Українські військовополонені після обміну

Громадська організація «Рада дружин та матерів захисників України «Жінки зі сталі» об’єднує родичів захисників України, що опинилися в полоні, зникли безвісти або загинули, і займається усім, що може допомогти повернути наших хлопців та дівчат додому. Раду заснували дружина азовця Наталка Зарицька та Наталя Кравцова у квітні 2022 року після брифінгу у Туреччині, куди дівчата їздили, аби просити про екстрадицію наших військових з “Азовсталі”. Наразі до організації долучилося вже понад чотири тисячі мам, дружин, сестер, родичок поневолених або зниклих захисників.

«Жінки зі сталі» розгорнули потужну роботу. Вони разом відвідували Страсбург, Женеву, Париж у складі української делегації, аби привернути увагу світової спільноти до недотримання російською стороною вимог міжнародного гуманітарного права та Женевських конвенцій щодо поводження з українськими військовополоненими.

З цією ж метою «Жінки зі сталі» реалізували чимало проєктів, акцій, виступів. Серед іншого представниць організації запрошують на зустрічі наших воїнів на рідній землі після обміну. Адже саме такі сильні духом українки можуть зважено, чуйно, раціонально допомагати в цьому непростому процесі. Дві з них – Катя та Олександра – побували на нещодавніх обмінах. Розповідати про побачене без сліз навіть таким сталевим жінкам дуже важко, але дівчата розповіли.

Ця розповідь – аби ще раз привернути увагу до того, в яких умовах перебувають наші полонені захисники, в якому нестерпному стані повертаються і як важливо їх якнайшвидше визволяти…

“Жінки зі сталі” на одній з акцій на підтримку українських військовополонених
Квест для сталевих жінок

Про виїзд на обмін дівчатам з “Жінок зі сталі” повідомляють безпосередньо перед прибуттям звільнених на територію України. Ніколи достеменно не відомо, хто ще буде на обміні, кого саме обмінюють, поки процес не відбудеться, каже Катя.

«Ми заздалегідь готуємося, адже чекаємо на наших воїнів завжди, але ніколи не знаємо, коли саме це відбудеться. Тому в офісі «Жінок зі сталі» постійно напоготові невеликі символічні дарунки звільненим: прапори, книги, солодощі і брошура «Що відбулося, поки ми на тебе чекали». Бо перше, про що звільнені питають, – це новини. Тому ми склали коротку брошуру про головні події останніх місяців і навіть про курс долара – це теж традиційне питання всіх, хто повернувся з полону.

Виїжджаємо на обмін завжди терміново, часу обмаль. Комунікуємо з цього приводу з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими, вони нас підтримують. Зазвичай, від «Жінок зі сталі» їдуть два-три представники. Хтось за кермом, хтось для підстраховки. Решта простору в авто зайнята подарунками.

“Локацію дізнаємося безпосередньо перед подією. Часто це схоже на квест, але ж ми – зі сталі”, – впевнено каже Катя

Звільнені з полону українські захисники вже на рідній землі
Довгождана зустріч

На місці обміну дівчата допомагають, чим можуть: роздають звільненим необхідні речі і, звісно, теплі обійми та усмішки. «Ми прагнемо, щоб наші герої знали, як сильно ми їх чекали, що кожен для нас герой, – каже Катя. – У такий момент не важливо, що ти одягнений в чужу одежу ще з часів «Азовсталі», яка пролежала пів року у мішку зі взуттям, що ти не їв добу чи дві та все ще не дуже усвідомлюєш, що тепер, нарешті, все буде добре». Зустріч полонених це взагалі дуже зворушливий і делікатний момент, ділиться Катя. «Стараємося виконувати їхні прохання, вже знаємо, як спілкуватися з ними.

Катя не сумнівається, що жодна подія у світі не зрівняється з відчуттям полоненого, який нарешті опиняється на рідній землі, коли вперше може подзвонити рідним, яких не чув багато місяців, коли бачить радісні очі незнайомих людей, які його зустрічають, і також плачуть від щастя, вітають його, як рідного.

Катя додає: “На відміну від ворога ми з гідністю зустрічаємо наших героїв та робимо все, щоб вони скоріше пройшли реабілітацію та адаптувались до мирного життя. З цією метою “Жінки зі сталі” разом організували для них кілька заходів з партнерами”.

