Знай наших: електромонтерка, газозварниця, слюсарки та жінки-ковалі

Сто двадцять два роки тому 14 липня 1902 року Роуз Ізабель Спенсер стала першою жінкою, що кермувала дирижаблем у Лондоні. Ця подія стала тоді сенсацією й викликала неабиякий суспільний резонанс – “чи жіноча це взагалі справа”. Навряд чи тодішні жінки уявляли, що через сто років вони опанують не лише дирижабль. В Україні цей процес активізувався через війну – жінки змушені ставати до справ, які раніше вважалися чоловічими. Але роблять це не без заповзяття та цікавості – історії жінок, про яких розповіли «Суспільне Новини» тому доказ. Ділимося.

ЄДИНА ЖІНКА-ЕЛЕКТРОМОНТЕРКА
НА ЧЕРНІГІВЩИНІ
ІРИНА ШАЛАПУДА

Вже 30 років Ірина працює черговою і електромонтеркою у «Чернігівобленерго» – контролює роботу електропідстанції та ліквідовує несправності. І після початку повномасштабної війни вона не залишила робоче місце.

Жінка прийшла працювати на підстанцію, коли їй було 28 – у 1994-му. Каже: робота досить небезпечна. Згадує один із випадків: «Переключалися, виводили обладнання в ремонт. Я відключала шинний роз’єднувач, і зрізало ізолятор, а це 35 тисяч кіловольтів ну буквально від мого плеча. Якби я трохи не так ступила…»

Навколо підстанції все засадила квітами: «Де який клаптик землі, щоб не пустував, не заростав, стараюсь його окультурити. Де тільки можна, де тільки росте та квітка. Не росте – значить, землі понаносила із канав».

Торік президент України Володимир Зеленський нагородив Ірину орденом Княгині Ольги III ступеня. І дуже справедливо – вона не уявляє свого життя без підстанції: «Два роки залишилось до пенсії, я думаю: люди добрі, що я тоді робитиму? Як я можу сюди не йти? Поки здоров’я буде – буду ходити. Приросла вже я сюди».

ЄДИНА ЖІНКА
ГАЗОЗВАРНИЦЯ З СУМЩИНИ
АЛЬОНА ЗВАЛІНСЬКА

Жінка навчається за спеціальністю «електрогазозварник», сама обрала цю професію в центрі зайнятості. Раніше вона працювала ливарницею пластмас. «Пропанували на перукарку, нейл-майстриню, але ні, це не моє, однозначно не моє – залізяки рідніше виявилися, – розповідає Альона. – Мені подобається сам процес. І результат бачити потім. Цікаво спостерігати, як метал приварюється до металу, як сама по собі «ванна» бурлить. Це заворожує мене. Я й вдома займаюся, в мене вдома два апарати є». Вона з дитинства захоплювалася залізом, її брат – електрогазозварник. Та й дід любив залізяччя і хазяйновитий був, може, від діда пішло.

Але у неї все добре виходить, навіть дещо краще, ніж у чоловіків, бо жінки більш акуратні. Взагалі, це не така важка професія, як здається. Важче, каже Альона, було пояснити іншим свій вибір: «Досі всіх дивує: «Як це, ти зварник. Не схожа». А за якими критеріями? Якщо це подобається, то легко йде. Особливо захоплюють складні задачі, де треба поміркувати. От брат-військовий притяг машину постріляну, і там треба було так зробить, щоб вона не була як решето. Довелося мудрувати, як залатати».

Після навчання Альона повернеться в рідну Охтирку, де її чекають семеро дітей віком від 4 до 24 років. Вона вже має запрошення на роботу, працюватиме у зварювальному цеху, а зараз проходить там практику.

ЖІНКИ-КОВАЛІ
З КУЗНІ ВОЛОНТЕРІВ
НА ЧЕРКАЩИНІ

У селі Лебедин на Черкащині дійсно «кують перемогу» – виготовляють речі, необхідні для військових: скоби, молотки, сокири, кирки. У кузні працюють і жінки-волонтерки. Тетяна Чепур дізналася про те, що тут потрібні люди, на похованні військового: «Запрошували чоловіків, але вони чомусь не виявили ініціативу. Тому у нас в кузні тут дуже багато жінок. Я взагалі працюю державним службовцем, а сюди приходжу вечорами. Працюємо з 19 до 24, іноді й до години ночі».

Волонтерка Лілія Усик додає – клепають скоби військовим, бо знають, що вони дуже потрібні: «Спочатку, коли ми тільки починали, у нас не зовсім виходило – не вистачало сили удару. А потім стали уявляти ворога і так гатили молотком!».

«24 лютого, коли почалася війна, до нас звернувся односелець – друг мій Сергій Ковіта, вічна йому пам’ять! Попросив у нас скоби, 300 штук». Друг Миколи загинув, але «кувати перемогу» з усіма продовжує його батько – пан Валентин.

За весь час роботи кузні виготовили 95 тисяч скоб та 7 з половиною тисяч кирок. Вони потрібні для риття окопів. Також для захисників виготовили 600 триног для казанів, 107 буржуйок, 4101 молоток та 3600 сокир.

«Тут немає легкої роботи. Але усвідомлення, для чого ти це робиш, додає сил. Тому не думаєш про втому, хіба коли приїздиш додому», – говорить волонтерка Діана Дрозд.

ЖІНКИ-СЛЮСАРКИ
З КРЕМЕНЧУКА

У Кременчуцькому професійно-технічному училищі № 26 є безоплатні курси, де навчають жінок на слюсарок. Опанувати  нову професію охочі можуть протягом 40 днів за двома спеціалізаціями.  Жінок, зокрема, навчають на слюсарок з ремонту колісних транспортних засобів. Триває реєстрація на навчання й за іншою спеціалізацією –слюсарка з механоскладальних робіт. «Для чого це потрібно? Бо ми бачимо, що у нас гендерна рівність. І ми хочемо, щоб жінки опанували ті робочі професії, у яких є потреба на ринку праці», – говорить директор училища Євгеній Жаров.

Й усі вони отримають сертифікати про успішне проходження курсів. Серед учасниць – 35-річна психологиня Василина Козирева, яка вибрала цю професію зовсім не через скруту. «Це моя дитяча мрія, – розповідає вона. – От мені взагалі ще з дитинства було цікаво, по-перше, автомобілі, по-друге, щось крутити, викручувати. Трішки було досвіду, небагато. Але усі розмови зводилися до того, що це не жіноча справа, що тобі там робити і тому подібне».

«Це безкоштовне навчання, націлене на більш вразливі верстви населення, але ми залучаємо до нього й усіх бажаючих жінок, які хочуть опанувати чоловічу професію», – наголошує Тетяна Янкевич, представниця ГО «Інша жінка», яке є співорганізатором курсів.