Я – ПЛАНЕРИСТКА. ІСТОРІЯ ОЛЕНИ ЯКИМЧУК

Ну добре, не літаком, а планером, але все одно – цілою повітряною махіною. Сама. Та ще й керує нею, маневрує, розраховує зліт та посадку. На наш “земний” погляд, це навіть складніше, ніж кермувати справжнім великим літаком, тому що у літаку – повна автоматика і автопілот, а у планері нема навіть двигуна, все залежить лише від твого вміння піймати потік повітря…

Планер, як захоплено розповіла Олена україночкам, ззовні схожий на літак «цікавої форми»: є кабіна пілота, крила, шасі, рулі управління, але злітає він не сам, а за літаком на буксирі. Набравши необхідну висоту, планер відчіпляється за допомогою спеціального замка, літак повертається на аеродром, і завдання планериста – якомога швидше знайти висхідний потік повітря, і, подібно до птаха, закрутити в ньому спіраль та набирати висоту далі.

ЗНАЙОМСТВО З ПЛАНЕРИЗМОМ

Зрозуміло, що планер без двигуна летить із постійним зниженням. Тому після виходу із потоку він може летіти у будь-якому напрямку, але через деякий час знизиться настільки, що доведеться знову знайти висхідний потік і знову підійматись вгору разом з повітрям. Фактично майстерність пілота-планериста у цьому й полягає: знати, де саме і як знаходити потоки повітря, що підіймаються вгору, розраховувати свої переміщення від потоку до потоку так, щоб проходити якомога більшу відстань, втрачаючи при цьому раціональну кількість висоти та якомога швидше її відновлювати, долаючи кілометри дистанції в необхідному напрямку. Але це вже третій чи навіть четвертий крок у знайомстві з планеризмом.

Перший крок – це навчитись керувати планером, тобто вміти злітати на буксирі за літаком, виконувати усі необхідні дії в повітрі, розраховувати траєкторію заходу на аеродром й чітко приземлятись у зазначене місце посадки. Цьому вчаться кілька місяців за допомогою інструктора на двомісному планері, а потім летять у перший самостійний політ.

Олена свій перший політ не забуде ніколи – неймовірні враження. Самостійно вона налітала вже 900 годин – настільки вправно, що стала майстром спорту України, абсолютним чемпіоном України та кількаразовим призером чемпіонатів України з планерного спорту. Дамо їй слово…

Ще навчаючись в університеті, я почала займатись парашутним спортом, але отримавши кілька травм, усвідомила, що продовжувати стрибати не зможу, а потреба здійматись у небо стала вже нездоланною. У нас навіть є жарт такий – про необхідність «вколотися небом».

Так з’явилась думка про польоти на планері. Кілька моїх друзів вже на ньому літали, і мене дуже приваблювала можливість «навчитись літати, як на літаку, але без двигуна». Це було цілком свідомим рішенням, яке я втілила у найближчому ж льотному сезоні.

Заняття планеризмом починається з ознайомчого польоту разом з інструктором. Перед польотом проводиться короткий інструктаж, і триває він від 20 до 30 хвилин. А далі все залежить тільки від наміру та бажання. Тому що можливості необмежені – можна годинами «плисти» в небі, долаючи відстані у декілька сотень кілометрів (а рекорд в Україні – 1000 км).

Взагалі, польоти на планері дуже пов’язані з умовами погоди. Потрібні для цього потоки повітря утворюються саме в сонячні дні, коли над нерівномірно прогрітими ділянками землі, наприклад, над лісом, пшеничним полем чи пахотою, повітря прогрівається сильніше, стає більш легким і в певний момент підіймається вгору – іноді на кілька тисяч метрів. Льотний планерний сезон в Україні триває з початку квітня до кінця жовтня, і найбільш активні – це саме літні місяці.

Найважчими в освоєнні цього хобі для мене, дівчини (на відміну від більшості хлопців), виявилася саме технічна сторона – керування планером, точність виконання спіралей у висхідних потоках та розрахунок траєкторії посадки на льотну смугу. Іноді складнощі й досі з цим маю. (Тут я хочу зробити невеликий коментар: навчитись керувати автомобілем на дорогах Києва мені було значно важче, аніж літати на планері. Тож, якщо ви вже за кермом, можете бути впевненими, що літати самостійно – цілком реальна справа!) Мені знадобилось дещо більше годин тренувального нальоту порівняно з іншими, щоб напрацювати певні навички – як перед першим самостійним вильотом, так і для засвоєння інших типів планерів.

Але в чому я частіше виграю – це в прийнятті стратегічних чи тактичних рішень під час польоту. Навіть сформулювала для себе позицію: якщо я наразі не можу вигравати за рахунок кращої техніки пілотування, я буду вигравати за рахунок свого розуму, а техніка з часом прийде.

