Розмова з трансгендерною депутаткою Бундестагу Ніке Славік і співзасновником першої в Європі української ЛГБТК-організації «Квіне Квір» Локі фон Дорн про гендерне самовизначення, російську пропаганду і марші з мером Берліна
Довкола мене завжди було чимало представників ЛГБТК-спільноти. Цьому сприяє і життя у Києві (хоч як там, але ми столиця європейської країни), і робота у творчій сфері, де свобода самовираження є нормою. Мої майстер з манікюру та перукар – розумні, дотепні чоловіки, які не афішують, але й не заперечують свою орієнтацію. Знаю, що в організаціях, з якими співпрацює медіа «Українки» (і у ветеранських, і у правозахисних, і у мистецьких) є лесбійки, і це дуже відважні, потужні, харизматичні жінки. Дехто з моїх приятелів, теж знаю, мають бі орієнтацію, і для мене це взагалі не є проблемою чи темою для осуду. Врешті-решт, якщо мені можна носити чоловічий брючний костюм, то чому чоловік не може одягнути сукню? Якщо мені подобаються чоловіки, то чому чоловікам мають обов’язково подобатися лише жінки? Якщо я не дозволяю нікому втручатися в моє приватне життя, на якій підставі я маю право диктувати щось іншим? Тим паче якщо ці – «інші» – цілком адекватні люди, часто – делікатніші, вихованіші, толерантніші, аніж ті, хто проти них зазвичай виступає.
Однак події останніх трьох років показали мені, що я живу у бульбашці свого прогресивного оточення, думаючи, що всі українці теж одностайні у думці: у XXI сторіччі, в країні, яка виборює свою національну ідентичність, засуджувати людей за те, що вони ідентифікують себе за різними гендерами, це – дикунство.
Війна, нові тригери й стрес-чинники підсвітили реальну картину і посилили суспільну неоднорідність у цьому питанні. На жаль.
Почалося з військового – гея, в якого намагалися відібрати звання. Потім здійнялася дискусія про службу ЛГБТК представників в армії загалом, хоча ці хлопці і дівчата стоять плечем до плеча з усіма і ціною свого життя захищають нас на передовій. Другий рік тривають обговорення закону про цивільні партнерства: його досі не ухвалено депутатами, і він досі чомусь викликає суперечки у частині партнерства ЛГБТК-пар. Як і до війни, геї та лесбійки не можуть спокійно проводити свої заходи – постійно заважають якісь маргінали, яким ввижається пропаганда оргій чи содомського гріха. Днями, а точніше 8 грудня 2024 року, агресивно налаштована молодь з’явилася на просвітницькому і благодійному лекторії «КиївПрайду», де планувався, зокрема, й збір коштів на дрони для військових. Лекторій довелося скасувати задля безпеки…
Наявність таких, м’яко кажучи, недоброзичливих настроїв відчуло цього року й онлайн-медіа «Українки»
Разом з “Гей-альянс Україна” ми розповіли про волонтерок під час війни з Херсона, Миколаєва, Києва (цикл можна прочитати за посиланням). Це чудові, діяльні, такі ж як ми українки, і вони – лесбійки. Чверть коментаторів у соцмережах побачили у їх історіях лише це – сексуальну орієнтацію, а не особистості, досягнення, внесок у нашу Перемогу.
Як редакторка, я цілком усвідомлюю, що радикальні, не дуже освічені люди будуть завжди. Але хотілося б, щоб в Україні їх було в рази менше, ніж умовна чверть. І хотілося б, щоб таких читачів точно не було в аудиторії нашого медіа. Тому до моїх редакторських завдань додалося ще одне – сприяти захисту прав і можливостей ЛГБТК-спільноти, запобігати розпалюванню ворожнечі та переслідуванню людей за будь-якими ознаками, включно за сексуальною орієнтацією чи гендерним самовираженням.
Одним із заходів, на це спрямованих, стало навчання “Empowering Female Journalists”, організоване “Deutsche Gesellschaft e. V.” у Берліні – у європейській столиці ЛГБТК-руху. У місті діють кілька впливових громадських організацій, включно з Schwulenbereatung Berlin, яка надає всебічну допомогу представникам ЛГБТ+. У Берліні спокійно працюють тематичні клуби – і я не маю на увазі лише нічні, а передусім такі як Sonntags-Club – хаб і кав’ярня для зустрічей, громадських та культурних подій ЛГБТ+. Берлін – місто вільного прояву й для найвразливішої, як на мене, частини ЛГБТ-людей – квір-персон: у столиці Німеччини вони почуваються безпечно, принаймні на них ніхто не «тицяє пальцями» ні в громадському транспорті, ні на вулицях, ні в ресторанчиках.
На додачу саме в Берліні працюють дві трансгендерні депутатки німецького парламенту і перша офіційно зареєстрована в Європі українська громадська ЛГБТК-організація «Квітне Квір».
Розмови з Ніке Славік – однією з трансгендерних парламентарок та Локі фон Дорн – співзасновником «Квітне Квір» під час програми “Empowering Female Journalists in Ukraine” стали для мене хорошим орієнтиром, куди і як рухатися, аби толерантних українців більшало, а гомофобів меншало
З Ніке Славік ми зустрілися у самому Бундестазі. І це свідчить не лише про відкритість і демократію німецької влади, а й ЛГБТК-представників у ній – вони готові до діалогу, пояснювати, ділитися, об’єднуватися.
Ніке народилася чоловіком, зараз – жінка. Струнка, жіночно вбрана, у ботильйонах на зручній платформі, світло русе волосся підібране «жабкою» – типово для працюючих жінок. Ні голос, ні манери не видають у ній чоловіка. Приязна, розумна, чітка, після робочих нарад. Перепросила за спізнення – на 4 хвилини. (У нас для багатьох депутатів навіть пів години не вважається спізненням – навпаки «завчасно прийшов»). Щиро пояснила: приміщення Бундестагу дуже велике й складно збудоване – досі не просто зорієнтуватися. хоча Ніке у німецькому парламенті вже три роки.
Разом з нею на виборах пройшла ще одна трансгендерна жінка Тесса Ганзерер. Їхнє обрання, згадує Ніке під час нашої зустрічі, викликало чимало обговорень у суспільстві, адже упродовж 16 років у Німеччині при владі були консерватори. І тут – аж дві представниці ЛГБТК пройшли у вищий законодавчий орган. І саме ці дві трансгендерні жінки стали ініціаторками законодавчих змін задля розширення гендерної рівності і прав ЛГБТК.
Ніке належить до молодого покоління німців, що зростало в цілком толерантній, демократичній країні. Але, розповіла парламентарка, добре пам’ятає, як ще підлітком, усвідомивши себе як жінку, була розгублена: «Я не мала прикладів для наслідування. Я не знала жодного політика, репортера чи будь-яку відому людину, хто був би транссексуалом і з ким би я могла ідентифікувати себе. Не було жодного представника у владі, який представляв би мої інтереси».
У 20 років Ніке вступила до Партії зелених передусім як екоактивістка. Але дедалі частіше її громадська діяльність почала зосереджуватися в тому числі на питаннях гендерної ідентичності і праві таких людей, як вона, бути собою.
На шляху до Бундестагу Ніке довелося пройти чимало непростих моментів: «Часом було дуже-дуже важко через усі ті обговорення, хейт, осуд, які здіймалися навколо мене на початку. Інколи хотілося все покинути… Але щоразу, коли мені ставало дуже погано, я згадувала тих людей, які мені писали, що моя діяльність дає їм сили діяти теж, дає надію на зміни. Ці звернення змушували мене боротися за рівність, продовжувати свою справу. Я щаслива, що за останні три роки вдалося провести кілька важливих реформ». Ніке каже про це щиро, без хизування. Але якщо вдуматися, що саме їй разом колегою вдалося зробити, – це викликає повагу.
Завдяки діяльності Ніке Славік і Тесси Ганзерер нинішній уряд Німеччини став першим в історії країни, який запровадив загальнонаціональний план дій для боротьби з гомофобією та трансфобією
Також дві трансгендерні депутатки домоглися зняття заборони гомосексуалам, а також трансгендерним людям, бути донорами крові. Вони наполягли, щоб насильство щодо жінок і насильство щодо ЛГБТК у кримінальному кодексі Німеччині визнали злочинами на ґрунті ненависті. Не менш важливим стало прийняття закону про самовизначення, який значно спростив для трансгендерних і бінарних людей зміну не лише імені в документах, а й гендерної ідентифікації. «Ухвалити ці нововведення було непросто, – ділиться Ніке. – В інформаційному просторі було так багато дезінформації, що навіть у нашій прогресивній коаліції були депутати, які бачили загрозу: мовляв, молодим людям на кожному куті роздаватимуть гормони. Нам довелося вести переговори дуже-дуже довго, щоб переконати у безпечності цього закону». І все не марно: Німеччина увійшла в десятку країн за рівнем прав ЛГБТК. «Це хороший результат, – каже Ніке Славік, – це мене мотивує».
У планах депутатки лобіювати наступні зміни: щодо батьківства в одностатевих парах, які зараз змушені проходити процедуру усиновлення своїх дітей, щодо скасування примусової стерилізації трансгендерної особи при зміні статі, щодо запровадження фонду матеріального відшкодування за здійснену стерилізацію. Розгляд відповідних законопроєктів мав відбутися восени 2024 року, однак через політичну кризу і розпад коаліції процес поки на паузі. Але Ніке Славік це не зупиняє: вона має намір балотуватися на прийдешніх парламентських виборах і працювати далі.
