У Львові жіночі організації провели захід для вшанування загиблих на війні татусів

Захід “Рідний ангел” мав на меті символічно відновити звʼязок дітей із загиблими за їхню свободу батьками. Це важливо для психічної стійкості, адже дозволяє дитині відчувати підтримку та любов навіть після глибокої фізичної втрати. Діти відчувають – татко є тепер особистим «небесним ангелом» для кожного з них.

Організували захід ГО «Жіноча опора» й ГО «Перший жіночий ветеранський простір «Рехаб» за підтримки ГО «Спілка жінок Львівщини» та ГО «Спілка жінок України».

На площі Ангелів біля Гарнізонного храму святих апостолів Петра й Павла діти загиблих воїнів читали новелу, спеціально до цього заходу написану Зоєю Журавкою, лауреаткою п’ятого міжконтинентального радіофестивалю «Співай рідною». Це стало потужним актом колективного проживання горя й формування спільного наративу памʼяті. Адже це не просто історія, а спосіб артикулювати біль і надію, що поділяється спільнотою.

Також важливими сенсами акції стало формування колективної памʼяті, де героїчна жертовність батьків буде визнана і вшанована. Це запобігає замовчуванню болю і втрати, даючи дітям відчуття, що їхня історія є частиною великої історії української нації. І, нарешті, створення теплого й безпечного простору для прояву почуттів. Це ключовий елемент реабілітації, що дозволяє дитині пережити особисте горе у підтримуючому середовищі, запобігаючи травматизації.

«Ми усвідомлюємо, що формування нової традиції вшанування полеглих захисників через серце їхніх дітей є фундаментом для консолідованого й морально сильного українського суспільства. І хочемо дати голос тим дітям, чия втрата часто замовчується», – наголосила Ольга Дрозд, одна з організаторок.

Цей спільний творчий акт став методом арт-терапії й колективного вираження почуттів. Після малювання діти підняли полотно, щоб підкреслити колективне піднесення памʼяті й визнання жертовності. Це закріпило ідею, що їхні батьки – не просто втрачені особистості, а вічні ангели, про яких памʼятає вся громада.

Завершальним, емоційно насиченим моментом стало відпускання у небо білих кульок із написаними зверненнями до батьків як візуалізації безмежної любові й символу нерозривного зв’язку, світлих спогадів і надії.