВТОРНІ РОЛІ

Адо Миколаївно, як це – бути живою легендою? Ви якось зазначили: «Я звикла до того, що мені говорили дуже часто: “Боже, як я вас люблю! “Потім стали говорити: “Боже мій, як вас любить моя мама”. Потім: “Як вас любить моя бабуся!” Тепер мені кажуть: “Як вас любила моя бабуся”. Як ставитеся до своєї популярності?
Я завжди цінувала цю народну любов, але ніколи не приймала це на свій рахунок. Бо якщо задумаєшся, що тебе варто за щось любить, то на цьому любов і закінчиться, адже це як аванс, який тобі люди дають. Ти запала в серце, і про це так сказали. Але для того, щоб це підтримувати, треба дуже багато роботи, незважаючи ні на що: ні на вік, ні на здоров’я, ні на всякі негаразди, навіть на війну… Треба працювати, робити свою роботу. Любов можлива тільки через це. Адже це не мене люблять, а якусь мою справу чи мою роль.

У вас рідкісне ім’я – за таким не сховаєшся, не зможеш бути непомітною. Ви його в дитинстві любили чи навпаки?
У мене ніколи не було ніяких проблем з іменем, воно мені завжди подобалося.

Ви досі працюєте, ваші колеги кажуть, що ви неймовірно дисциплінована людина, супер-професіонал. Вам близький перфекціонізм? Ви завжди були людиною, яка потребує роботи?
Це не людина потребує роботи, а робота потребує людини. І якщо в тебе є сили, душа і совість, ти її будеш робити. Колись ми жили у комунальній квартирі, було багато сусідів, а в мами було дуже хворе серце, і коли була наша сусідська черга помити всі підлоги, коридори, туалети і кухню, це робила я. Не тому що я така хороша абощо, а тому що я дуже любила маму і жаліла її. І тому сама це робила, хоча й дуже гидувала мити спільні туалети. Якщо є любов у серці, вона підкаже.

Ви зіграли безліч прекрасних ролей. Яка запам’яталася найбільше? Чи є серед них найулюбленіша?
Не те, що запам’яталась, просто одну роль я зіграла 650 разів – у «Варшавській мелодії». І я не можу її зраджувати.

ГОЛОВНІ НЕАКТОРСЬКІ ЗДОБУТКИ

А є ролі, які ще хочеться зіграти?
Я ніколи не хотіла когось зіграти, я була щасливою у цьому плані людиною – ролей завжди було багато. Однак останнім часом я граю лише у режисурі своєї дочки Катерини Степанкової. Чому? Через те, що вона мене знає, як ніхто, знає, що мене може зачепити, відповідно, що мені запропонувати. Крім того, її дуже люблять актори, з якими вона працює, дуже їй довіряють, а мені це приємно – як мамі.

Катерина для вас – не лише донька, але й найкращий друг, найкращий режисер. Чи легко перебудовуватися з ролі мами на роль актриси? Чи це якийсь симбіоз?
У мене ніколи не було суто професійних стосунків. Коли працюєш професійно, ти працюєш, і тут не до стосунків – це робота. А які в нас особисті стосунки, нікого не хвилює. Катя мені – і дочка, і режисер, так. Без Каті я б не жила – коли помер мій син, я вмерла разом з ним. І те, що я існую на білому світі і говорю з вами, тільки через те, що у мене є дочка, така, яка є. Вона примусила мене написати книжку, зайняла у театрі, і це не те, що відволікає – це рятує. Є для кого і заради кого жити – є дитина, є онуки, є дочка мого хлопчика покійного… Але головне, що це дає сили.

Ваша внучка Даша продовжила театральну династію і теж вступила на режисерський. Ви ділитеся з нею своїм багатим досвідом?
Даша вчиться на другому курсі театрального, на режисерському факультеті, і я щаслива, що 12 років свого життя вона провела поруч з татом, і він її зробив. Зробив людиною, вимогливою до себе, зі смаком. Зараз їй 18 років, і вона не знає, що таке манірність, каверзи. Така дитина, хоч до рани прикладай. І розумна. Кажуть, що дітей хвалити не можна, але як тут без цього? Це не мої здобутки – її тато такою зробив. І її мама, Ольга Семьошкіна, головний хореограф в театрі ім. Франка. І, звичайно, ми завжди поруч, і Катерина, яка так само її не відпускає. А люди, які поруч, багато важать і в долі, і в характері.

Читайте також: Великі маленькі радощі Ахтема Сеітаблаєва

СВІДОЦТВО ПРО ЖИТТЯ АДИ РОГОВЦЕВОЇ

Ви нетусовочна людина, але культурні фестивалі відвідуєте, як от «Кропфест». Що в них подобається, приваблює?
Я дуже рідко їх відвідую, хіба як голова або член журі. Іноді приїжджаю і з виставою, як зараз. Для мене це просто робота.

Ви багато років ведете щоденники, які стали основою для автобіографічної книги «Свідоцтво про життя». У ній ви дуже відверті. Для багатьох людей це нетипово – є свої обмеження на кшталт не треба виносити сміття з хати, щастя любить тишу… А ви як вважаєте?
Якщо людина не відверта, то нащо тоді бути? Тоді не треба й відкривати рота. А як ти це робиш, то маєш казати так, як воно є, а не так, як воно комусь здається. А я к воно є, не завжди буває приємним, «пригладженим». Життя – воно жорстке. Тому й книжки мої бентежні. Я не завжди отримую тільки оплески і квіти – буває по-всякому. Так про це й написано.

