Побутовий мазохізм підмітили психологи, описала Марина Морена, ми адаптували і дружно дали визначили: це дивне прагнення добровільно замордувати себе хатніми чи робочими справами, а потім гордо демонструвати всім свою втому, як символ героїзму.

Ну, скажімо, рідна мама – розумна адекватна жіночка – завжди миє підлогу в дивній, неприродній з точки зору анатомії позі догори попою, без швабри, незважаючи на артрит. Питаєш: «Мам, навіщо? Купила ж тобі модну швабру з «викручувачем» ганчірки». Відповідає: такою шваброю миють тільки ледарки. А вона не така! І гордість за свою жертовність знову блищить в її очах.

Люба свекруня – головбух з пристойною зарплатнею – може собі дозволити відпочинок і на Світязі, і в санаторії «Дружба», але щовихідні тягне свекра на дачу – гарувати на їхній плантації. І нехай би кілька грядочок – як хобі, але ж ні – кілька соток, на яких вони вирощують картоплю, огірки, помідори і радикуліт. «Мамо, та я куплю вам 100 мішків тої картоплі, аби лишень ви не вбивалися на тих городах, краще поїдьте відпочиньте!», – зітхає їхній син кожного травня.

«Вам би лише купувати і гроші фітькати, а не працювати!», – не розуміє його свекруня

Кума – молода, колись весела і легка – тягне на собі чоловіка-пияка, якому весь світ завжди щось винен. І замість того, щоб нагнати цього невиправного неробу, терпить його пиятики, безгрошів’я і вічно скаржиться усім на свої страждання – наче насолоджуючись своєю святістю і довготерпінням.

Напарниця сидить до ночі «малює» презентації, бо вона ж «відповідальна», «дотягує» недоробки інших і не дозволяє собі, «як дехто», встати і піти додому о 19.00.

Це лише кілька прикладів, але нас таких – сотні тисяч з безглуздою жертовністю на межі мазохізму. Цілим поколінням вбивали в голови «істини», що терпіння – це чеснота, страждання – це жіноча суть, «не задовбалась» – значить погана мати, нікудишня господиня і взагалі халтурниця.

Пропонуємо, дівчата, віднині більше не задовбуватися! Не вбиватися через невипрасувану до хрусту постіль і не «сліпнути» до ночі від таблиць exel. Побутовий мазохізм, як будь-яке збочення, лікується не одразу, але лікується – регулярними і за потреби примусовими «сеансами» масажу чи шоколадних обгортувань, кавування з дівчатами, кінопереглядів, манікюру-педикюру-укладки, книгочитання, прогулянок і аутотренінгів «Я не мазохістка!». Пропонуємо почати з останього просто зараз 🙂