Пан і пані: походження й історія українських звертань

Яке щастя, що з нашого вжитку назавжди зникли «товаріщі», «гражданки», «женщіна», «гаспажи». «Ей, «мужчина», «женщина», «дєвушка» – звучить грубо, якщо хочете, дико», – писав у своїй статті у 2008 році професор, мовознавець, автор багатьох підручників і посібників з української мови Іван Ющук. Водночас він у тій же статті зазначає, що й «слова пан, пані, панно чомусь застрягають нам у горлі, бо це, мовляв, так називали поміщиків, експлуататорів». У 2008 році ці слова дійсно ще застрягали нам у горлі, адже, на жаль, у нашому суспільстві тоді було ще чимало нав’язаних совєтчиною стереотипів. І так, поміщиків дійсно так називали, не заперечує професор, але лише тому, що до них треба було звертатися шанобливо, а звертання «пане», «пані» й були проявом такої шанобливості, але не «класової відмінності».

З тієї статті Івана Пилиповича дізналися чимало цікавого – від значення й походження найпоширенішого зараз звертання до його гідного замінника. Тому просто процитуємо фрагменти.

ПАН І ПАНІ: ЩО ОЗНАЧАЮТЬ ЦІ СЛОВА

«Мовознавці вважають, що слово пан прийшло до нас із давньоіранської мови, де воно означало “захисник, охоронець, сторож”. В українських пам’ятках воно вперше згадується 1349 року, коли про кріпацтво та поміщиків ще й не чули.

Отже, спочатку було одне слово пан як шанобливе звертання, а згодом воно розщепилося на два омоніми — однозвучні слова з різним значенням. В оповіданні Марка Вовчка “Козачка” читаємо:

Саме їдуть люди, — з ярмарку вертаються. І Петро Шостозуб, і Андрій Гонта, і Михайло Дідич, і ще скільки людей. Петро з сивою паровицею рушає попереду…
Іде собі покволом та й питає стрічного чоловіка:

— А що се за весілля в нас скоїлось?
— А се, — каже той, — покійного Хмари дочка повінчалась із Іваном Золотаренком.
— Із Золотаренком?
— Та який же то Золотаренко?
— Кріпак, пане Петре, от, сухомлинського пана підданий.

ДО КОГО ЗВЕРТАЮТЬСЯ ПАН І ПАНІ

Звертання пан і пані доречне до кожного, незалежно від віку, знайомства, професії чи соціального статусу. Тобто це слово не про польське панство чи українських панів – тих, що гнобили кріпаків – ні. Таке вузьке й зневажливе значення цьому звертанню навішувала совєцька пропаганда, викорінюючи нашу ідентичність.

Ось що пише Іван Ющук у своїй статті:

«У п’єсі Лесі Українки “Осіння казка” будівничий звертається до майстрів:
Панове-браття, треба щось почати.

У Тараса Шевченка це слово вжито в звертанні до читача:
А втім, як знаєш, пане-брате, не дурень, сам собі міркуй.

Слово пан широко вживали козаки як доброзичливу, шанобливу форму звертання.
Це відображено в народних піснях: панове молодці, панове козаки, пане-брате, пане-товаришу.

У думі співається: “Ей, пане куме, пане Хмельницький”.

У п’єсі Івана Карпенка-Карого “Сава Чалий” слово панове вжито щодо козаків:

“Всі запорожці: Гей, до помсти! Нападем на Немирів! Спалим!
Чалий: Підождіть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замірів, а тоді разом заплатимо за все; тепер ми ще не готові!”

Слово пан вживається в колядках і щедрівках, а колядки й щедрівки, як відомо, походять ще з дохристиянських часів, коли й панів не було:
“Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи вдома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?”

Або: “Добрий вечір, пане господарю, радуйся!” І ще у щедрівці: “Ясен місяць — пан господар, красне сонце — жона його, дрібні зірки — його дітки”.

Читайте також: Сороміцька історія: як українці до гречки стрибали

ЯКЩО НЕ ПАН, ТО ХТО?

«У нашій мові є ще й інші хороші слова для звертання до незнайомих або малознайомих людей – добродію, добродійко, на жаль, майже зовсім забуті», – нагадує Іван Ющук у своїй статті і цитує українських класиків:

Леся Українка в листах до М. Павлика, І. Франка часто вживає це звертання:
«Високоповажаний добродію! Оце я врешті зладила до друку свої вірші».

У П. Куліша читаємо: «Увійшов [дід Грива] у світлицю, вклонився пану сотнику та й каже: “Добридень, добродію!” А сотник йому: “Здоров, добродію!” – бо вони один одного звикли добродіями величати.

В оповіданні Г. Квітки-Основ’яненка: «Добре роби, добре й буде» селянин звертається до генерала:

«Подозвольте мені, ваше… благо… родіє… сиятельство, звиніть, ми мужики прості, не вміємо, як такого пана і величати, не тільки з ними говорити, так нехай буде по-нашому, не во гнів вам, добродію! – та й уклонивсь перед ним. Генерал, звісно, не второпав, що йому Тихон по-нашому казав, та спитав справника.

Як же той йому розтолкував, що, каже, “добродію” означа, що добро діє, або робить добро, так генерал аж засміявся та й говорить: “Харашо, харашо, мужичок! Взивай мене добродію, ето палучче сиятельства».

Читайте також: Українські відьми: хто вони і чи справді мають силу

В одному з листів М. Коцюбинський писав: «Будьте ж ласкаві, Високоповажна Добродійко, не одмовте швидкої одповіді на цей лист».

У вірші Володимира Самійленка читаємо: «Добродійко! Не думав я нікому хвалитися про те, що маю в серці».

«Отже, звертаючись до знайомих, малознайомих чи незнайомих людей, не обминаймо таких сповнених людської поваги слів, як пане, пані, панно, панове, добродію, добродійко, пане добродію, пані добродійко.

А щодо близьких і найближчих людей, то в стосунках із ними насамперед дбаймо про взаємопорозуміння і злагоду. Як у тій стародавній пісні співають:

“Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляє,
Добро їм посилає
І з ними вік живе”.

У звертаннях до найближчих людей має панувати доброта, ніжність, чуйність, повага. Поважаймо себе й інших і вважаймо інших людей насамперед добродіями, доброчинцями, благодійниками — і вони будуть намагатися бути такими», – закликав у своїй статті Іван Ющук, і ми закликаємо також 🙂

А ще пропонуємо дізнатися про походження ще двох відомих слів: хохол і кацап: звідки пішли ці слова і що означають.