Ванда Щековська, портрет, відтворений за допомогою ШІ для проєкту “Інтерактивний музей «Голоси жінок Житомирщини»

Ванда Щековська (1874-1928 рр.) ― політикиня, громадська діячка, керівниця жіночої громадської організації. Її ім’я, як першої жінки, обраної у міську владу Житомира, колись губернської столиці, 11 червня 1931 року з’явилося у тодішній пресі. Окрім того, газета «Monitor Polski» опублікує список нагороджених найвищою нагородою незалежної Польщі Хрестом Незалежності. Під номером 810 стоятиме вона, борчиня за права жінок, житомирянка Ванда Щековська.

«Шановне панство! Нам потрібні не ваша поблажливість або милість. Цього нам не треба. Рівне виборче право для жінок у  міських та земських самоуправліннях, ліквідація обмежень зайняття жінками певних посад і здобуття професій, захист професійних інтересів жінок та покращення умов їх праці й побуту. Ось що нам потрібно!», – такими словами планувала вона почати промову у міській управі.  Сміливо? Так. Це виклик, адже серед багатьох чоловіків вона була першою і поки єдиною. Поміж багатьох активних жінок, котрі боролись за свої права, гуртувались, утворюючи організації, саме її першою обрали у міську владу Житомира.

Тоді потрібно було бути сміливою. Настали буремні й страшні часи – війна, розруха. Але вона знала, що не сама: у 1917 році в організації «Ліга польських жінок Волині», яку вона очолювала, було понад сотні членкинь. Відповідально? Так, вона мала подбати за всіх. Жінкам була потрібна освіта, робота, щоб вони могли бути вільними й будувати своє життя. Для цього організація влаштовувала зібрання, лекції, поширювала книжки й проспекти для читання й обговорення. 

Для жінок, яким потрібна була допомога, створили загальноосвітні й професійні курси, консультаційні бюро. Роботи було багато, але й світ стрімко змінювався

Колись, до 1920-го, гамірні й ошатні вулиці Житомира з приходом червоної армії у місто ставали все більш пустими й занедбаними. Дзвінку тишу часом розривали гудіння авто і грюкіт у двері – почались арешти. І Ванда Щековська тривожно прислухалась, бо у неї в будинку зберігалася то зброя військовополонених, то документи організації. Страшно? Так, але думала вона не про себе. Більш за все чекала звістки від трьох синів, що пішли воювати у військо Польське проти більшовиків. Тому вона знала, якими словами втішати тих, хто чекав звістки від рідних.

Вона весь час думала про інших, і від тих думок рятувалась працею, якої було багато. Але ж залишатись у Житомирі ставало вже небезпечно – краще було зникнути самій, а не чекати грюкоту в двері.

Якими шляхами йшла вона, яких міст дісталась? Невідомо. Про багатьох житомирянок, які боролись за права посестер, майже нічого невідомо. Знищені і люди, і згадки про них теж знищені. Все, що вибороло відважне жіноцтво для нас нинішніх, намагались стерти й притрусити пилом історії.

Біографії таких видатних, але несправедливо забутих жінок відновлює «Інтерактивний музей «Голоси жінок Житомирщини», який реалізується ГО «Скриня корисних справ» завдяки підтримці Українського Жіночого Фонду. Загалом до проєкту увійшли історії 12 житомирянок – докладніше розповідаємо тут, читайте і підтримуйте!