Чи це хобі вплинуло на інші сфери мого життя чи світогляду? Вплинуло на 100%! Я мислю категоріями «ширяючого польоту»: коли треба рухатись вперед від однієї проміжної цілі до наступної, іноді звертати з прямої дороги та йти в обхід, шукати найбільш ефективні шляхи. Постійно тримати в голові кілька можливих сценаріїв розвитку подій та рішень для кожного, швидко реагувати на непередбачувані ситуації. Більше того, планеризм вчить постійно виходити із зони комфорту, іноді втрачаючи, іноді прямуючи у невизначеність, і це єдиний спосіб не застрягти десь на півшляху, а рухатись далі.

З планерним спортом пов’язано багато яскравого. Літаючи на змаганнях й іноді вимушено сідаючи на підібрані з повітря поля, я мала можливість спілкуватись з різними людьми з глибинки України. Деякі зустрічі запам’ятались на роки, особливо в ситуаціях, коли була потрібна допомога, і її надавали люди, яких я бачила вперше в житті.

Ще мені доводилось багато літати разом з птахами, наприклад, зі шпаками, які відлітали у теплі краї. Один з птахів набирав висоту в спіралі просто переді мною, аж раптом повернув у мій бік свою голову на довгій шиї і кілька разів щось промовив. Не знаю, що саме він хотів мені сказати – чи повідомити, де краще «тягне», чи може, навпаки, вилаявся й крикнув «не підрізай!»:-) Такі картинки і миті роблять життя надзвичайно насиченим, багатим на яскраві почуття та емоції.
Втім, спортивні помилки та невдачі теж запам’ятовуються. Мені їх доволі важко переживати, але саме вони допомагають аналізувати, робити висновки, відновлюватись і починати спочатку, вже з більшим досвідом і на новому рівні.

Якщо ж говорити про страх… Найбільше я завжди хвилювалась перед вильотами на новому виді техніки. Наче все вмієш, все знаєш, рухи відточені, але все одно… З іншого боку страх – це емоція, яка відповідає за нашу безпеку. Якщо її контролювати, то вона навпаки тільки посилює сприйняття того, що відбувається. І тому найбільше запам’ятовуються польоти, в яких вдалось перевершити себе, свої можливості чи погодні умови – зробити щось неймовірне. Дотягнути до аеродрому «попри все», здолати більшу, ніж зазвичай, дистанцію, або ж навіть круто пролетіти із кимось із своїх суперників в парному польоті. І звичайно, виграти змагання!

До речі, польоти на планері за світовою статистикою – найбезпечніший вид авіаційного спорту. І набагато безпечніший, ніж щоденна їзда на дорогах в автотранспорті.

Читайте також: Снайперка Олена Білозерська – як це: піти за чоловіком в АТО і очолити артилерійський взвод

В Україні є сильні дівчата-планеристи, однак неодноразово в деяких чемпіонатах я виявлялась єдиною планеристкою серед чоловіків, змагаючись з ними на рівних. 
Мій наліт – близько 900 годин – це доволі багато. Хоча, далеко не кожного року вдається налітатись досхочу, і були роки, коли я літала дуже мало через інші пріоритети.
В майбутньому я хотіла б літати в новому для себе спортивному класі, політати в різних частинах Землі, навчитися літати в горах, адже в Україні ми літаємо здебільшого над рівниною. Перевага планерного спорту в тому, що ним можна займатись багато-багато років, тому всі ці можливості ще попереду.

Вся моя сім’я – авіаційна. Ми літаємо на планерах разом з чоловіком, моя донька здійснила перший ознайомчий політ на літаку у п’ять років, а на планері – в дванадцять. Літала також моя мама й рідна сестра.

Планеризм у світі завжди вважався дорогим видом спорту. Однак, якщо порівнювати із іншими альтернативами, він коштує значно менше, ніж, наприклад, вартість навчання польотам на літаку. Також в Україні завдяки наявності бази клубних планерів польоти коштують менше, ніж в європейських країнах. Льотний сезон, якщо тренуватися щовихідні, може обійтись у 1500-2000 доларів, а один ознайомчий політ з інструктором можна здійснити за 2000 грн. 
В Україні наразі діють три основні клуби, де можна навчитись літати на планері: у Києві (аеродром «Бузова»), в Рівному (аеродром «Воронів») та у Вінниці (аеродром «Сутиски»). Мій рідний клуб – Центральний аероклуб України, що базується на аеродромі «Бузова» в 35 км від Києва по Житомирській трасі. Але, звісно, я була в усіх цих клубах, коли брала участь у змаганнях.

Якщо хтось теж захоче спробувати політати, можу з впевненістю сказати лише одне: це ВАРТО зробити! Варто хоча б тому, що будь який новий досвід розширює наше уявлення про життя, про себе, а відтак розкриває перед нами нові можливості. Чи це буде лише один ознайомчий політ, чи перший самостійний виліт – цей досвід вартий того, щоб його отримати. А можливо, для декого планеризм перетвориться на хобі всього життя, як для мене. Буду дуже цьому рада!

Ще одна україночка здивувала нас своїм заняттям: пілотеса Юлія Слободянюк, яка в свої 23 роки вже піднімає в небо Boieng-737 – розповіли її дивовижну історію тут.

Фото надані Оленою Якимчук.