Що їй допомагало в цій роботі? І що, відповідно, може допомагати й нам? Згадуючи всю розмову з Ніке, я для себе виділила чотири ключові речі.
Другий рік для підтримки ЛГБТК-українців робить і “Kwitne Queer” – перша в Європі громадська українська ЛГБТК-організація, яка нещодавно отримала офіційну реєстрацію в Німеччині
Співзасновники “Квітне Квір” – керівниця херсонської правозахисної організації «Інша» Марина Усманова і Локі фон Дорн – небінарна трансгендерна людина. Локі – з легким макіяжем, має стильне біляве каре, одягнений у гарний жіночий светр та спідницю, але просить називати себе він/вони. На моє делікатне уточнення «чому?» просто й доброзичливо пояснює: він ще на етапі гендерного самовизначення.
У 2022 році, після повномасштабного вторгнення, Локі приїхав до Берліна з Дніпра.
Він актор за професією. Залишити Україну його змусили тодішня реальна воєнна загроза рідному місту. Але, зазначає Локі, багато ЛГБТК-людей і передусім квір, виїхали передусім через нетерпимість, яка посилилася з боку «радикалів». Коли Локі прибув у Берлін, то перше, що відчув – полегшення: «Всі одягаються як хочуть, ніхто ні на кого не звертає уваги, всі почуваються вільно й захищено».
За останні два роки його відчуття дещо змінилися: «Ти стикаєшся з реальністю, що насправді ти один, ти все одно отримуєш тавро іноземця-біженця, які вже всім трохи набридли. Ти назавжди іноземець, який буде спілкуватися не дуже доброю німецькою або просто англійською». Закономірно, що люди в таких ситуаціях шукають спільноту, своє коло, де могли б відчути підтримку, допомогу тощо. У Берліні ЛГБТК-українців багато, але якогось організованого об’єднання не існувало – лише російське, пострадянське ком’юніті. «Німеччина дуже толерантна у своїй політиці. Тут є голос для кого завгодно – на жаль, і для росіян теж», – додає Локі. Тому для нього, Марини та їхніх однодумців було дуже важливим відокремитися від росіян і створити саме українську спільноту.
У грудні 2022 року вони написали статут організації Kwitne Queer і розпочали процес офіційної реєстрації. Він тривав два роки! Увесь цей час Локі та Марина працювали на волонтерських засадах: залучали, допомагали, консультували ЛГБТК-українців у юридичних, соціальних, медичних питаннях, організовували свої події і брали участь у подіях німецького Прайду. Прикметно, що у берлінських маршах рівності у 2023-24 роках українську ЛГБТ+ колону підтримав і приєднався – уперше в історії! – посол України в Німеччині Олексій Макеєв. «Нас підтримав і мер Берліна Кай Вагнер, він теж читав промову з нашої платформи на параді», – пишається Локі.
“Kwitne Queer” наразі об’єднує до півтори сотні наших ЛГБТК-громадян. Організація вже входить до складу Альянсу українських організацій у Німеччині, її знають німецькі громадські спільноти і партії, підтримує Bündnis 90/Die Grünen. «У нас є події, які ми проводимо спільно з іншими українськими, німецькими, мігрантськими організаціями», – розповідає Локі.
Одна з важливих ініціатив “Kwitne Queer” – вихід на Прайд з фото українських військових з ЛГБТ-спільноти, які зараз боронять нашу країну
«Усі мають розуміти, що це – така сама частина суспільства і так само жертвує своїми життями, здоров’ям на полі бою». Нещодавня ініціатива організації – безкоштовні заняття з йоги для всіх, кому це цікаво, незалежно від віку чи вигляду. «Будь-яке біженське ком’юніті – це крихка бульбашка, твоя маленька сім’я. Ти можеш інтегруватися у місцеве суспільство, але зазвичай залишаєшся у зв’язку зі своєю спільнотою і маєш з нею співіснувати», – каже Локі і додає ключове: «Люди звикають, що ми – одна сім’я і не виживемо, якщо будемо сваритися між собою».
Ще два моменти з нашої майже півторагодинної розмови мені видались корисними у підтримці ЛГБТК-спільнот.
Для цього, хоч як би пафосно не прозвучало, ми маємо стати європейцями не на словах чи в деклараціях, а на ділі – в тому числі поважаючи права кожного громадянина і вважаючи за дикунство не “нетрадиційну” сексуальну орієнтацію, а цькування, переслідування, осуд за неї.
