Останній місяць літа… Ці слова самі по собі звучать як рядки з поезії і мимоволі спонукають згадати вірші про серпень українських поетів та поеток. Ділимося нашими улюбленими…

ЛІНА КОСТЕНКО

Коли серпень у росах іскриться,
я тону в степовому теплі,
і здається мені пшениця
золотим промінням землі.

Коли маки у травах жевріють,
коли хвилями грає море, –
голубе, зелене, рожеве
підіймається сяйво вгору.

* * *

Спинюся я
і довго буду слухать,
як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом – по гарячому сліду.

Читайте також: «Грішниця я». Ліна Костенко та її особисте життя

ЮРІЙ ІЗДРИК

сонце впирає по саме нікуди
сенси парують і висихають
ми перелиті цим літом і випиті
і переписані двічі навзаєм
передозовані переосмислені
знову готові цей світ називати
ми обростаєм листами як листям
і розцвітаєм цукровою ватою
сонце періщить по саме нікуди
вата стікає в’язким сиропом
мружаться очі зачинених вікон
люки задраєно і перископи
жовтий наш човен іде під шкіру
білі драже розчиняються в венах
літо не має жодної міри
серпень виходить на авансцену
і – монологи
і – реверанси
згашена рампа
темна куліса
серпень завжди випадає як шанс
раптом померти і вийти на біс

Читайте також: Класна книга: антологія української еротичної прози межі ХІХ-ХХ ст.

СЕРГІЙ ЖАДАН

Серпень – місяць, в якому помреш,
ставши вночі над повільним річищем.
Світ лишається теплим, уривчастим,
з духом гірким торф’яних пожеж.

В серпні не буде провини й страху,
буде так, як буває в серпні –
в повітрі просторо, ніби в майстерні,
тьма, як звір, добирає вагу.

Буде так: вода річкова –
чорна, наче мокре вугілля,
прокачує тишу, й найменші зусилля
твої перетворюються на слова.

І говориш, і стережеш,
борониш слів темне звучання.
Місяць невидимого втручання.
Місяць відваги й перейдених меж.

Місяць, коли постають дими,
поєднуючи небеса і води
духом стиглості і свободи,
духом перших ознак зими.

Коли слова з серпневих багать,
з рік, що прорізають поверхню
торкають тебе – натруджено, зверхньо,
разом із тобою горять, горять.

Місяць, коли виростають вогні.
Місяць, коли нагріваються стебла.
Рука її – ще по-літньому тепла.
Пісок збивається на мілині.

Читайте також: Сергій Жадан про любов, життя, час та війну: 14 улюблених цитат

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

Серпень ліг під кущем смородини,
Шепотів: дозрівай, будь ласка, —
З неї вийшла на берег Кодими
З голубими зубами Настка.

І сміється Настуня басом
Між ромашками з лободи.
За смородиною і часом
Попід сонце йдуть поїзди.

Подалися тополі в тіні,
Прив’язалися до села…
Прителющать дощі осінні,
І — вже Насточка не мала.

І смородина не зачує,
Як під сонцем замруть поїзди.
Настка в полі, як дід, заночує
У хатиночці з лободи… Хто там ліг під кущем смородини?
Хто шепоче: зажди, будь ласка…
У колисці німої Кодими
На хмарині гойдалась Настка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: