З 19 лютого й до 31 березня у Національному музеї декоративного мистецтва України на території Києво-Печерської Лаври проходитиме персональна виставка Аліни Гаєвої «Всесвіт навиворіт». «Українки» вже якось писали про Аліну, яка є правнучкою Марії Примаченко й успадкувала її творчий хист. Вона працює з темами історичної пам’яті, культурної спадщини та психології сприйняття, поєднуючи у своїй творчості живопис, графіку й концептуальні підходи. Це створює такі багатошарові наративи на перетині мистецтва й філософії.

Власне, масштабний проєкт «Всесвіт навиворіт» – саме такий. Він народжувався впродовж 2021-2026 років як дослідження взаємодії людини й середовища, особистого й колективного, історичного й сучасного. За словами авторки: «Мене не цікавиш ти. Мене не цікавлю я. Мене цікавить те, що між нами». Тож ця виставка про простір «між» – між людьми, сенсами, епохами й реальностями.

«Українки» розпитали в Аліни все про виставку, на відкритті якої, звісно, були, адже є медіапартнерками цього класного мистецького проєкту. Запрошуємо відвідати його також, щоб отримати естетичну насолоду і знайти свої сенси у цьому «Всесвіті навиворіт», що захоплює з першої миті

Аліно, як виникла ідея проєкту?

Вона народжувалася поступово, починаючи з 2021 року. Точкою відліку став монументальний триптих-іконостас «Територія дійсності. Безпідставна країна»,передумовою до якого були графічні роботи – як його первинний скелет.

Власне, триптих і є центральним твором виставки. І це його насамперед стосується фраза, що є внутрішнім фундаментом проєкту: «Мене не цікавиш ти. Мене не цікавлю я. Мене цікавить те, що між нами». Це розмова про нинішню реальність країни, її історичні передумови й перспективи. Також триптих є алюзією та частковою інтерпретацією твору Ієроніма Босха «Сад земних насолод», яка точно відтворює розмір та конструкцію іконостаса. Він поєднує сакральну символіку, історичні паралелі, пострадянські маркери й гротескні образи, створюючи багаторівневу метафору «безпідставної країни» – реальності, що перебуває у стані переосмислення.

Взагалі ця робота знаходиться у приватній колекції і початково планувалася як частина фільму. Але війна змінила плани, і триптих мав досить насичену й складну історію за останні 5 років… Разом з ним зростав і розгортався у часі й проєкт, стаючи відлунням подій, які ми всі переживали протягом 2021-2026 років

А чому саме така назва?

«Всесвіт навиворіт» – це про стан. Коли звичні конструкції – культурні, політичні, особисті – вивертаються назовні. Коли внутрішнє стає зовнішнім. Коли приховане раптом оголюється.

У триптиху структура вибудувана як евристика (Рай), критика (Чистилище) та інтерпретація (Пекло). Це не буквальна релігійна модель, а радше модель свідомості.

Світ, який здавався впорядкованим, показує свої шви. І в цьому «навивороті» стає видно справжні механізми – історичні, культурні, психологічні.

За мотивами триптиху створено колоду метафоричних карт, і це дуже цікава фішка. Як ви пропонуєте з ними працювати?

Фактично, зображення карт на основі триптиху були первинними імпульсами для великого живопису, які потім повернулися до глядача вже як арттерапевтичний інструмент. Метафоричні (проєктивні) карти працюють в обхід раціонального контролю. Коли людина описує зображення, вона насправді говорить про себе – свої страхи, потреби, конфлікти, надії.

Працювати з ними можна по-різному. Наприклад, індивідуально – витягнути карту з запитом: «Що зараз зі мною?», «Що заважає?», «Де моя опора?» – і описати все, що бачите. Або ж у парі чи групі: один образ – різні інтерпретації, які відкривають багатошаровість сприйняття. Карти можна використовувати і як щоденну практику рефлексії: карта дня – як дзеркало внутрішнього стану. І, нарешті, у психологічному консультуванні – як інструмент м’якого доступу до складних тем.

Карти дійсно дуже цікаві. І мене вони також дивують якимись інсайтами. Тоді я сама собі нагадую: це ж я їх і намалювала 🙂

Вітаємо з відкриттям виставки! Здається, її підготовка також була цікавою і непростою?

Так, вона стала окремою історією стійкості. Ми запланувати виставку ще в серпні минулого року, однак дата була інша. Відкриття мало відбутись 5 лютого 2026-го, але тільки монтаж розпочався 9 лютого. Все переносилося через морози, перебої зі світлом і складності з друком внаслідок цього, відсутність опалення в музеї тощо. Частину процесів доводилося узгоджувати буквально в режимі «між відключеннями», а деякі друковані елементи клеїлися в останній момент, в день відкриття.

Власне, й перевезення масштабного триптиху 2×4 метри, десятків графічних робіт, оформлення карт, друк банерів, декоративних панно – це складна логістика навіть у мирний час. Але ми живемо в інших умовах.

Врешті-решт виставка відкрилася 19 лютого в Національному музеї декоративного мистецтва України на території Києво-Печерська Лаври. І сам контекст місця – історичного, сакрального, багатошарового – додав їй ще одного виміру.

У певному сенсі виставка стала продовженням теми: світ нестабільний, але мистецтво відбувається. Навіть коли холодно. Навіть коли темно. Можливо, саме тому цей «Всесвіт навиворіт» сьогодні звучить особливо точно.