У вашому житті було багато різних подій, в тому числі й трагічних. Що допомогло все це пережити? У чому ваша сила?
Любов. Тільки Бог і любов – більше нічого немає. Терпіння і любов, які дає Бог. Якось малий внук спитав мене: «Адо, ти кого більше любиш: Бога чи мене?». Я йому: «Ти що, здурів? Звичайно, Бога». Він засмутився, насупився: «Як це може бути?». І я йому розповіла: «Все у світі йде від любові, і від любові народжуються діти. Бог нас зробив для того, щоб ми любили і множились. Звідти я і звідти ти». І він все зрозумів.

У якому віці вам було найкомфортніше? Може, в якийсь хотілося б повернутися?
Нема такого віку. Хоча сказати, що мені комфортно у моєму віці, не можна ніяк. У 80 так не буває. Гарно, коли є сили, молодість, бажання, живі емоції, коли не треба докладати сил, щоб виконати якусь роботу. Якось сусідка баба Галя мені казала: «Та наче нічого живу, але дуже дешева до роботи стала». І це пригнічує.

КНИЖКОВА НАРКОМАНКА І ЛЕДІ

Ви якось сказали, що з юних років відчували себе дорослою, мудрою. Як відчуваєте себе тепер, в 81? Що найбільше радує: діти, онуки?
Дійсно, я ніколи не була дитиною, мабуть, тому, що народилася у повоєнний час, коли були великі нестатки. А коли ти розумний, то не про юність. Зараз мене радує все: ранок, який починається і відкриває новий день, те, що ти живеш, бачиш. Я дуже люблю своє село, садок. І коли мені випадає навіть тиждень побути там на самоті, я щаслива. І коли діти кажуть «Мабуть, тобі там нудно – давай ми приїдемо», я їм відповідаю: «Можете й не приїжджати». Мені самій ніколи не буває сумно, може, тому, що прожила все життя на «базарі» чи «стадіоні», серед людей, у натовпі. Я завжди багато читала, а зараз – просто як книжкова наркоманка. Або думаю. Як у Миколайчука у «Вавилоні»: «…я думаю, я взагалі думаю…» Так і я.

До речі, онуки називають вас по імені. Це ви їх навчили чи вони самі?
Я ж не божевільна – чого б я їх такого вчила? Просто це ім’я дуже публічне, зразу і в побут переходить. Крім того, у акторів дуже демократичне середовище, та й на заході немає ніяких по-батькові. Але мені дуже подобається, коли я зустрічаю сім’ї з традиціями, де тата і маму називають на «ви», бо так виховали, привчили.

Ви однолюб, але також і красива жінка. Після смерті чоловіка надходили пропозиції руки і серця?
Я ж нормальна людина: і надходили, і відмовляла, сміючись. Як кажуть у Англії, якщо жінка після певного віку розмірковує про секс, вона не леді. А я леді. Все залежить від людини. Є вік, коли це природою закладено, і вік, коли треба вже думати про душу.

У вас є свій неповторний стиль. Слідкуєте за модою?
Немає в мене якогось особистого стилю, хіба сценічні образи. А в житті я собі вдягаюся і все. За модою слідкую, там багато чого відбувається, носять то довше, то коротше, але до мене це ніколи не мало особливого стосунку. Спочатку не було часу, потім можливостей, а потім потреби.

Читайте також: Антоніна Хижняк: Мотря Кайдаш нашого часу

ЩАСТЯ ЯК СПАЛАХ

Чула, що ви ніколи не робили підтяжок, уколів молодості. У чому ваш секрет краси? Як доглядаєте за собою?
Насправді я робила підтяжку одного разу, у 60 років. І уколи час від часу робила. Можливо, не робила б, якби професія не потребувала естетики. Але вже більше 10 років нічого не роблю – мої ролі вимагають мого обличчя. До того ж у мене є чудовий друг, лікар, професор і академік – пластичний хірург. І я йому якось кажу: «Так хочеться щось трішечки підтягти». А він мені: «Адо, ну обличчя ти підтягнеш, а куди маразм?». Тож таким не захоплююсь. Особливого догляду за собою у мене теж нема – не люблю креми, мені всі вони здаються жирними. Як потім сторінки книжки перегортати? Мабуть, уся справа у генетиці. Хоча я не вважаю, що якось надзвичайно виглядаю на свій вік, то, може, комусь так здається.

Ви щасливі? Про що мрієте? Що б хотіли побажати читачкам?
Чехов якось сказав: «Даже в человеческом счастье есть что-то грустное. По крайней мере, я лично, вспоминая свою жизнь, ярко сознаю свое счастье именно в те минуты, когда, казалось тогда, я был наиболее несчастлив». Це про мене. Щастя – це якийсь спалах, який не може продовжуватись довго, і часто помічаєш це вже опісля… Але все одно в житті є багато прекрасного, і я рада, що працюю, комусь потрібна, що є люди, заради яких хочеться жити. Головна моя мрія – про перемогу і мир на нашій землі. А жінкам хочу побажати здоров’я, роботи, яка приносить задоволення чи принаймні не дратує, коханої людини поруч. Любов – то велике щастя, але навіть якщо вона проходить, важливо, щоб лишилась повага, увага і терпіння.

Ада Миколаївна Роговцева – наша щира любов, так само як і Сергій Жадан. Теж сподіваємося зробити з ним відверте інтерв’ю, а поки пропонуємо добірку його найкращих цитат: Сергій Жадан про любов, життя, час та війну.