МАМИ ГЕРОЇВ
ПАНІ ІННА
мама військовополоненої
Галини Носкової
Вона шукала свою доньку у моргах Маріуполя і вірить, що та жива
розмовляла
Ірина Рожок-Капранова
Інна Валеріївна, мама військовослужбовиці Галини Носкової, вже майже три роки заміняє своїм онукам маму. За цей час жодних новин про свою донечку жінка так і не отримала. За плечима важкий переїзд з Маріуполя, численні акції на підтримку військовополоненних і довгі дні й ночі чекань, молитов.
Пані Інна – чарівна кароока жінка. По її обличчю не важко здогадатись, що у минулому вона багато посміхалась. Вона досі дивиться на світ якось по-особливому довірливо. Попри біду, яка прийшла в їхню родину із початком повномасштабного вторгнення росії.
Пані Інна обожнює своїх онуків. Їх у неї чимало — двоє Галіних (Артем і Марія) і троє Олениних (Злата, Діана та Амелія). Пані Інна часто розглядає фотографії двох донечок-красунь — Галі і Олени. Між ними лише чотири роки різниці. Галині 39, Олені 35.
На фото обидві доньки Інни Валеріївни у вишиванках. “Це 2017 або 2018 рік у Маріуполі”, — з гордістю пояснює мама.
Маші, донечці Галі, вже 11 років. Ця тендітна дівчинка народилась у Маріуполі. В цьому українському місті на березі Азовського моря Марія зробила перші кроки, тут вона пішла до першого класу. В Маріуполі народились також її мама і бабуся.
Нині Маша разом із братом Артемом, улюбленою бабусею, тіткою та двоюрідними сестрами мешкають у Золочеві, що на Львівщині. Дівчинка зі своїм братом та сестрами тепер тут ходить до школи. Тут вони гуляють біля старовинного замку. У безпеці, далеко від рідного дому. Без мами…
Тут майже не лунають вибухи. Інна Валеріївна з онуками приїхала на західну Україну влітку 2022 року. За ці два роки вона навіть встигла звикнути до відносно мирного життя.
Ось уже два роки кожного вечора Маша, яка як дві краплі води схожа на Галину, стає навколішки. Вона промовляє молитву біля портрету своєї матусі. Дівчинка разом із двоюрідними сестрами молиться, щоб швидше приїхала з полону мама. А в бабусі в цей час серце обливається кров’ю.
18 вересня 2024 року мамі Марії і Артема Галині Носковій, українській військовослужбовиці, виповнилося 40 років.
Галина практично від початку війни перебуває у російському полоні. Раніше Галина Носкова вважалась загиблою
«Галина Носкова загинула при виконанні 27 березня 2022 року», — написали у офіційному листі і надіслали його рідним Галі. Але серце матері відчувало, що це неправда. Не вірила у це і сестра.
Пані Інна згадує, що у перші дні був зв’язок з донькою. Декілька разів вона з колегами приїжджала набрати води. Вона заїджала додому. Збирала їжу, воду, якийсь чоловічий одяг. «Мам, хлопцям нашим треба у щось перевдягнутись», — пояснювала мамі. А 23 березня вона прибігла востаннє. «Ми позбирали якісь речі, взуття. Донька попросила насмажити трохи млинців. На 14 чоловік. Я все приготувала. Вона обійняла своїх дітей, мене. А потім поїхала. Я благала її залишитись, але вона не хотіла кинути своїх, вона тим хлопчакам була, як мамка», — зі сльозами на очах вкотре повертається до минулого мама української військової. З того березневого дня 2022 року пані Інна більше не бачила свою дитину.
Інна Валеріївна категорично не вірила у загибель Галі. Вона пригадує страшні речі. Як шукала донечку у моргах Маріуполя. «Попри небезпеку, яка мене чекала, я шукала доньку всюди. У моргу довго шукала її тіло. Довелось переглянути понад 2000 фотографій людей у моргу. Потім побачила, як хлопці тягнули пакети. Раптом той пакет розривається пакет, а там — військовий. Запитала у них, чи не було там жінки світлої. Вони відповіли, що ні. Спека стояла під 40 градусів, а ці люди лежали просто на вулиці. Це ж були чиїсь діти, чиїсь батьки». Спогади про ті дні досі не стерлись з пам’яті.
Пізніше із молодшою донькою пані Інна довго шукала хоч якісь дані про Галину у соціальних мережах. Жінкам вдалось знайти фотографію обстріляної машини, у якій їхала Галя. Потім знайшли медсестру, яка зробила операцію жінці, схожу на Галину.
Жодного дня мама із донькою не припиняли пошуків. А одного дня по телефону вони почули омріяне: «Галя жива»
Спочатку статус Галини Носкової у офіційних документах не змінювали. Але в грудні 2023 року із полону вийшли її побратими. Одна з жінок розповіла, що чула як кожного ранку на перекличці прізвище «Носкова». Інша жінка описала Галіні риси обличчя. Вона звернула увагу, що бачила у колонії жінку з макіяжем. А Галя мала перманентний макіяж.
Ще було дуже багато ниточок, які допомогли довести — Галина Носкова жива. Всі сни, які бачила мама про Галю, всі розмови, всі відео, фотографії у мережі, щоденні пошуки у Маріуполі — все це виявилось не марним.
Інна Валеріївна пригадує, як не категорично хотіла їхати з рідного Маріуполя. Мама знала, що вона повинна шукати свою доньку. Але влітку 2022 року одного дня до їхнього дому увірвались «кадирівці» з «ДНРрівцями». Зрадники шукали тих, хто мав родичів серед українських військових. Пані Інні пощастило, в той час їх просто не було вдома.
Про небезпеку жінку попередили сусіди. Тож 22 червня 2022 року Інна Валеріївна разом з онуками наважилась виїхати з міста. Спочатку доїхали до Запоріжжя, а потім – на Тернопільщину, де маму зустріла молодша донечка Олена, яка трохи раніше разом із трьома дітьми виїхала з Харкова. Пізніше велика родина переїхала на Львівщину.
Жінка довго дивиться на фотографії своїх онуків. Дівчинка і хлопчик стоять на одній із численних акцій у підтримку українських військовополонених. Це в Києві
Діти тримають портрет неймовірно гарної жінки із підписом: «Поверніть маму з полону… Вона стала на захист країни, тепер вона в полоні».
Залишилось не дуже багато фото з минулого. Більшість — у Маріуполі. Світлини різні. Щасливі були зроблені до війни. Після початку вторгнення на знимках одні руїни. Руїни рідної квартири у Маріуполі на Захисників України, 52. У січні 2022 року пані вже виплатила — купила нове житло для дітей. На Захисників України вони і жили, поки не все не почалось. 19 березня 2022 року квартиру зруйнували окупанти.
«Мої діти, мої онуки врятували моє життя. Артем про себе не думав. Галюня їх такими виховала. Коли почались обстріли, то наш любий хлопчик просто кидав одіяло на підлогу, сам лягав на Машу. Він закривав сестричку собою. А коли я плакала, онук мені говорив: «Бабусю, не псуй нашій Маші психіку». Та й Маша зовсім не давала плакати. Казала: «Бабусю, не псуй нашому Артему психіку». Так і говорять, то я не можу плакати взагалі. Ми чекаємо Галю, вона повернеться до нас, до діток», — говорить скромна мама Героїні, яка стала на захист рідного міста.
Мама Галини Носкової разом з онуками щойно повернулись із паломницького туру святими місцями. «Молились за повернення донечки», — пояснює жінка.
Нині у орендованій квартирі в Золочеві, як завжди, гамірно. Інна Валеріївна не плаче. Вона розглядає випрасуваний одяг Галі. Його, як найдорожчі скарби у світі, в останні секунди встигла вона взяти з собою з Маріуполя. «Одяг нашої Галюсі я випрала, випрасувала. Я знаю, вірю, що вона повернеться до нас», — вже крізь сльози говорить Мама, яка вже майже три роки невтомно чекає дитину з катівні.
14 вересня сину Галини Носкової Артему виповнилось 17 років. Артем твердо вирішив — він буде військовим, як його мама. Бабуся пишається своїми онуками, своїми дітьми…
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
