«Людина і межа» – під такою назвою у Києві відбулася публічна дискусія українських лідерів думок та експертів на злободенну тему: що з українцями відбувається зараз і що буде після війни. П’ять спікерів та майже півтори сотні гостей (економісти, філософи, блогери, митці, преса) визначали виклики, зміни, можливості та межі, що постали зараз перед людиною, а також обговорювали новий тип українців, що народжується у нас на очах, потребує інших орієнтирів, усвідомлень і виборів.

Організатором публічної дискусії став журнал «Людина і межа» (видавництво «Колесо життя»), мета якого сприяти й розвивати ідею народження нового духу України. 

«Ми вийшли на межу, за якою тільки один вибір – справжня свобода, і ця межа проходить усередині кожного з нас, – зазначила, відкриваючи публічну дискусію її організаторка, видавчиня журналу «Людина і межа» Інесса Кравченко. – Війна має пробудити в нас справжніх воїнів миру, які мають особливе покликання – бути вільними. Вільними на своїй землі, у своїх думках, почуттях, намірах і надіях, у своїй пам’яті. Ми маємо народитися тими, хто ми є. Ми народжуємося і народжуємо одночасно – прекрасне, чисте, потужне – справжнє! Щоб більше ніяких чорно-білих снів і порожніх розмов. Лише жовто-блакитна мрія – активна, пробуджена й дієва!».

Спікер заходу Павло Шеремета, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, екс-міністр економічного розвитку і торгівлі України

Він вважає надважливим зараз принцип «бойових бджілок» – горизонтально-ієрархічні об’єднання вільних діяльних людей

«У цьому я бачу чи не єдиний фактор нашого успіху», – додав він і закликав попри все шукати нові рішення й творити, не залишатися на етапі руйнування. «У свідомості українців відбулося чимало змін, з’явилася генетична лють, злість: «Це мій город, це моя хатинка, я її довго будував, мої предки її будували. Куди полізли?». А злість перебиває страх. Ми зробили те, що зробили, абсолютно недостатньою кількістю зброї, яку мали. І світ був приголомшений, він до такого не звик. Україна викликала здивування і повагу, і це змусило розмовляти з нашою країною на іншому рівні», – додав Павло Шеремета.

«Що нам робити далі? – продовжив він під час публічної дискусії. – Зберегти завзятість.

Є небезпека, що після якогось визначення перемоги ми розслабимося, і цей момент потрібен, але короткий

А далі треба завзятість, бо російська імперія нікуди не зникне, і нам потрібні будуть сильна економіка, великий військовий бюджет, потужні військові підприємства, щоб посилювати свою оборону та відбивати подальші атаки». Приватний бізнес, вважає засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, має залучити в три-п’ять разів більше грошей, ніж залучить держава за глобальним «планом Маршалла».

«Для цього треба вміння планувати та впроваджувати проєкти. Воно в дефіциті, і буде тим більш, бо ми втратили велику кількість розумних людей, які емігрували. Тому наступне завдання на майбутнє – «завести» сюди гроші та технології – недержавні. Приватні компанії мають писати приватні проєктні плани і шукати приватні гроші», – уточнив Павло Шеремета і на завершення підкреслив: «Наша велика перевага – потенціал мільйонів людей, а натхнення мільйонів бути вільними завжди перемагає і переможе зараз».

Сергій Дацюк, філософ, публіцист, блогер, комерційний консультант, автор книг, один із засновників Foundation For Future

У своєму виступі на публічній дискусії «Людина і межа» зосередився на невизначеності як просторі необмежених можливостей

Він певен, що ми маємо вчитися працювати зі станом невизначеності, коли руйнуються наші цінності, а нові не створюються, тобто триматися нема за що. Жити, не тримаючись ні за що, – це найбільше мистецтво.

«Чому війна дає можливість змін? – міркує Сергій Дацюк. – Бо різко підвищує невизначеність. А невизначеність – це абсолютна свобода. І питання для кожної людини в тому, як вона готова реагувати на невизначеність. Воїни вмирали і вмирають за нашу свободу, свободу тих, хто залишається живим.

Коли ми це розуміємо, то ніби говоримо: «Дивіться, ті, хто прийняли невизначеність отак, можуть залишити невизначеність для нас». А це є ключова річ»

Сергій Дацюк нагадав слова Джованні Піко делла Мірандола, італійського мислителя епохи Відродження: «Людина є невизначеною, а тому нескінченно вільною істотою. Можливість зберегти невизначеність під час війни, подовжити невизначеність після неї і використати невизначеність для змін, для ускладнення сенсу й перспективи – оце є принципово».

Тож найбільша і загалом єдина цінність не лише цієї, а будь-якої війни, на думку Сергія Дацюка, полягає в тому, що вона значно більше, ніж у мирний час, створює ситуацію невизначеності. Вона дає шанс зануритися в невизначеність і зробити перетворення. «Той, хто приймає невизначеність, підтримує невизначеність всередині себе, має більше шансів, аніж той, хто тримається за свої визначення», – резюмував філософ.

Спікер дискусії «Людина і межа» Олександр Філоненко, філософ і спікер Школи розвитку мислення Cowo.guru

У своєму виступі наголосив, що найбільші зміни світу відбуваються, коли ми йдемо за покликом людяності

Людяність – це і мета, і покликання, і джерело, з якого може народитись нова Україна. Адже здатність служити людяності стала базовою 100 років тому як європейський ключ, що сьогодні для Європи під питанням, а для нас – очевидний. «Розумієте, страшно не лише тому, що стріляють, а ще й тому, що дізнаєшся про себе якусь страшну і правдиву історію. Для багатьох ця історія – велика і неприємна новина.

І найважливіше – не злякатися, не заховатися від того, про що дізнаєшся

“Сьогодні складно говорити про це, оскільки дуже сильно переживається базова диспропорція між внутрішньою здатністю і бажаною системою, – зазначив Олександр Філоненко. – Здається, що це несумісні речі. Проте, коли ми приходимо в точку відчутної присутності, це перестає бути протиріччям. Нова система прийде у цей світ тільки через серця людей, які здатні жити в цій точці. Ми проходимо цей шлях, як можемо. Й рідко помічаємо те, що через нашу неміч і слабкість приходять сильні рішення. Всі ми зараз герої мимоволі. Герої історії, в якій можемо обирати із нескінченості можливостей».

Спікерка заходу Олена Лазович, актриса театру і кіно, режисерка, засновниця театру-студії «Майстерня Олени Лазарович»

Вона зазначила, що зараз, попри невимовне горе, у кожній зустрічі присутнє пронизливе торжество життя

«У житті ми завжди стоїмо на межі смерті, і ми грали спектаклі, щоб межа стерлася і життя почалося у повному розмаху. Ми пережили перший страх – коли почалася війна. Зараз переживаємо другий – за виживання близьких. І тут може допомогти лише любов та вірність. Важливо триматися за любов, примножувати її в своєму серці і у такий спосіб наближати мир. Зараз нічого не змінилося, просто стало все видніше і чесніше. І чим сильніше ти дивишся всередину себе, тим яскравіше це бачиш».

«Ми вийшли на межу, за якою тільки один вибір – справжня свобода, і ця межа проходить усередині кожного з нас, – резюмувала основні тези публічної дискусії її організаторка, видавчиня журналу «Людина і межа» Інесса Кравченко. – Війна має пробудити в нас справжніх воїнів миру, які мають особливе покликання – бути вільними. Вільними на своїй землі, у своїх думках, почуттях, намірах і надіях, у своїй пам’яті. Ми маємо народитися тими, хто ми є. Ми народжуємося і народжуємо одночасно – прекрасне, чисте, потужне – справжнє! Щоб більше ніяких чорно-білих снів і порожніх розмов. Лише жовто-блакитна мрія – активна, пробуджена й дієва!».