“Тепле спілкування, вдячність та увага до наших захисників – це найшвидший шлях до їх швидкої адаптації”, – вважає Катя та всі “Жінки зі сталі”

Прибуття автобусу зі звільненими з полону українськими військовополоненими на рідну землю

Віра у диво

31 грудня, напередодні новорічної ночі, відбувся обмін, на якому побувала Олександра – дружина бійця «Азову». До речі, про його маму – Нелю ми розповідали тут (посилання). Ця дійсно сталева жінка вражає своєю силою духу, адже її старший син загинув при обороні Маріуполя, а звільнення з полону молодшого вона разом з невісткою Олександрою чекали кілька нестерпно довгих місяців. І от Олександра поїхала на передноворічний обмін:

«Я їхала і не знала, що як все відбуватиметься, чим зможу допомогти – такого досвіду в моєму житті ще не було. Але всю дорогу відчувала полегшення, радість за кожного звільненого військового. Вже на місці мені дали доручення: фотографувати й знімати на відео весь процес.

Абсолютно всі військові були виснажені, худі, кожен другий-третій кульгає, більшість з травмами, багато з них були в синцях. У всіх втомлений, розгублений погляд – шоковий стан. Добре пам’ятаю першого хлопця, якого побачила: його везли на інвалідному візку, нога була підвішена, з його вигляду було зрозуміло, що його ніхто не лікував. Він був дуже виснажений. Вони всі такі були: виснажені, втомлені, голодні, брудні, хворі. Стояв запах брудних одягу і тіл. Але на той момент це був найжаданіший запах: не було ніякої відрази, неприємного відчуття – лише радість, що зараз хлопцям дадуть помитись, перевдягнутись, нагодують і повезуть у шпиталь лікувати”.

Олександра зізнається: “Я настільки раділа кожному, кого звільнили! Уявляла радість їхніх рідних від гарної новини, ще й у новорічну ніч! Як після такого не вірити в диво?”

Наші звільнені з полону герої виходять з автобусу після обміну
Повернення з пекла

Всі звільнені хлопці, згадує Олександра, тут же запитували, що з Україною, що з їх містами: “У полоні їх запевняли, що України вже не існує, що їхні сім’ї вбиті. А тут вони бачать, що це все неправда. Як вони радіють успіхам ЗСУ, коли ми їм розповідаємо новини з фронту.

Після обміну всіх звільнених погодували одразу в шпиталі, потім через пів години ще раз в їдальні – це все були повноцінні прийоми їжі. Але хлопці з’їдали все, навіть крихти збирали пальцями зі стола і їли. Через дві години дороги ми зупинились на заправці, і хлопці знову побігли їсти: змітали все, що бачать, особливо хот-доги. Їхній голод неможливо було втамувати.

Бачити все це було морально важко. Звісно, кожен, хто був залучений в цей процес, і я теж намагалися допомогти, підтримати, відповісти на питання. Хлопці трималися, але їх вигляд, погляди неможливо забути. Вони побували в пеклі і заслуговують на пошану та найкраще лікування”.

“Я вкотре впевнилася, що ця війна з нами назавжди – у нашій свідомості, бо таке не забувається. І таке не прощається”, – каже Олександра

Карети швидкої вишикувались в очікуванні прибуття звільнених з полону захисників і готові надати першу допомогу
Сподіватися й не зашкодити

Кожен, хто бачив ці обміни своїми очима, кожен, хто досі чекає своїх рідних з полону, кожен, хто має людяність, серце, співчуття, закликає світову спільноту та міжнародні організації звернути увагу на те, що у полоні ще багато наших героїв. «Вони мають право на гідне ставлення, зв’язок із рідними, одяг, належну медичну допомогу та харчування», – наголошують і «Жінки зі сталі».

Також вони дуже просять рідних військовополонених мати надію та віру, мати силу перетворити свій невимовний біль у дії, тримати резонанс, але без подробиць про окремого полоненого, без особистих даних, бо це може зашкодити захиснику та спровокувати шахраїв. «Ми розуміємо, на скільки зараз тяжко багатьом родинам, які чекають своїх рідних, які шукають безвісти зниклих або досі не мають можливості гідно поховати загиблих героїв. Але наразі ми маємо позитивні зрушення, вже відбулось кілька обмінів. Ми дуже сподіваємось, що так буде тривати й надалі».

Ми в редакції «Українок» також на це сподіваємося і долучаємося до слів «Жінок зі сталі»: українці вже не раз показали, що разом ми здатні на багато, та ніхто не може так багато, як усі разом! Також закликаємо допомагати Раді дружин та матерів захисників України, як і чим саме – про це можна дізнатися: